Державна судова адміністрація, яку створено згідно з Законом «Про судоустрій України», що набув чинності з 1 червня минулого року — орган у судовій системі новий і зайвою увагою журналістів наразі не розбещений. Закон визначає Державну судову адміністрацію, як державний орган, на який покладається організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України. Про необхідність створення подібної структури в контексті судової реформи юристи говорили вже давно, і ось на початку цього року «судова нянька» почала виконувати свої обов’язки. Про перші результати діяльності судової адміністрації, її функції, проблеми, з якими доводиться стикатися служителям Феміди, і шляхи їх вирішення — в інтерв’ю з главою Державної судової адміністрації України в м. Києві В’ячеславом БУДЕНКОМ.
— Державна судова адміністрація, наскільки відомо, була створена у рамках нової редакції Закону про судоустрій. Передбачалося, що вона має бути сформована до початку цього року. Головна її функція — зробити незалежним, особливо від місцевої влади, фінансування судів. Чи це так? Чи можна вже говорити про перші результати? І які ще функції має судова адміністрація?
— Значну роль в судовій реформі, яка була розпочата в середині 90-х, відіграв новий проект Закону про судоустрій. Що стосується фінансової та економічної незалежності судів від органів місцевого самоврядування, то це дуже складне питання. Як суди можуть бути незалежними від місцевих органів влади, якщо всі будинки, в яких розміщаються суди, є комунальною власністю міста? Інша справа, що суди не платять реальну орендну плату за ці приміщення, як це роблять комерційні фірми, а згідно з Указом Президента сплачують лише одну гривню. Тепер, з утворенням судових адміністрацій, ситуація стала ще кращою — орендну плату будемо сплачувати ми як орган, що є першим розпорядником судівських фінансових коштів.
— А звідки фінансується судова адміністрація — з центрального бюджету?
— Так. І ці кошти, на жаль, є мізерні. Тому що, по-перше, 2/3 бюджету, який передбачалося перевести з Міністерства юстиції в Державну судову адміністрацію, насправді не були переведені. По-друге, утворення Державної судової адміністрації України і Києва відбувалося наприкінці минулого, 2002 року, що унеможливило нашу участь у формуванні бюджетних запитів. Тому і ті 2/3 фінансування, які мали автоматично бути переведені з Мін’юсту, й інші видатки (зокрема, на збільшення зарплати суддів, що було передбачено відповідним указом Президента) в бюджеті 2003 року не передбачені.
Хочу сказати про перші результати Київського управління судової адміністрації в справі досягнення фінансової незалежності судів. Відомо, що заборонене подвійне фінансування судів з бюджету державного та міського. На сьогоднішній день нам вдалося прийняти Міську програму сприяння забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції міста Києва на сесії Київради. Здебільшого обласні судові адміністрації задовольнилися тим, що було аналогічне рішення голови тієї чи іншої адміністрації. Я ж, усвідомлюючи те, що такого рішення мало, потрібно ще накопичувати кошти для виконання цієї програми, ініціював її розгляд на сесії. 24 квітня ми обійшли всі комісії, всі фракції Київради, всі зацікавлені управління, проголошуючи, що ця програма необхідна для розвитку судової системи в Києві. Її виникнення було зумовлене тим, що всі приміщення, в яких розмiщенi суди, — аварійні. Впродовж 12 — 15 років до теми розміщення судів Київське міське управління юстиції не підходило. Просто тому, що цього питання ніхто не ініціював. Я дуже задоволений, що ця Програма зараз прийнята, і вдячний депутатам Київради. Всі приміщення в місті є або власністю відповідного району, або комунальною власністю міста. І щоб отримати нові або добудувати старі приміщення, нам потрібно звертатися до Київради для отримання відповідного рішення.
— Наскільки зараз суддівська спільнота Києва, України загалом є консолідованою в плані професійних стандартів? Яким є місце судової адміністрації в наборі інших структур — Міністерства юстиції і його регіональних органів, Вищої ради юстиції, Верховного Суду тощо?
— Державна судова адміністрація за своїм статусом і згідно із Законом про судоустрій має певні повноваження: ми ведемо прийом громадян, які звертаються до нас зі скаргами на суддів, голів судів (наприклад, що зволікається розгляд їхньої справи). Ми проводимо перевірки і за їх результатами ініціюємо через Раду суддів та Кваліфікаційну комісію притягнення винних до відповідальності.
