Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Спадкоємці колишньої номенклатури

У чому вони перевершили її
24 червня, 2008 - 00:00
ГЛИБОКИЙ ПIДХIД / ФОТО ОЛЕГА МАРКЕВИЧА

З неабияким інтересом прочитав рецензію Ігоря Сюндюкова на нову книгу Миколи Дорошка «Номенклатура: керівна верхівка Радянської України 1917—1938 рр.», яка була надрукована у «Дні» 21 червня цього року під заголовком «Господарі «нового світу». Ця праця допомагає глибше дізнатися про те, які відбулися трансформації правлячої еліти у 20—30-х роках, до яких великих бід вони призвели Україну. Не можна не погодитися з автором рецензії, що правдиві уроки з радянського досвіду здатні плідно прислужитися на сучасному етапі державотворення.

Сучасне українське суспільство, яким керує нинішня «номенклатура», також зіткнулося із безліччю болючих проблем. З якими саме, хочу поділитися своїми думками і я. Мені не раз доводилося писати про нинішніх владців та їх моральну відповідальність перед часом і суспільством. І тут є нагода подивитися на окреслену проблему з іншого боку.

У період розпаду колишнього СРСР основна критика сил, які прийшли на зміну його системі, була спрямована на партійний апарат, так звану номенклатуру. Це допомогло їм мати підтримку народу, котрий був невдоволений ним і, нарешті, мав можливість висловити своє обурення на багатолюдних зібраннях. На цій критиці собі зробили кар’єру немало політиків, які, в основному, вийшли з однієї «шинелі» — з тієї ж самої партноменклатури. Її тоді гнівно засуджували на майданах під час мітингів, страйків, протесних походів. Інші політики разом з вченими, політологами, журналістами, громадськістю широку дискусію про наслідки тоталітарного режиму переносили в наукову площину, а також на шпальти газет, журналів, щоб всебічно осмислити, в яку епоху ми жили і що з нами сталося.

Тоталітарний режим з його репресіями, голодоморами, обмеженнями свобод громадян, войовничим атеїзмом одержав достатньо оцінок і на цю тему написано багато літератури. Але всебічне дослідження тієї драматичної епохи треба продовжувати і надалі, щоб більше ніколи не повторилося те лихоліття, особливо, сталінської доби з її демонізмом, коли Україна, включаючи Другу світову війну, втратила за окремими оцінками понад 40 мільйонів людей.

Щоб зміцнити свій режим колишня правляча партія створила величезний апарат номенклатурників, котрі повинні були перетворювати у життя програму і рішення ВКП(б), КПРС. Існувала і чітка система підготовки кадрів партійних управлінців. Ті, хто сюди потрапляв, користувалися різними пільгами: мали державні дачі, лікувалися у закритих медичних закладах, отримували спецпайки тощо. Чим вищим був ранг партноменклатурника, тим більше він мав пільг. Партійний квиток робив тодішніх посадовців усіх рівнів залежними від системи і завжди тримав їх «в уздечці».

За керівниками всіх рівнів пильно стежили партійні контрольні комісії і так звані компетентні органи. Тих, хто компрометував себе якимось непристойним вчинком, скажімо, надмірною зажерливістю, влаштуванням особистих справ, аморальними вчинками система карала: позбавляла партійного квитка і посади, що розцінювалося тоді, як велика життєва драма. Ось, якщо коротко окреслити, на чому десятиліттями трималася добре відпрацьована система управління, кадрової політики у колишньому СРСР.

Та йшли роки, змінювалися покоління. У часи пізнього Л.Брежнєва, партійна номенклатура почала розкладатися. Варто згадати про резонансні справи стосовно близького оточення генсека, які розслідувалися, коли його змінив Ю. Андропов. Тодішня нова генерація номенклатури на міському та районному рівнях контролювала бази, спецрозподільники з їхнiми дефіцитами, реалізовуючи їх вузькому колу друзів, а дехто займався і добуванням валюти тощо.

Будь-який державний чи партійний апарат здатний до самозбереження, і ніякі директиви, обмеження його діяльності не дають бажаних результатів. Моральне обличчя і рівень свідомості тих, хто управляє людьми — вічна проблема для всіх часів, а також і для нинішньої доби. Коли суспільство зайнялося ринковою економікою і здобування грошей у будь-який спосіб стало нормою життя, небувалих масштабів набрала корупція, котра, за словами самого глави держави, набула всепоглинаючого характеру. Вона міцно засіла також у середовищі політичних партій. Бачимо це і на прикладах діяльності Верховної Ради України упродовж останніх років. Тож ніякі принципи і норми моралі нині не є стримуючими чинниками для діянь багатьох посадовців різних рангів.

Як відомо, більшість тих, хто отримав владу на різних поверхах в Україні на початку 90-х років і пізніше, вийшли із лав колишньої правлячої партії, з її надійної опори — комсомолу. Саме вони активно взялися перебудувати економіку на новий лад в умовах демократичних процесів, з особливою наполегливістю взявшись за облаштування своїх корпоративних справ, стрімко занурившись у бізнес, у банківську справу, в налагодження потрібних контактів для проникнення у владу. А хто має великі гроші, тому хочеться і великої влади. Це ми бачимо сьогодні по діяльності великих і малих гравців на політичній арені держави.

Великою проблемою для сучасної України залишається питання про відділення бізнесу від влади. Воно було одним із головних і на Майдані 2004 року. Людям набридли безкінечні зловживання владців, їх непомірні «апетити» у процесі збагачення. Адже саме бізнесові інтереси призвели, за словами одного з аналітиків, до утворення партійних холдингів, котрі постійно «підгодовуючись» «тіньовою» економікою, володіють величезними фінансовими ресурсами для здійснення будь-яких політтехнологій під час різних виборчих технологій, просто кажучи, йдучи на підкуп виборців, проведення піар-кампаній тощо.

У таких умовах відбулася трансформація колишньої номенклатури, у котрої переймають естафету і молоді кадри, навчаючись у неї як треба діяти виключно з прагматичним в усьому підходом, ставлячи на перший план задоволення меркантильних інтересів, використовуючи для цього будь-яку нагоду і не переобтяжуючи себе моральними принципами.

Тож є гостра потреба зайнятися глибокими дослідженнями нинішніх процесів, що відбуваються у сфері управління, у середовищі держслужбовців, котрих потрібно навчати, виховувати і прискіпливо контролювати як правовими, так і виховними засобами громадськості, щоб здоровими були державний механізм, а разом з ним і суспільство.

Георгій ШИБАНОВ С. Чорнюхи, Полтавська обл.
Газета: 
Рубрика: