Наразі переможців немає. Що далі, то очевидніше стає незнання влади, що ж робити із своїм основним опонентом (ні посадити, ні відпустити). Ця дезорієнтація призводить до затягування судового процесу, а як наслідок, до подальшої критики з боку західних партнерів (це в той час, коли Україна веде переговори про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом). З іншого боку, багато хто вбачає в діях Тимошенко некоректну поведінку. Вона, називаючи свого суддю «мавпою з гранатою», навряд чи допомагає собі в суді, навпаки, шкодить. А найголовніше, і без того дискредитована судова система України остаточно втрачає довіру громадян. Учора Юлія Володимирівна перед початком чергового засіданні суду встигла заявити, що за вказівкою влади її мають ув’язнити до кінця серпня. Тобто тактику «наступ на суд» Юлія Тимошенко продовжує, як і суд продовжує наступ на екс-прем’єра. У понеділок допитували свідків з боку обвинувачення (перед тим суд допустив нового адвоката Юрія Сухова до захисту лідера «Батьківщини»). Допит колишнього міністра оборони Юрія Єханурова в уряді Тимошенко тривав п’ять годин і нагадував радше з’ясування стосунків: хто більше винний. Наприклад, Єхануров сказав, що у 2005 році уряд Тимошенко не підписав щорічну додаткову угоду з Росією, що спонукало пізніше до підписання невигідної для України угоди з жорсткою вимогою Росії щодо залучення РосУкрЕнерго. «А я хочу запитати: чому ви самі, Юрію Івановичу, будучи прем’єр-міністром, не підписали міжурядові угоди на прямі поставки?» — запитала у відповідь Тимошенко. Потім свідчити «пішов» колишній міністр транспорту Йосип Вінський, своєї черги чекали екс-міністри — закордонних справ Володимир Огризко, у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко й освіти і науки Іван Вакарчук. Свідків захисту ще не допитували. А це означає, що своєрідне шоу в Печерському суді, де кожен продовжує заганяти себе в глухий кут, триватиме. Про «особливу» поведінку Юлії Тимошенко в суді читайте нижче в матеріалі політолога Павла Ковальова.
Із самого початку найгучнішого процесу в історії України — суду над екс-прем’єром Юлією Тимошенко — суд перетворився на шоу, що набуло всіх рис фарсу. Хоч би як Тимошенко стверджувала, що сценарій судилища пишеться в Адміністрації Президента, дуже багато для дискредитації перебігу й результатів процесу зробила вона сама. А влада ніяк не може визначитися з поведінкою щодо настільки важливої підсудної.
SHOW MUST GO ON
Застосування до Тимошенко всієї суворості караючого правосуддя також обертається в заданих нею ж координатах на театр абсурду. Неперевершена акторка, оратор і політик-трибун, Тимошенко своєю поведінкою вимушує суддю Кирєєва вживати максимально круті заходи щодо неї. Кажучи звичною мовою, вона «наривається». Суддя просто змушений у багатьох випадках ставити її на місце, вказуючи на явно нешанобливе ставлення екс-прем’єра до суду та нього особисто.
Тимошенко робить усе для того, щоб Кирєєв працював у атмосфері постійного стресу. Мало того, схоже, вона бажає зробити його своїм ворогом. «Є анекдот про мавпу з гранатою. І про те, як пиляють сучок, на якому сидять. «Мій» суддя — мавпа з гранатою на суку з пилою в руках. Привіт Дарвіну», — написала нещодавно Тимошенко в своєму блозі на Twitter. Можливо, її розрахунок такий: розлючений Кирєєв може зробити певні кроки, не погоджені з «вищою інстанцією», почне діяти на свій розсуд, керуючись бажанням банально помститися Тимошенко та приструнити її. На такій помилці його зловлять адвокати підсудної або майбутні судді Європейського суду — й Кирєєв постане в очах неупереджених спостерігачів і світової спільноти некомпетентним, дрібним, мстивим і заангажованим суддею, а його дії та кінцевий вирок Тимошенко — виконанням злої волі замовників процесу.
Судді Кирєєву не позаздриш. Він змушений постійно діяти в «реактивному» режимі, раз по раз відбиваючись від психологічних атак Тимошенко. Виконати в цих умовах «завдання зверху» йому більш ніж непросто. Тим паче що припустимі замовники не можуть визначитися з фінальними підсумком справи. Посадити вони її не можуть, виправдати — теж. Затягувати процес невигідно, але він уже й так досить затягнувся. Тимошенко дуже вправно користується формальними правами підсудного. Чого лише варта чехарда зі зміною адвокатів і регулярні провокації судді з боку колишнього захисника екс-прем’єра Сергія Власенка? Останній, схоже, свідомо йшов на те, щоб його усунули від процесу. Тепер він може спокійно коментувати те, що відбувається, виступаючи в ролі жертви несправедливого судилища та непрофесіоналізму судді. Решта адвокатів Тимошенко також грають у спільній п’єсі, де колишній прем’єр виступає повноправним співавтором зі «сценаристами з Банкової». Її ескапади ставлять цих «сценаристів» у не дуже зручне становище, адже вони змушені вносити корективи до своїх планів по ходу процесу. Звісно, якщо версія про упередженість від початку процесу правильна. Адже походить вона від самої Тимошенко та її захисників.
