Чим ближчий початок виборчої кампанії, тим активніше в політичному процесі використовується технологія соціологічного PR-у — замовлені дослідження громадської думки, рейтингів політичних партій і лідерів, які дають не стільки реальну картину громадської думки, скільки її «образ», вигідний інтересам замовників, який розміщується в засобах масової інформації. Так званих «досліджень», які викликають немало запитань і сумнівів, з’являється все більше й більше. Наприклад, у «Вечерних вестях» та інших виданнях, близьких до Юлії Тимошенко, публікуються дані опитувань деякої Лабораторії соціологічних досліджень, яка, природно, дає результати досліджень громадської думки на користь «Батьківщини», ФНП і самої Юлії Тимошенко. Що це за анонімна Лабораторія, хто, де і як проводить під її вивіскою свої дослідження? Сказати це практично неможливо, оскільки інформації про керівників «Лабораторії» і дослідження, що проводяться, а також зрозумілі дані про параметри опитувань, не наводиться.
Останньою «сенсацією» стали результати деякого дослідницького центру «Імідж-контроль», який презентував 13 листопада дані «унікального» для України соціологічного дослідження. Не коментуючи результати, потрібно відмітити деякі деталі, які викликають запитання стосовно організації і самого дослідження.
Результати масштабного соціологічного дослідження представила організація, яка практично не відома на ринку соціологічних послуг, в тому числі і своїми попередніми дослідженнями. І раптом «відразу» вона проводить опитування 20 тис. респондентів по всій Україні. Будь-який фахівець, більш або менш знайомий зі складністю створення, підтримки і контролю всеукраїнської мережі респондентів, що дозволяє провести загальнонаціональні репрезентативні опитування, скаже, що створити таку мережу і провести подібне дослідження досить непросто. В Україні всього декілька соціологічних центрів, які регулярно проводять всеукраїнські соціологічні опитування на вибірці в 1200 — 2000 чоловік.
Серед більш або менш помітних соціологічних центрів «Імідж-контролю» помічено не було. Швидше за все, ця організація створена під вибори. Але, можливо, деякі авторитетні і відомі соціологи вирішили створити новий соціологічний центр? Однак імена Майі Пінчук (директора центру «Імідж-контроль») і Юрія Баумана (провідний фахівець цього центру) ні про що фахівцям не говорять. Ніяких наукових і практичних «подвигів» на соціологічній ниві за Ю.Бауманом і М.Пінчук помічено не було. Тим часом проведення репрезентативного соціологічного дослідження за загальнонаціональною вибіркою вимагає і грунтовної професійної кваліфікації і відповідного досвіду. Новаки, як правило, за такі дослідження самостійно не беруться.
Існує, однак, практика, коли політологічні центри проводять дослідження у співпраці з соціологічними організаціями. Наприклад, Фонд «Демократичні ініціативи» проводить свої дослідження разом з компанією «Социс», Інститут Політики Миколи Томенка — з компанією GfK-USM. У цьому випадку, саме соціологічні організації забезпечують польову частину дослідження, аналіз емпіричних даних. Але у випадку з центром «Імідж-контроль» ні про що подібне не повідомляється.
Вже зазначалося, що відомі й авторитетні в Україні і за її межами соціологічні центри як правило проводять свої загальнонаціональні репрезентативні опитування на вибірці в 1200 — 2000 респондентів. Чому ж вони не змогли провести опитування 20 тис. чоловік по всій Україні? Не тільки тому, що це складно, а передусім — внаслідок дорожнечі такого дослідження. За приблизними оцінками, подібне опитування може коштувати не менше $ 100 тис. американських (в еквіваленті, звичайно). За звичайних умов невигідно (з точки зору співвідношення ціни і якості) проводити такі дослідження. Таке дороге опитування могли замовити тільки дуже заможні клієнти. Але чому ж вони не замовили його справжнім, перевіреним у справі професіоналам? Можливо, спокусилися на демпінгові ціни, а можливо, через некомпетентність не розібралися з ситуацією на ринку соціологічних послуг? Чи раптом вирішили «втулити» довірливим журналістам дані «сенсаційного соціологічного дослідження», що відповідають політичним інтересам замовника? Відповіді на цi запитання я не знаю. Але сумніви залишаються. Так і хочеться сказати вслід за Станіславським: «Не вірю!».
