Політологам ніколи не набридне аналізувати процеси у владних структурах. І не тому (точніше, не тільки тому), що це їх годує, а й з чисто фахового, дослідницького інтересу. До того ж, очевидно, більшість політологів відчуває своєрідну "любов-зненависть" до влади, і під дією цього складного комплексу почуттів проводить свої аналітичні розвідки.
Отож, хоча автори представленої 26 червня в Києво-Могилянській академії на суд науковців, журналістів і політиків збірки "Становлення владних структур в Україні (1991-1996)", виданої Центром політичного аналізу газети "День" за підтримки Фонду Фрідріха Еберта, і задекларували аналітичність, а не ідеологічність свого підходу, в їхній праці відчутним був саме цей психологічний компонент. В Україні він, очевидно, взагалі потужніший, ніж у так званих цивілізованих країнах, бо, по-перше, політологія в нас стала вільною (бодай відносно) зовсім недавно, по-друге, сам предмет дослідження (влада незалежної держави) також є недавнім за походженням.
Отож, як наслідок, ні народний депутат Олександр Ємець, ні член-кореспондент НАНУ Мирослав Попович, ні завідувач сектором Адміністрації Президента Сергій Рябов не змогли уникнути спокуси подискутувати, наприклад, зі статтею Володимира Золоторьова "Основний Закон України з позицій конституціоналізму". У ній автор прискіпливо проаналізував Конституцію з позиції "пріоритету прав людини перед правами будь-якого колективу, держави чи суспільних інституцій". Такий засновок призвів до резюме: головний сенс нинішньої української Конституції - у тому, щоб "зафіксувати політичний договір між різними владними угрупуваннями", але, попри це, криза владної системи зберігається, і головні суспільні завдання, що їх має виконувати Конституція, лишаються відкритими. Отож із позицій суто ліберального погляду конституційний процес тільки-но розпочинається, з чим не погодилися представники соціал-демократичної та націонал-демократичної візії політичного процесу.
Подібні обговорення в політологічному середовищі, як видається, викличе практично кожна стаття збірки. І про конфлікти між гілками влади (автор Валерій Зайцев), яка закінчується песимістичним висновком про "цілковите відокремлення держструктур від народу", і про взаємодію політичних партій із владними структурами (Михайло Білецький і Михайло Погребинський), де читача підводять до висновку, що "суспільство зацікавлене в підвищенні ролі партій".
Дискусію навколо збірки, крім різниці у світоглядних позиціях українських аналітиків, провокуватиме ще й те, що в Україні нині з великими труднощами виробляється справді науковий політологічний інструментарій для аналізу процесів розвитку партій, владних інституцій, структур громадянського суспільства тощо. Тут існує велика небезпека: з одного боку, надто спокусливо скористатися відпрацьованими західною політичною наукою схемами, механічно доклавши їх до української дійсності, з іншого - спробувати винайти свій "політологічний велосипед", ведучи мову про унікальність і неповторність українського буття. Як видається, автори збірки змогли уникнути обох крайнощів.
На загал збірка відбулася. Центр політичного аналізу "Дня" відіграв роль "парасолькової" структури, зібравши доволі різних за підходами дослідників, об`єднаних на загал помірковано-ліберальним баченням ситуації, для дослідження феномену влади в Україні. І те, що збірка викличе різні відгуки, слід вважати її чеснотою, а не ганджем.
Від редакції: "День" планує в одному з найближчих чисел подати найцікавіші моменти дискусії, що розгорнулася під час презентації збірки "Становлення владних структур в Україні".
