У зібранні прикарпатських соціал-демократів навіть взяли
участь голова СДПУ(о), віце- спікер Віктор Медведчук та народний депутат
Григорій Суркіс. Пан Медведчук повідомив 82 делегатів конференції та кілька
десятків запрошених, що партійне будівництво СДПУ(о), стратегічною метою
якої є перемога на парламентських виборах 2002 року, планується завершити
до 1 липня ц.р. Це означає, що в усіх 776 територіально-адміністративних
одиницях країни мають бути створені партійні осередки. Нині ж осередки
«есдеків» існують в 556 адмінодиницях.
Авральна розбудова партії особливо помітна на Івано- Франківщині.
Перший заступник секретаря обкому СДПУ(о) Іван Добош повідомив, що за останні
два місяці в області створено 9 районних організацій. А загалом в 11 парторганізаціях,
що діють на Прикарпатті, нараховується 1230 членів, більшість з яких представники
малого та середнього бізнесу. Показово, що ще рік тому, коли СДПУ(о) не
вважалася «партією влади», в області налічувалося тільки сто партійців.
Очевидно, що в ситуації, коли законний бізнес є майже неможливим, усе більше
прикарпатських підприємців хочуть мати надійний партійний і владний «дах».
Можливо, саме в цьому контексті слід розуміти загадкові слова пана Медведчука,
якими він аргументував необхідність підтримки на виборах Леоніда Кучми:
«Ми ніколи не нагадували і не будемо нагадувати самогубців». Хоча, з iншого
боку, вони можуть стосуватися й популярної нині страшилки про загрозу лівого
реваншу, якому нібито здатний протистояти тільки нинішній Президент.
Так чи інакше, конференція підтримала рішення політбюро
партії про висунення кандидатом у президенти Л.Кучми. Цікаво також, що
секретарем Івано-Франківського обкому був обраний заступник голови облдержадміністрації
Микола Шкрібляк, який раніше в подібних політтусовках не був помічений.
Ще цікавіше, що за три дні до цього голова облдержадміністрації Михайло
Вишиванюк вступив у місцеве громадсько-політичне об'єднання «Єдність»,
яке очолює голова облради Зиновій Митник, і яке заявило про асоційоване
членство у ВОДС «Злагода». Таким чином, спостерігається масове згуртовування
керівництва області під передвиборними знаменами чинного Президента.
І якщо чиновництво змушене так чинити, щоби завчасно не
розлучитися зі своїми м'якими кріслами, то аналогічні настрої в обласній
організації Республіканської християнської партії, котра не зв'язана владними
путами, викликають щонайменше подив. Попри бажання брати участь у передвиборчій
кампанії у блоці з НРУ та ПРП, частина членів партії висловлювалася за
можливу підтримку Л.Кучми. Хоча загалом ОО РХП вирішила підтримати того
кандидата, якого висуне блок НРУ-ПРП.
На роздоріжжі опинилася обласна організація Української
республіканської партії. Несподівані розбіжності частини її керівництва
з керівництвом партії щодо висунення кандидатом у президенти Євгена Марчука
призвели до напруженої ситуації. 12 квітня провід УРП задовольнив заяву
про звільнення з посади голови обласної організації Степана Фіцича «у зв'язку
з сімейними обставинами» та виключив із партії його заступника Зиновія
Карабіна й голову секретаріату ОО УРП Ярослава Короля. Після того як останні
подали скарги в етичну комісію УРП (наразі ще не розглянуті), С. Фіцич
відкликав свою заяву про звільнення як таку, що була написана нібито під
тиском.
Відповідно звітно-виборча конференція ОО УРП відбувалася
в нервозній обстановці. Незважаючи на попередження заступника голови УРП,
уповноваженого проводом виконувати обов'язки в.о. голови обласної організації
Северина Салітри про «порушення процедури звітно-виборності», 87 з 90 делегатів
проголосували за переобрання С. Фіцича і всіх його 4 заступників (в т.
ч. й виключених проводом УРП) на новий термін.
