Історія з поновленням слідства у справі судді Вовка дуже дивна. Суддя Вовк проходить у слідчих Генпрокуратури за кількома справами. Ця стосується скандалу із землею на Одещині. П’ять років тому завдяки його ухвалі земельні ділянки в зоні відпочинку перейшли до приватних рук, і на них почали зводити котеджі. Власне, нічого особливого для нашої країни. Таких ухвал в Україні приймається безліч. Але, мабуть, суддя Вовк зачепив тоді чиїсь інтереси, вирішивши питання без розуміння місцевої кон’юнктури. Приймати ухвалу він не мав права, бо був суддею в Києві, а не в Одесі. Тим часом змінювати призначення землі може лише місцева влада, тобто це не перебуває в компетенції судді, який не має стосунку до даного регіону, і тим більше, якщо немає спору щодо призначення землі. Тобто Вовк явно вліз не в свою сферу діяльності.
Проте незабаром справу проти нього було закрито. І в цьому, на жаль, теж немає нічого дивного, враховуючи смутну ситуацію з правосуддям у нашій державі. Щоправда, Генпрокуратура проявила затятість і подала протест до Верховного Суду. Проте судова реформа позбавила тамтешніх суддів права займатися подібними справами. Зараз же повноваження верховним суддям повернули. І їм належить перевірити докази слідчих проти Вовка, зібрані ще 2009-го. Якщо дії його визнають завідомо неправосудними, Вовку загрожує п’ять років в’язниці. Причому повезуть його до тієї ж колонії, що й Юрія Луценка — іншої зони для працівників силових структур і суддів в Україні просто немає («колядника» Зварича теж буде етаповано туди ж).
Юрій Луценко спочатку вважав суддю Вовка упередженим і таким, що відчуває до нього мало не почуття особистої помсти: адже справу на Вовка відкрили саме за Луценка. Колишній міністр МВС неодноразово розповідав, що Вовк перебуває на гачку в Генпрокуратури і виконуватиме все, що йому скажуть. Вовк виконав. І ось йому так «віддячили».
При цьому його колега Родіон Кірєєв, який ухвалив вирок Юлії Тимошенко, визнаний білим і пухнастим. Вищий адміністративний суд, який проводив перевірку законності призначення Кірєєва до Печерського суду, заявив, що того в головний райсуд країни перевели абсолютно законно, хоча й без складання кваліфікаційного іспиту. Виявляється, що в Кірєєва була хвора мати, і він через це попросив главу держави перевести його саме до Печерського суду. А іспиту Кірєєв не складав, оскільки конкурс на заміщення посади судді Печерського суду не проводився «через відсутність інших претендентів». Тобто причина появи Кіреєва в Печерському суді так і залишається таємницею. Ідеї про те, що його переправили туди спеціально заради справи Тимошенко, не спростовано. Начебто все логічно: суддю, який виконав свою місію, не здають. Ось тому на цьому тлі справа проти його колеги Сергія Вовка на перший погляд здається абсурдною.
ВЕРСІЯ ПЕРША
Вовка покарано за те, що на мало посадив Луценка. Що ж, можливо. Процес проти Луценка був ще абсурдніший, аніж проти Тимошенко, і здавався відвертим фарсом — майже ніхто зі свідків не підтвердив вини колишнього міністра, хоча звинувачення стверджувало прямо протилежне, розповідаючи про те, як злочини Луценка викриваються свідченнями. За цих умов Вовку, який не міг не виконати установки згори про засудження Луценка, але й не міг дати йому більш значний термін, зважаючи на брак істотних доказів, довелося приймати компромісне рішення — і колишній міністр, із урахуванням уже відбутого в СІЗО, вийде на волю за 2,5 року. Саме напередодні президентських виборів. Якщо слідувати цій версії, то Вовк пішов на компроміс, але не так із власною совістю, як із обставинами, що тиснуть на нього.