— Тобто ви виконуєте, окрім усього, функцію «чистильника» суддівського корпусу?
— Можна сказати й так. Хоча основну перевіряючу роль щодо судів районного значення відіграє Апеляційний суд Києва, який, окрім цього, надає їм ще й методичну та організаційну допомогу, проводить роз’яснювальну роботу. Ми ж, у свою чергу, піклуємося про те, щоб судді мали можливість постійно знайомитися через комп’ютерні програми «Ліга» або «Закон» з новими законодавчими актами, і відповідно, про те, щоб судді мали нормальні комп’ютери, що дозволяють це робити. І я хочу зазначити, що господарче та фінансове забезпечення судів на сьогоднішній день в м. Києві поступово стає на нормальний рівень. До кінця року, думаю, ми зможемо також виконати практично всі укази Президента щодо збільшення заробітної плати суддям. Поки що зарплата судді районного рівня сягає 365 — 420 грн., зарплата голови суду — 500 — 700 грн.
Ще одна функція судової адміністрації полягає в тому, що ми перебрали від Мін’юсту так званий «кадровий резерв», в якому було понад сто осіб, які чекають своєї черги, щоб стати суддями. Сьогодні вже відпрацювала перший рік суддівська академія. Прийшли її випускники і просять нас працевлаштувати їх. Але ми не можемо цього зробити, тому що існуючий «кадровий резерв» в тій чи іншій мірі регулює кількість суддів в Україні.
— Всі знають, що в судах справи тягнуться інколи дуже довго. Зрозуміло, що однією з причин цього є просто елементарна перевантаженість їх роботою. З іншого боку, ви говорите про те, що існує проблема працевлаштування суддів. Як це пояснити?
— Існує чітко визначена квота кількості суддів на кожну область, на кожний регіон. У середньому — це десь один суддя на 15 тисяч населення. Це ненормально, це дуже важко. На мою думку, чисельність суддівського корпусу має розраховуватися таким чином: один суддя на 5 тисяч чоловік дорослого населення. Тобто кількість суддів в Україні має бути збільшена втричі.
— Що цьому заважає?
— Ми не можемо прийняти таке рішення. Ми лише готуємо подання. Відповідні подання вже були підготовлені нашою Київською судовою адміністрацією і передані голові Державної судової адміністрації Володимиру Карабаню. Він у свою чергу доводить ці подання до Президента. Тільки Президент має право збільшення штатного розкладу судів.
Але причина того, що справи в судах розглядаються інколи дуже довго, не лише в малій кількості суддів. Не вистачає ще й відповідних приміщень. У 60 — 70-х роках суддівський корпус був ще менший, і тих трьох-чотирьох залів судових засідань, які були в приміщенні того чи іншого суду, цілком вистачало. Зараз же в кожному суді близько 25 — 30 суддів, а залів, як і раніше, три-чотири. Суддям просто незручно пояснювати громадянам, що в них немає місця, де проводити судочинство.
Але є й інша ситуація, яка теж має свої мінуси. На сьогоднішній день у Києві є чотири суди, в яких є по два приміщення. Наприклад, Святошинський суд частково розміщений на Борщагівці (вул. Якуба Коласа), а друге його приміщення — на вул. Жилянській. І голова суду змушений на своєму власному автомобілі перевозити справи з Якуба Коласа на Жилянську, бо в одному розміщена цивільна колегія, а в іншому — кримінальна колегія. Це дуже ускладнює роботу суду. Тому ми плануємо приміщення на Жилянській вилучити, а в будинку на Якуба Коласа добудовувати два поверхи, що дозволить уніфікувати всі судові процеси в одному приміщенні.
— У Києві ситуація не найгірша по країні...
— Звичайно, у Києві не найгірша, хоча в Одесі та Харкові вона набагато краща, ніж в столиці. На сьогоднішній день в Апеляційному суді міста Києва є лише два туалети. І понад 700 працівників. Уявіть собі, скільки люди витрачають часу на чергу, щоб справити свою біологічну потребу. А 13 київських судів розміщені в аварійних приміщеннях.
— А якими мають бути наступні кроки судової реформи? Які з них, на вашу думку, є найбільш нагальними, назрілими?