Останнє слово в цій історії повинен сказати позачерговий
з'їзд УРП, рішенню якого пан Фіцич і його команда обіцяють підкоритися.
На думку С. Селітри, події в Івано-Франківській ОО УРП не призведуть до
третього розколу в партії. Але, якщо керівництву республіканців не вдасться
узгодити ситуацію в обласній організації відповідно до статутних вимог,
вона може бути знята з обліку.
КОМЕНТАР
Олександр ШАНДРЮК, голова УРП: — Керiвництво Української
республiканської партiї нiколи не мало iлюзiй щодо «правил полiтичної гри»,
якi нав'язуються суспiльству владним кланом. Уже переддень виборiв-98 i
самi вибори до Верховної Ради навеснi 1998 року продемонстрували вiдсутнiсть
у влади будь-яких не лише морально- етичних, а й суто правових обмежень
щодо засобiв впливу на процес становлення демократiї в Українi. Зважаючи
на нашу послiдовно жорстку опозицiйнiсть до чинного Президента й пам'ятаючи
про те, з ким маємо справу, ми завжди готовi до провокацiй проти нас, до
активного зовнiшнього втручання в нашi партiйнi справи. Те, що нині вiдбувається
в Iвано-Франкiвськiй обласнiй органiзацiї УРП є для керiвництва партiї
цiлком очiкуваним. Чого чекати вiд органiзацiї, довгий час очолюваної радником
голови облдержадмiнiстрацiї С.Фiцичем — одним iз активних органiзаторiв
громадсько-полiтичного об'єднання «Єднiсть», яка цими днями стала асоцiйованим
членом пропрезидентської «Злагоди». Про яку реальну, дiєву, принципову
опозицiйнiсть до всiєї вертикалi вiдверто антинародного режиму можна вести
мову в такому випадку? Ми не сумнiвалися в тому, що в найвiдповiдальнiший
момент, у справжнiй «момент iстини» для кожного партiйця п. Степан зробить
саме такий вибiр. Так воно й сталося. Коли на партiю в цiлому й на кожну
партiйну обласну органiзацiю лягла вiдповiдальнiсть за розгортання, разом
з iншими дружнiми партiями, структур Всеукраїнського громадського об'єднання
«У ХХI столiття — з Євгеном Марчуком!» С.Фiцич показав на чиєму вiн боцi.
Це, безумовно, ускладнило нашу роботу, але, втім, спираючись
на мiську органiзацiю УРП м.Iвано-Франкiвська, обласнi органiзацiї iнших
партiй, залучаючи громадськi органiзацiї й просто полiтично небайдужих
людей, ми пiдготували та, вважаю, успiшно провели Установчий форум регiонального
вiддiлення ВГО «У ХХI столiття — з Євгеном Марчуком!» на Франкiвщинi. Лише
за один день близько тисячi громадян стали засновниками або прихильниками
об'єднання, а отже й членами всеукраїнської групи пiдтримки вiдомого полiтика
та державного дiяча — Євгена Марчука. А щодо Iвано-Франкiвської обласної
органiзацiї УРП: у нас демократичне суспiльство (або хоча б уже принаймнi
квазiдемократичне), у нас демократична партiя й кожен має право на власну
думку. Але оскiльки найвищий керiвний орган УРП мiж з'їздами — Рада партiї
прийняла зобов'язуюче рiшення щодо активної участi всiх партiйних структур
у формуваннi згаданого об'єднання, його треба виконувати. Iнакше в дiю
вступають статутнi механiзми вiдновлення партiйної дисциплiни. Перефразовуючи
вiдомий вислiв, можна сказати, що «тiльки та демократiя й та полiтична
партiя ( як один iз складникiв демократичного суспiльства) чогось вартi,
які здатнi себе захистити». I всiєю своєю iсторiєю Українська республiканська
партiя довела, що може себе захищати. Так само буде й цього разу. Чиновникам
з вулицi Банкової кажемо просто: «Не дочекаєтесь!». Наш вибiр однозначний:
«У ХХI столiття — З Євгеном Марчуком за Свободу, Рiвнiсть, Братерство в
процвiтаючiй Українi!».
