Нещодавно Верховна Рада попередньо схвалила законопроект про незалежність суддів. Напередодні голосування опозиційні фракції ВО «Батьківщина», «УДАР» та ВО «Свобода» в спільній заяві задекларували, що не голосуватимуть за його прийняття, бо вважають запропонований Президентом законопроект таким, який, замість того, щоб збільшити незалежність суддів, лише зробить їх більш залежними від чинної влади. Опозиціонери наголосили, що для змін Конституції, необхідних для прийняття цього закону, влада має піти на переговори з опозицією. Інакше на Банковій так і не отримають необхідних 300 голосів.
Задеклароване в спільній заяві маніфестанти підтвердили монолітними діями: ніхто з табору об’єднаної опозиції в першому читанні так і не проголосував за президентський законопроект. Як наслідок, для того, щоб «просунути» проект закону далі, регіоналам довелося шукати підтримки мандатами в комуністів. Результат — 244 голоси «за» попередню ухвалу документа показав, що в критичний момент навіть затяті євро противники — комуністи — готові проголосувати за, здавалося б, «євроінтеграційний» законопроект про незалежність суддів.
Однак тут не відбулося без ексцесів: після першого голосування ПРівця Миколу Рудьковського звинуватили в кнопкодавстві, а тому проект змін до Конституції було попередньо ухвалено тільки з другої спроби. Наразі ж як представники опозиції, так і члени політичної сили влади не шкодують в’їдливих коментарів у бік своїх парламентських опонентів: регіонали звинувачують опозицію в небажанні приймати необхідні для української євроасоціації документи, а опозиціонери говорять про підміну понять своїми політичними візаві.
«У НИНІШНІЙ РЕДАКЦІЇ ОПОЗИЦІЯ НЕ ГОЛОСУВАТИМЕ ЗА ЦЕЙ ЗАКОНОПРОЕКТ»
Наталія АГАФОНОВА, «УДАР»:
— Не завжди виконання формальних вимог європейських інституцій дорівнюють суспільно-політичній ситуації в Україні. Справді, Венеціанська комісія надала фахові, грунтовні висновки до законопроекту, але, в той же час, їхню частину українська сторона не врахувала.
Варто також зазначити, що багато положень у президентському законопроекті не відповідають і практикам, і положенням українського та європейського законодавства. Насправді цей законопроект порушує баланс влади, й та рокіровка, коли Верховній Раді передають повноваження реорганізувати, ліквідувати суди, парламент може реалізувати тільки за поданням Президента. Чи є ця норма працюючою? Ні, вона є мертвою. Ми це розуміємо, й це розуміють у президентській команді, яка нам таке рішення пропонує. Так само залишається питання щодо повноважень Вищої ради юстиції, що, знову ж таки, ставить призначення на конкретні посади в залежність від цього органу.
Тож сьогодні можемо чітко прослідкувати бажання влади законсервувати ту існуючу систему, яка є, до 2015-го року. Адже якщо цей законопроект провалить друге читання, то рік ми не матимемо змоги повертатися до цього питання. Як наслідок, до 2015 року матимемо дві системи, але що перша, що друга за своєю суттю будуть підконтрольними Президентові.
«...МИ ЗНАЙДЕМО ПОРОЗУМІННЯ, Й ЗАКОН БУДЕ УХВАЛЕНО»
Дмитро ШПЕНОВ, народний депутат від Партії регіонів, заступник голови комітету з питань верховенства права та правосуддя ВРУ:
— Цей законопроект, навпаки, посилює незалежність суддів, і Президент свідомо відмовляється від своїх безпосередніх функцій. Я вважаю, що першим і найважливішим для нас показником має бути те, що міжнародні експерти схвалили цей закон і сказали про те, що він є правильним. Виходячи з цього, гадаю, що думка опозиції в цьому випадку, напевно, все-таки не збігається з нашою думкою. Своєї позиції ми притримуватимемося й надалі, бо вважаємо, що це — правильний закон.
Щодо ж того, що законопроект про незалежність суддів начебто не є євроінтеграційним, то скажу тільки те, що Європа неодноразово наголошувала: Україні необхідно його змінювати. Наразі не зовсім послідовними виглядають дії самої опозиції: перший раз проголосувала, а тепер каже, що не підтримує його прийняття. Утім, я все ж переконаний, що до другого читання цей закон таки буде ухвалено. Упевнений — ми знайдемо порозуміння, якісь позиції поміняються, й усе буде добре.
«УХВАЛЕННЯ ЗАКОНУ ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СУДДІВ НЕ Є ВИМОГОЮ ЄС»
Микола МЕЛЬНИК, науковий консультант із правових питань Центру Разумкова:
— Передусім хотів би зазначити, що ухвалення закону про незалежність суддів не є вимогою Європейського Союзу для підписання Угоди про асоціацію, як це стверджують автори документа. Насправді такої вимоги немає. Є вимога усунути так зване вибіркове правосуддя й реформувати вітчизняне судочинство, щоб у подальшому уникнути таких проблем. А щоб ухвалити саме цей законопроект, — такої вимоги немає.