— Зміна умов праці в кожному суді. І в цьому сенсі за 4 місяці ми досягли певних результатів. Більше того, зміни є і у матеріальному та соціальному захисті суддів. Ви, напевно, здогадуєтесь, що багато буває випадків, коли головам судів погрожують, вимагаючи прийняття якогось рішення. Були випадки, коли голові суду закочували до кабінету ручну гранату, коли суддів переслідували у під’їзді і таке інше. Утворення Державної судової адміністрації зумовило також утворення Департаменту соціального захисту та безпеки суддів.
— Це структура із силовими повноваженнями?
— Так. У майбутньому ми передбачаємо, що цьому департаменту буде підпорядкована судова міліція.
— Вона буде незалежна від, наприклад, МВС?
— Так, абсолютно. Вона буде підпорядкована тільки Державній судовій адміністрації.
— На вашу думку, хто найбільше тисне на суддів? Відомо, що на суддів того чи іншого районного суду під час виборів до органів місцевого самоврядування часто-густо трапляються утиски з боку керівників районних адміністрацій...
— Це не є великою таємницею. Існує також тиск на суди з боку фіскальних органів, силових структур. І ми намагаємося довести їхньому керівництву, що є новий Закон про судоустрій України, за яким прокурор міста вже не може подати «дисциплінарку» на суддю. Це може зробити тільки Генеральна прокуратура. Втратили також цю, так би мовити, ініціативу і народні депутати України. Раніше вони мали право і робили це.
— Було можливе «замовлення» на суддю? «Замовлення» щодо його професійної дискредитації?
— На сьогоднішній день бувають випадки, коли ті чи інші особи намагаються дискредитувати суддю. І якщо ці особи представляють собою об’єднання, в якого є фінанси, то такі акції навіть можуть мати успіх. Але зараз в нас для запобігання таким випадкам і протидії подібним махінаціям створений Департамент соціального захисту та безпеки суддів, про який я вже говорив. Тому зараз будь-який суддя, відчуваючи на собі тиск зовнішній чи внутрішній, звертається до голови суду і до нас. Ми обговорюємо ці питання, і якщо справді є потреба, то із числа судової міліції встановлюємо на той чи інший термін охорону судді чи голови суду.
— В суспільстві існує дуже розповсюджена думка про корумпованість чиновництва взагалі. І в цьому сенсі суддів не розглядають як виняток. Чи дійсно існує проблема корупції в суддівському корпусі? І якщо так, то як, на вашу думку, її можна вирішити?
— В Україні найважливішою причиною корумпованості чиновництва є недосконалість нашого законодавства, де немає чіткості у визначенні тих юридичних норм, що в подальшому визначають відносини між суддею і відповідачем, між суддею і позивачем, між суддею і адвокатом, між суддею і прокурором.
Якщо говорити про найбільш поширені механізми корупції у судочинстві, то я можу навести такі приклади. Коли одна із зацікавлених сторін бачить, що вона вже от- от виграє справу, вона інколи підходить до судді, і адвокат пропонує: «Ваша честь, дозвольте, ми підготуємо проект ухвали суду». Часто людина буває впевнена, що її справа буде виграшною, але для того, щоб іще більше впевнитися, — і таким, на жаль, є менталітет нашого народу — вона готова заплатити.
Інколи людина бачить, що вона програє справу, а за нею стоять якісь корпоративні інтереси. І представники цієї «корпорації» готові викласти великі гроші, щоб рішення було ухвалене на їхню користь. Прикладів дуже багато, але суть їх, звичайно, зводиться до того, щоб виграти справу. Як можна з цим боротися? По-перше, суддя має чітко знати закон і чітко відстоювати позицію закону.
— Чи можна говорити про те, що в межах суддівської спільноти вже виробляються якісь внутрішні стандарти, які згодом зможуть створити у суддів імунітет до речей, про які ви розповідали?
— Звичайно. Одним із факторів, які сприяють виробленню внутрішніх стандартів у суддівському корпусі, я назвав би передусім Кваліфікаційну комісію, яка проводить внутрішні розслідування, вивчає ставлення судді до справи, його професійні здібності. Схожі функції виконує і Рада суддів. У свою чергу, Державна судова адміністрація намагається сприяти роботі Кваліфікаційної комісії і Ради суддів.
