Здається, сьогодні зеленим, як ніколи, важливо показати, що вони — «в темі» і у них все, як у людей з правоцентристського табору — свій регіональний бунт, свої «розкольники» і навіть наявність внутрішньої опозиції. Інакше, не дай Бог, можна виявитися об'єктом вивчення соціологів на предмет рейтингу такої «самодостатньої ідеологічної партії, як ПЗУ». І хоча Віталій Кононов дуже сподівався, що на засiданнi ради «до питання висунення кандидата в президенти справа не дійде», ще напередодні заступник голови партії Юрій Самойленко повідомив, що ПЗУ «має намір висувати на президентських виборах кандидатуру В. Кононова».
Втім, розмовляючи з кореспондентом «Дня», В.Кононов спробував нагадати, що «позиція партії в питанні президентських виборів залишається незмінною: ми розглядаємо вибори-99 як прелюдію до парламентських виборів і виходячи з цього займемо свою позицію», але вже очевидно, що спокійно пересидіти жовтневі вибори під екологічною парасолькою, чого так хотілося б ідеологам ПЗУ, не вдасться. Доведеться імітувати боротьбу з низами (хоча сьогодні 16 з 17-ти регіонів відрапортували про вірність «генеральній лінії» партії), яка потрібна тільки для того, щоб розказати, що «виступ ряду партійців не просто необдуманий крок, а вчинок, спровокований одним iз кандидатів у президенти». Потім необхідний не менш гучний процес «очищення» зелених рядів від ідеологічних «бур'янів», вочевидь, хворобливий для голови партії і його однодумців. В.Кононов визнав, що «виключення з партії та фракції інакодумців, які перейшли в інші фракції, — це перший такий дисциплінарний крок у демократичній партії». За його словами, така «жорсткість свідчить про те, що ПЗУ переходить від партизанської партії до партії зі статутними вимогами». До речі, ми вже знаємо ще одну партію з «жорсткими статутними вимогами» — СДПУ(о), в якій рідкісна єдність у питанні підтримки кандидата в президенти з'явилася після ретельного відфільтровування неугодних. Очевидно, ті ж, що й у соціал- демократів, «віяння часу» зажадали від керівництва ПЗУ внести зміни до статуту і програми партії, щоб регламентувати відносини партійних низів і верхів». Примітно, що голова Комітету ВР з питань екологічної політики Ю.Самойленко підкреслив, що «жодною мірою не перебільшував би ролі Наталії Михайлівни в питанні наміченого розколу в ПЗУ, після виключення з партії та фракції голови Київської організації зелених Ореста Мельникова». Важко сказати, чи дійсно п. Самойленко побачив тут «руку Вітренко», чи прикидається, але не помітити, що із зеленими по обкатаному на інших політичних силах сценарію грає Банкова — неможливо. Віталій Кононов, руками і ногами відбиваючись від балотування на президентський пост, все ж змушений був визнати, що «ми змушені грати в ту гру, в яку грають всi навколишні». Певно, цим пояснюється можливе делегування депутата Володимира Єльчанінова (до речі колишнього заступника директора ЗАТ «ГІ-Брокер»), для зміцнення фракції ПСПУ. Вибір «жертви» з числа ділових партнерів «Реал-Груп», яку очолює співголова фракції В.Хмельницький, далеко не випадковий. По суті він означає, що кулуарні скарги частини зелених про те, що «депутатство стає для нас нерентабельним», були явно підслухані владою, котра безжалісно видавлює з депутатів-бізнесменів потрібне рішення, і ідеологи партії, хоч як їм це боляче, змушені услід за бізнесменами «заповзати» під владу. Саме такий розвиток подій підтверджує лідер партії, коли говорить: «якщо з'їзд партії висуне мою кандидатуру — буду думати. Адже кандидат у президенти має виправдати сподівання не тільки зелених, але й усього народу. А щодо можливості підтримки Л.Кучми, то я, як солдат партії, робитиму те, що партія скаже...».