ВЕРСІЯ ДРУГА
Вовка судять, щоб показати, як у країні борються з несумлінними суддями. У цьому сенсі він, через скандальну репутацію, — відповідний кандидат. Але засудити його одразу після справи Луценка — значить кинути тінь на «незалежність» ухвали в справі колишнього міністра. Формально Вовка засудять не за порушення в справі Луценка. Але захист останнього дістане нові можливості для того, щоб вимагати перегляду вироку, напираючи на аргумент «а судді хто?». Не прийме можливого засудження Вовка й народ: ті, хто ненавидять «польового командира Майдану», просто не зрозуміють, чому було засуджено Вовка, який відправив за ґрати нелюбого їм персонажа, а противники засудження отримають зайвий аргумент на користь деградації правосуддя в країні. Таким нелогічним кроком влада лише ще більше підірве свою репутацію: адже своїх потрібно не здавати ні за яких обставин.
ВЕРСІЯ ТРЕТЯ
Вовку знов «показали кулак», щоб він суворіше засудив Іващенка, чия справа також викликає багато запитань, і не відмовлявся від можливих нових справ, які можуть йому направити. Та мало хто ще може опинитися на лаві підсудних!.. Вовк має бути готовий до інших високопоставлених обвинувачених. Якщо ця версія вірна, суддю просто лякають, щоб і не думав ухвалювати гуманні вироки. У цьому випадку справа проти Вовка тягнутиметься невідомо скільки, доки він буде «потрібний батьківщині».
ВЕРСІЯ ЧЕТВЕРТА
Справу поновили, щоб закрити. Така версія здається найлогічнішою. На відміну від Кірєєва, претензії до якого зводилися до формальної процедури призначення до Печерського суду, Вовк є фігурантом реальних кримінальних справ. І тому його потрібно або обілити, або посадити. Кіреєва вже обілили, а з Вовком ситуація складніша, оскільки доведеться закривати справу або виносити йому якесь покарання, не пов’язане з позбавленням волі та забороною виконувати повноваження судді.
З таким правосуддям зайвий раз підтверджується думка, що в верхах на всіх є досьє і вирішують там щось зовсім не з міркувань суспільного блага чи по совісті. При чинній владі це стало вже дуже неприховано виражено. І суддя Вовк — лише один із гвинтиків державної машини, яка працює на користь самої себе і періодично пожирає власні частини. Надто це все нагадує сталінські часи, коли виконавців теж ліквідовували.
І останнє. Приклад судді Вовка — це нагадування усім суддям про необхідність прораховувати входи й виходи із будь-якої ситуації. Потрібно пам’ятати — обслуговування чужих інтересів (недержавних і протизаконних) рано чи пізно обернеться проти тебе.
КОМЕНТАРI
Дмитро ГРОЙСМАН, координатор громадської організації «Вінницька правозахисна група»:
— Я б не пов’язував справу Вовка зі справою Луценка. На мою думку, наразі це збіг обставин. Постанову про порушення проти Вовка кримінальної справи винесли до того, як йому було розподілено справу Луценка. Тепер проти Вовка не порушували справи. Верховний Суд України лише повернув розгляд скарги Вовка на постанову про порушення щодо нього кримінальної справи до суду першої інстанції — Голосіївського суду. Наразі суд першої інстанції може знову підтримати скаргу судді Вовка й скасувати постанову про порушення кримінальної справи. Тобто це ще один юридичний тур спору, який відбувається.
Ігор КОГУТ, голова ради громадської організації «Лабораторія законодавчих ініціатив»:
— Насправді сьогодні триває пошук легітимних, можливих виходів із ситуації як у справі Юрія Луценка, так і у справі Юлії Тимошенко. Українська громадськість у своїй більшості розуміє невагомість звинувачень, через які Луценко потрапив за ґрати. Порівнюючи його справу зі справами інших — тих, хто сьогодні ще може бути на волі й не зазнавати кримінальних переслідувань, люди роблять висновки, що тут — питома вага політичних чинників. А отже, влада шукає можливості, щоб у перспективі Луценка звільнили — ще до розгляду його справи в Європейському суді з прав людини. Вовк сам по собі в цій грі не є ключовою фігурою. Він випадково може стати розмінною монетою в розв’язанні певних проблем українського політичного режиму, певним чином знайти канали для лібералізації вироків Тимошенко й Луценка.
