Коли навесні — восени 2001 року автор аналізував «поведінку» партій, які пізніше стали основою блоку, не можна було не звернути увагу на низку помилок у проведенні кампанії. Однак уже під час самої виборчої кампанії стало зрозуміло, що йдеться про рішення не помилкові, а спрямовані на реалізацію абсолютно певної стратегії, яка, наскільки можна зрозуміти, аж ніяк не обмежується власне парламентськими виборами.
ЯКЩО СХРЕСТИТИ ВУЖА З ЇЖАКОМ…
Як відомо, якщо схрестити вужа з їжаком, колючого дроту не вийде. Творці двох найбільших блоків поставили собі за мету спростувати цю просту істину, й на час самої кампанії їм це вдалося. У випадку з «Нашою Україною» йшлося про тимчасове об’єднання партій, що хоча б віддалено нагадували одна одну іміджево й ідеологічно. У випадку ж з урядовим блоком йшлося про дещо інший варіант поєднання несумісного.
Першим кроком кампанії стала заява про створення безіменного (!) блоку, швидко названого журналістами «ТУНДРА». З погляду проведення виборчої кампанії, формування саме такого блоку й саме в такій конфігурації вбачалося малообміркованим. Головною проблемою було те, що іміджі партій блоку були несумісні. (Детальніше цю проблему розглянуто в «Дні» від 28 листопада минулого року). Тут же варто лише відзначити, що іміджева проблема повинна була суттєво «звузити» можливості для розширення блоку. Принаймні, навіть прихильність тих 7 — 8% виборців, які традиційно голосують за владу, аж ніяк не була гарантована.
Крім того, були деякі інші помилки. Зокрема:
На відміну від НДП на виборах 1998 року блок не був визначений як урядовий. Таке позиціонування дозволило б чіткіше визначитися як «партія влади» й скористатися іміджевими перевагами Анатолія Кінаха. Однак піти цим шляхом заважало як неадекватне ставлення лідерів блоку до прем’єра, так і «перспективні» плани на поствиборний період.
Блок не мав спочатку i так і не отримав чіткої назви. Обидві клички («ТУНДРА» й «За ЄдУ!») були вигадані без участі керівників блоку. Більше того, деякі креативні рішення, які просто напрошувалися другою назвою, так і не були систематично використані.
Блок не мав певного лідера, а «отримання» його у вигляді Володимира Литвина, який не був до цього публічним політиком і практично невідомий виборцю, навряд чи чимсь допомогло блоку. Скоріше, сам блок втратив додаткові ресурси на розкручування цього чудового вченого, який виявився досить слабким політиком.
Час для оголошення створення блоку був вибраний надто ранній і ефект новизни (т.зв. «ефект медового місяця») був до виборів значною мірою втрачений.
Проте остання проблема частково була розв’язана призначенням Литвина, яке дозволило дещо оновити «зовнішній вигляд» блоку, а його «неналежність» до влади була дещо виправлена появою в списку керівників Кінаха. Щоправда, дезорієнтуючий чинник зберігся, оскільки прем’єр займав все ж не першу позицію, а отже не дуже впливав на сприйняття блоку. Тим більше, що й реклама з цього погляду була правильна — блок утримався від малювання «п’ятиголових драконів».
…ВИЙДЕ КОЛЮЧИЙ ДРІТ?
Усі ці дивні й кумедні рішення аж ніяк не були помилковими, хоча, безумовно, вели до зниження кількості голосів, які блок мав отримати на виборах.
Об’єднання саме цих партій було глибоко продуманим рішенням. Інша річ, що характеристики, за якими підбиралися учасники альянсу, були далекі від тих, які могли б бути цікаві виборцям. Основними ж параметрами, яким відповідали члени блоку, були: а) відданість керівників особисто главі держави; б) звичка до використання адміністративного ресурсу; в) відносно низький рівень політичної й економічної самодостатності.
Звідси випливали й інші особливості кампанії щодо створення блоку. Дійсно, навіщо потрібен лідер блоку, який неофіційно очолює сам Президент? Навіщо треба відповідати інтересам виборців, якщо депутати від блоку призначатимуться, а не обиратимуться? Й далі «весь набір».
Другим дуже важливим рішенням, що обумовило майбутній успіх блоку, стала відмова АП від варіанта Закону про вибори, який передбачав тривалу виборчу кампанію. У цьому випадку не так уже й важливо, хто був реальним ініціатором саме «короткого» закону. Проблема полягала в тому, що Президенту була вигідна саме «довга» кампанія, яка дозволяла реалізувати такі переваги центристів:
Лівий і крайньо правий електорати стабільні й активні, тому терміни кампанії порівняно слабко впливають на ступінь їх відмобілізованості. А центристам потрібно відносно більше часу для мобілізації свого електорату.
Центристські сили мають порівняно більше ресурсів, тому вони можуть виграти кампанію за рахунок роботи пропагандистської машини.
Центристський спектр більш розсіяний, а тому для виділення чітких лідерів потрібно більше часу.
Взагалі, якби Банкова дійсно хотіла б забезпечити собі надійний «дах» у новому парламенті, вона мала забезпечити досить тривалу кампанію.