Друге — в пояснювальній записці до законопроекту констатується, що в проекті повністю враховано міжнародні стандарти у сфері правосуддя та рекомендації Венеціанської комісії. Звісно, цей аргумент складно спростувати, якщо виходити з формальної позиції, бо насправді більшість положень формально відповідають таким стандартам і рекомендаціям. Проте, якщо накласти пропонований законопроект на українську реальність і оцінити за змістом, то висновки будуть зовсім іншими, а саме — такими, що цей законопроект несе великі ризики, я б навіть сказав — небезпеку для незалежності суддів і для правосуддя загалом. У цьому законопроекті відбивається та тенденція, яка притаманна вітчизняному законотворенню останнього часу, — це запозичення європейської форми й наповнення її потрібним змістом. По суті, відбувається своєрідне пристосування європейських стандартів до вітчизняних реалій. Ми навіть уже констатували такий нонсенс, що міжнародно-правові стандарти незалежності суддів в Україні можуть використовуватися для посилення залежності суддів.
Третій аргумент, який відстоюють автори президентського законопроекту полягає в тому, що його швидкого прийняття вимагає від України ПАРЄ, і при цьому посилаються, зокрема на письмову декларацію ПАРЄ від 1 жовтня. Однак таке посилання є, м’яко кажучи, не зовсім коректним, а якщо вже казати більш відверто, то є маніпулюванням. Тому що вказана декларація не є офіційною позицією ПАРЄ, адже її підписали 30 із майже 700 депутатів, і цей документ є особистою точкою зору цієї невеликої групи депутатів. І, до речі, в самій декларації сказано, що вона, цитую, «зобов’язує тільки тих, хто її підписав». Тобто це — позиція невеличкого кола депутатів, але аж ніяк не цілої ПАРЄ, й на цьому спекулювати також не варто.
Четверте — цей законопроект розглянув Конституційний Суд, який визнав його таким, що відповідає Конституції. На цьому наголошують автори законопроекту. Утім, для початку треба сказати, що Конституційний Суд, разом із Президентом і парламентом, є основним суб’єктом судової реформи. По-перше, є попередні рішення, які дають основи цієї реформи, і не всі їх можна визнати такими, що привели до позитивних наслідків. По-друге, Конституційним Судом було забезпечено базові передумови для проведення саме такої судової реформи. І по-третє, КС, по суті, конституював реформу 2010 року. Також коли говорити про висновок Конституційного Суду, то примітною є величезна оперативність — 14 днів із дати ухвалення ВРУ постанови про направлення й до оголошення висновків. За наявною інформацією, власне, на підготовку висновку пішло всього три дні. Один день відкривають провадження, наступного — сіли-поговорили, третього — проголосували за висновок.
Якщо ж аналізувати про саму суть законопроекту, то, згідно з оцінками експертів нашого Центру, він є таким: законопроект негативно вплине на вітчизняне правосуддя, зробить його ще більш політизованим і залежним. Тобто ми бачимо, що цей законопроект порушує баланс державної влади в Україні, який закріплено в Конституції, якого було досягнуто 1996 року й завдяки якому держава до сьогодні зберігає можливість демократичного розвитку.
Друге — проект не лише не усуває політичного впливу на формування суддівського корпусу, як стверджують автори законопроекту, а навпаки, значно посилює його. По суті, пропонується одностороння політизація: повноваження забираються в одного політичного органу — Верховної Ради, але передаються іншому політичному органу — Президентові, який в Україні є політичною фігурою, політичним суб’єктом, а тому говорити, що відбувається деполітизація, не можна.
Ще один очевидний ризик цього законопроекту — розширення повноважень Вищої ради юстиції. Нагадаю, що за цим законопроектом вони стають фактично безмежними. Також одним із ключових є питання про склад Вищої ради юстиції. Пропонований порядок формально відповідає європейським стандартам, але якщо його проаналізувати й перенести це на українські реалії, то може виявитися ситуація, коли, за нормами європейського порядку, більшість нової ВРЮ складатимуть представники її нинішнього складу. Тобто за формою це будуть начебто нові члени ВРЮ, а за змістом — старий склад Ради, діяльність якої, до речі, експерти оцінюють доволі скептично. Результати опитування, проведеного Центром Разумкова, показали, що лише 5% респондентів вважають ВРЮ політично незаангажованою, незалежною структурою. Натомість 84% дотримуються протилежної думки.
І ще один момент — оцінка громадянами тих пропозицій, які закладено в проекті змін до Конституції. У жовтні цього року наша соціологічна служба поставила громадянам України запитання щодо такої зміни до Конституції, як позбавлення парламенту права обирати суддів достроково, й наділити таким правом Президента. Результати засвідчили, що ця новела не має належної суспільної підтримки. Більшість, 57% громадян, переконані, що така зміна матиме наслідком посилення залежності суддів від Президента. Натомість лише 4% респондентів вважають, що це приведе до посилення незалежності суддів. Це — прості громадяни, й вони бачать по-своєму, тому ми поставили це запитання й експертам. Мушу констатувати, що фахівці були більш категоричними у своїх оцінках й оцінили наслідки прийняття цього законопроекту як вкрай негативні.