Для екс-прем’єра від початку було важливо подати сам процес як зумовлене ганебне дійство, спрямоване на приниження, фізичну ізоляцію й політичну нейтралізацію підсудної. Тим самим вирок перетворювався на акт, позбавлений юридичної легітимності, ухвалений не просто «за вказівкою Януковича», а ще й в умовах постійних порушень з боку судді. Вирок, ухвалений у результаті процесу-фарсу, не може бути серйозним. Такою є логіка Тимошенко. І тому вона, її адвокати й депутати її фракції так поводяться в суді. Вони свідомо вдаються до порушень порядку судового засідання й проявляють нарочиту неповагу до суду.
ШІСТЬ ПРИЧИН ПОВЕДІНКИ ТИМОШЕНКО
Чому ж Тимошенко не обрала іншу тактику — толерантності до судді й судового процесу? Чому вона не стала «бити ворога його ж зброєю» — тобто юридичним крутійством і формалізмом, вимогами дотримуватися всіх формальностей процесу? Чому була обрана тактика провокації? Причин тут кілька.
Перша полягає в уже згаданій стратегії дискредитації суду й судді. Кирєєва змушують наростити максимально велику кількість помилок і порушень. Тим самим вирок Тимошенко позбавлявся ореолу показового покарання й перетворюється на банальну помсту влади харизматичній і небезпечній суперниці.
Друга причина — применшення в очах українців стратегічної мети процесу. Перетворення суду над собою на фарс і шоу не дозволяє здійснити глобальну задумку влади — налякати країну вироком Тимошенко, змусивши таким чином мовчати й боятися всіх незадоволених. Задуманий як акт показового залякування, вирок Тимошенко тепер виглядає грубо «протиснутим» рішенням, далеким від справжнього правосуддя. Тобто підсумок процесу має бути максимально позбавленим ореолу показового «жаху», як це було з тим же процесом Ходорковського в Росії.
Третя причина полягає у формулі «форма домінує над змістом». Форма — фарс, затьмарює зміст процесу, тобто діяння Тимошенко, законність яких ставиться під сумнів. Нові звинувачення, передусім з «билинної» епохи ЄЕСУ, змушують зайвий раз відновити список гріхів Тимошенко. Юлія Володимирівна, звісно, не зацікавлена в тому, щоб її «полоскали» у справах настільки давніх. Тому вона прагне максимально перетворити процес на шоу, щоб на цьому тлі її справжні правопорушення виглядали як причіпки злісної влади, вимушеної відшукувати дедалі нові, а точніше старі, «гріхи» колишнього прем’єра. Що виставляє суд не в найкращому світлі — мовляв, якщо засудити її «з нальоту» не можуть, скоро докопаються до часів, коли маленька Юля поцупила пиріжок у дитячому садку.
Четверта причина — електоральна. Тимошенко відверто працює на своїх прихильників, які бачать у ній символ «помаранчевої України», що нині зазнає гонінь з ницих міркувань помсти. Вона поводиться так, щоб і їй, і її вірним соратникам було створено імідж згуртованих переслідуваннями опозиціонерів, з яких знущаються суддя й міліція. Усе це має підтримати імідж Тимошенко та її партії на майбутніх виборах.
П’ята причина — прагнення затягнути процес. Хоча б до осені. Восени починається новий політичний сезон, позначений майбутніми виборами. У вересні повинні розпочатися й фінальні — як запевняє влада — переговори стосовно зони вільної торгівлі з ЄС, а також належить отримати черговий транш МВФ. Для Тимошенко вигідним є винесення процесу на міжнародний рівень. І фінал її процесу зайвий раз може вдарити по іміджу Януковича й української влади в цілому.
Нарешті, шоста причина може лежати у сфері конспірології. Вона пов’язана з причиною п’ятою — з прагненням затягнути процес до початку переговорів про створення зони вільної торгівлі. Тимошенко може працювати дещо погоджено з російським прем’єром Володимиром Путіним. Який, як ми знаємо, займає жорстку позицію щодо європейських прагнень України. Наша влада заганяє сама себе в безвихідь справою Тимошенко, а екс-прем’єр цьому лише підіграє. Заразом граючи в російських інтересах і розраховуючи на певну прихильність з боку Путіна, який має великі шанси знову стати повноправним правителем Росії.
ПЕРЕХИТРУВАТИ САМУСЕБЕ...
Варто зауважити й інше. Якби Тимошенко обрала іншу тактику поведінки в суді — максимально коректне спілкування з суддею, демонстративне дотримання всіх прав судового етикету й суто юридичні методи захисту — вона б виграла в очах західних спостерігачів, які стежать за процесом. Адже там культ законності дуже сильний. Чи розуміє Тимошенко, що такою тактикою вона лише зменшує свої шанси на підтримку з боку Європи й США? Напевне, розуміє. Проте сподівається на Європейський суд і міжнародні інстанції, що вже відзначають порушення з боку судді на процесі — наприклад, постійне обмеження часу на ознайомлення зі справою для адвокатів. Три дні на 16 томів — безумовно мало й виглядає або як дотримання суддею певного сценарію, або як акт тієї ж таки особистої помсти й прояв непрофесіоналізму, що й бажає довести його підсудна.
При цьому ризик арешту Тимошенко ще до закінчення процесу зростає. І цей ризик збільшує сама екс-прем’єр. Вона цілком свідомо провокує владу на подібне ставлення до себе. Інша річ — наскільки прорахувала сама Тимошенко наслідки подібного кроку. Навряд чи їй буде зручніше спілкуватися з суддею Кирєєвим з-за грат у ролі заарештованої. Приміряючи на себе образ мучениці, Юлія Володимирівна може передати куті меду й замість збільшення рейтингу своєї політсили та конструювання власного образу політрепресованої може опинитися за глухими гратами всі 8—10 років, на які «тягнуть» її «гріхи». Отже, вона може перехитрити не стільки владу, скільки саму себе.