Однак у цьому випадку дані міркування скоріше мали допоміжне значення. Вигідний не лояльний, а несамостійний парламент. Його завдання, відповідно, полягало не в створенні певної парламентської більшості, а в тому, щоб створити або «лояльну» більшість, або не створити ніякої.
ТЕХНОЛОГІЧНА СХЕМА
Хотілося б, звичайно, побачити автора тієї дивної технологічної схеми, яку реалізовувала команда Президента. Проте «переможців» не судять.
Блок відмовився від змістовної реклами. Політична реклама була орієнтована на просту впізнаваність, без будь-якої змістовної складової. Це, до речі, призвело до комічних моментів — реклама «За ЄдУ!» практично мало відрізнялася від реклами блоків «Єдність» і «ЗУБР», і їх нерідко плутали.
Розбирати інші технології, застосовані блоком, немає потреби. Більшість виборців і так пережили їх на собі. Відзначимо лише два моменти.
Висловлювання керівників блоку щодо «нового формату» спілкування влади з виборцями, ніби застосованого ними, свідчить, що навіть Володимир Литвин і Сергій Тiгiпко виконували свої функції в блоці аж ніяк не проти волі. Принаймні можна було б подумати, звідки беруться повні зали виборців на зустрічах з ними…
Результати виборів викликають досить сильні сумніви щодо їхньої достовірності. Хоча 12% не дуже відрізняються від 10%, зафіксованих в ході «exit-poll», вбачаються завищеними навіть дані в 7 — 8%. Пов’язане це хоча б з «ефектом опитування», чий вплив був виявлений керівником Центру «Соціополіс» професором Полтораком при прогнозуванні президентських виборів 1999 року. Полягає він у тому, що частина виборців заявляє про свою готовність голосувати за представника влади, реально не маючи таких намірів. В умовах загрози переслідування за «неправильний хід думок» про владу така реакція виглядає реальною.
ВИНЕСЕННЯ ТІЛА
Безумовно, блоку «За ЄдУ!» вдалося багато досягти під час цієї кампанії. Специфіка представлення влади в кампаніях самого блоку та його мажоритарних представників (яких, до речі, пройшло понад 70) привела до кількох чудових наслідків.
По-перше, ще більше погіршився імідж влади в очах населення (якщо це взагалі можливо). Вже саме те, що програми практично всіх індивідуальних представників блоку починалися з переліку бід України й регіонів, цілком розкриває рівень номенклатурних «політиків». Адже зрозуміло, що від блоку йшли головним чином представники влади, які самі несли відповідальність за згадані біди.
По-друге, під час кампанії посилилися опозиційні настрої в суспільстві — «За ЄдУ!» змогла крім себе привести в парламент дві опозиційні сили. Ще на початку березня одна з них, за попередніми прогнозами, ледь-ледь могла потрапити в парламент, а друга таких шансів практично не мала. До речі, традиційний союзник влади — ПСПУ, в парламент таки не пройшов.
По-третє, хоча центристські сили виявилися значно сильніше представлені в парламенті, ні про яку стійку більшість говорити не доводиться. Співвідношення сил, враховуючи опозиційні настрої, сильні в «Нашій Україні», виявляється приблизно рівним. Враховуючи ж кількісне зростання саме непримиренної опозиції, нинішній склад ВР виявиться навіть більш конфліктним, ніж попередній.
Остання обставина, проте, цілком укладається в стратегію: сильний парламент і стійка самостійна більшість нам ні до чого.
ПЕРСПЕКТИВА
Напевно, результати виборів загалом не буде переглянуто. Це пов’язано з відсутністю досить сильних зацікавлених сторін. З партій, що пройшли в парламент, може вважати себе скривдженою лише СДПУ(О). Іншим же призначення перевиборів просто не потрібне. Партії, що не пройшли в парламент, досить слабкі. Винятком тут може бути тандем «зелених» і «жінок», але їхнім творцям, можливо, буде запропоновано компенсації.
Зрозуміло, що в парламенті, принаймні попервах, пануватиме чехарда, що дозволить підготуватися до виборів наступника Президента. Судячи з усього, дуже можливою є спроба реалізації саме російського варіанта наступництва.
Передбачуване обурення Заходу можна легко проігнорувати, якщо першим Указом нового Президента Україна буде введена в союзну державу Росії й Білорусі. Такий хід думок з легкістю витікає з поглядів нинішніх президентських фаворитiв — Литвина й Дубини. Про ймовірність такого розвитку подій свідчать і висловлювання деяких діячів блоку, які говорять (поки, щоправда, лише у вузькому колі), що в Україні є лише один «російський блок» — «За єдину Україну!». Принаймні подібний варіант розвитку подій вбачається досить реальним.
Чи буде реалізовуватися саме такий сценарій, покаже найближчий час. Подальший розвиток ситуації залежатиме від дій усіх політичних сил, які не належать до правлячого блоку, незалежно від ступеня їхньої опозиційності. Якщо вони виявляться нездатними відстоювати свої позиції, то наступних альтернативних виборів нам доведеться чекати доволі довго.
