Учора постійний автор і експерт «Дня», відомий не тільки в Україні, а й за її межами історик Станіслав Кульчицький відзначав свій 74-ий день народження. Його молодій працьовитості варто було б повчитися багатьом. Звісно, ми раді вітати іменинника, але було б нераціонально не використати цей дзвінок, щоб не поставити Станіславу Владиславовичу деякі актуальні питання. Почали з плюсів та мінусів гуманітарної політики нинішньої влади:
— Плюсів в гуманітарній політиці влади практично немає. Що ж стосується мінусів, то їх не так і багато. Один з них, це тема Голодомору-геноциду. В цьому питанні дуже добре, що на поправку народного депутата Кисельова про те, що Голодомор не був геноцидом, а лише загальною трагедією, поки немає ніякої реакції. Газета «День» на цю тему писала дуже багато, зокрема, друкувалися і мої статті. Маю надію, що між владою і науковцями буде досягнутий консенсус про те, щоб не переглядати закон від 2006 року. Другий приклад — загальноосвітня школа. Повергнення до одинадцятирічки — це великий мінус. Я виступав проти. Але, мабуть, тут були суто об’єктивні обставини, пов’язані з тим, що ми багато років переходили до дванадцятирічки, але реально мало що було зроблено в цьому напрямку.
— Якщо говорити про реорганізацію державних структур, зокрема, Інституту національної пам’яті...
— На цю тему було вже багато розмов. Можу сказати, що зараз цей інститут переформатовують. Опублікованого статуту ще немає, тому ми не знаємо, яким саме він буде. В будь-якому разі, УІНП повинен мати необхідне фінансування для реалізації академічних знань серед широкої громадськості. Ще один момент. Раціональним кроком можна вважати — перебазування інституту з теми XX ст. до теми всієї історії українського народу. Я колись пропонував зробити вчену раду з найвидатніших істориків при УІНП, але ні при його заснування, ні після цього, ця ідея не була реалізована. Якщо УІНП і далі залишиться суто бюрократичною установою, то ефективність його роботи буде низькою.
— Уряд за пропозицією Міносвіти і науки вирішив реорганізувати Національний науково-дослідний інститут українознавства в Національний науково-дослідний інститут українознавства та світової історії. Ваше ставлення.
— На сьогодні в нас існують практично два інститути українознавства — самостійний (Науково-дослідний інститут українознавства МОН України) і Інститут українознавства при КНУ ім. Шевченка. В цих закладах невеликі кадри. Взагалі, я вважаю, що українознавство як наука не може існувати. Якщо у нас є Академія наук і гуманітарні інститути, які займаються різними сферами українознавства — лінгвістикою, історією, то чим є тоді сама по собі наука українознавства? Це мені не дуже зрозуміло.
Що стосується всесвітньої історії. У нас на поч. 90-х рр. була ухвалена постанова Президії НАН — створити Інститут всесвітньої історії. Але й цей інститут так і не був створений: не було приміщень, фахівців... Тепер фахівці є, але вони розпорошені по різних інститутах, університетах... Україна заслуговує на те, щоб при Академії наук існував Інститут всесвітньої історії. Так як він існує у складі Російської академії наук.
— 14—15 січня в Українському католицькому університеті має відбутися зустріч українських істориків, на якій вони обговорять новий підручник з історії України та побудову нової історичної політики в країні. Раніше деякі депутати Держдуми Росії вже заявляли про необхідність переписати підручник з історії України за участю партії «Единая Россия»?
— Професор Удод в інтерв’ю газеті «День» (№ 241—242 за 30—31 грудня 2010 року) розповів, що в принципі спільний українсько-російський посібник для вчителів може бути. У всякому разі ми зараз з російськими вченими домовляємося на засадах гранту розробити монографію «Влада і суспільство в Радянському Союзі» (1920—1930 рр.). Ідея полягає в тому, щоб по одній програмі розробити тему і створити дві різні книги, а потім зіставити їх і надрукувати двома мовами. Я не думаю, що з усіх питань ми дійдемо згоди, але з окремих це можна зробити. Головне тут — співпраця.
— Справа в тому, що російські історики, принаймні на переговорах, завжди виступають «єдиним фронтом», а от українські? Яку роль тут відіграє політика?
— Політика завжди втручатиметься в історію. На те історія і існує, щоб інтерпретувати події минулого з точки зору сучасності. Для цього є навіть таке поняття як «презентизм». Від цього нікуди не дінешся. Проте читач завжди відчуває, де історія використовується, а де історія в чистому вигляді. Якщо брати віддалені епохи, то тут проблем немає, якщо ж мова йде про останню епоху в історії, тим паче якщо мова йде про країни, які виникли на базі однієї країни — пострадянський простір, то тут є великі проблеми. Єдине, що тут можна робити —це дискутувати. Для цього існують круглі столи, конференції...
