Передвиборний період, як жоден інший, сприяє краху електоральних міфів. Традиційно вважали, що при виборі партії чи окремого кандидата наші співвітчизники орієнтуються на що завгодно, лише не на їхню програму. Мовляв, прості громадяни програмними постулатами не цікавляться і взагалі їх не сприймають. Проте проведене Міжнародним центром перспективних досліджень опитування 2,4 тис. респондентів у 6 містах України (Донецьк, Стрий, Полтава, Миколаїв, Вінниця, Коломия), зі слів директора МЦПД Віри Нанівської, «повністю руйнує міф, що громадяни не розуміють значення партійних програм і не готові на них орієнтуватися. Проблема в партіях, які, вірячи в цей міф, роблять порожні програми, які ніхто не хоче читати». Для 23,24% опитаних програми та дії партій є головним чинником для прийняття рішення під час голосування на виборах. На лідерів орієнтуються 20,73%. 52,13% респондентів вважають необхідними публічні дискусії для створення партійних програм, що враховували б потреби й інтереси громадян, а 44,63% готові взяти участь у таких дискусіях. Але лише 15,63% відзначили, що партії цікавилися їхніми думками під час формування своїх програм. «Дослідження показує, що партії фактично не використовують кращий шлях до виборця — залучення його до процесу обговорення власних програмних ідей», — відзначила Віра Нанівська. У чому ж причини та які можливі наслідки такої короткозорості вітчизняних політиків? Хто «повинен» складати партійні програми, якими вони повинні бути та яким чином можна залучити до «програмотворення» широку громадськість? «День» поставив ці запитання політологу Костю БОНДАРЕНКУ та директору Інституту європейської інтеграції й розвитку Дмитру ВИДРІНУ.
Кость БОНДАРЕНКО:
— Якщо ще недавно в політичному структуруванні суспільства були зацікавлені лише партії, то тепер, у зв’язку з прийняттям нового виборчого законодавства, цю зацікавленість проявляють і ширші верстви населення. Адже раніше за партійними списками обирали депутатів Верховної Ради, і не всіх, а половину. Відтепер партквиток потрібен депутату місцевої ради будь- якого рівня. Наше суспільство традиційно дуже політизоване, тому люди не можуть не замислюватися над тим, чим одна партія відрізняється від іншої. Програма — «первинна ознака», і саме до неї зацікавлені звертаються насамперед.
Програма партії апріорі займає вигіднішу позицію, аніж програма однієї людини. Адже кандидата на посаду президента часто або висуває, або підтримує та чи інша партія, і агітує він не лише за себе, а й за конкретну політсилу. Сценарій компромісу між окремо взятою партією й окремо взятим кандидатом ще в 1999 році запропонувала Народно-демократична партія Леоніду Кучмі. Укладення договору, розробленого народними демократами на основі їхніх статутних документів, означало б, що кандидату близькі установки та пріоритети партійців, а вони в свою чергу підтримують його політику та готові розділити відповідальність за всі дії. Проте Президент тоді не захотів підписувати угоду, що надалі призвело до внутрішнього розколу в НДП і, на мій погляд, негативно позначилося на процесі вітчизняного партбудівництва. До речі, в сьогоднішніх ініціативах НДП щодо створення коаліції на підтримку одного з кандидатів у президенти чути відгомони їхніх пропозицій п’ятирічної давності.
Політична програма має бути колективним продуктом. У будь- якій партії досить профільних фахівців, які, об’єднавши зусилля, здатні її створити (в тому числі й з урахуванням громадської думки), а потім і постатейно затвердити на загальному з’їзді. Успішна практика такого колективного написання основоположних документів була випробувана ще в Союзі, наприкінці 1980-х, при спробі зміни програми Компартії. Тоді рядові партійці, яких по всій країні були мільйони, надсилали до редакційної комісії свої пропозиції, багато з яких згодом було враховано. Більшість програм нині діючих партій написані за зразком Української республіканської партії — першої по- справжньому незалежної й опозиційної, зареєстрованої ще в 1990 році. Пріоритети скрізь приблизно однакові: демократія, боротьба з бідністю та корупцією, європейський вибір. Сьогодні все це безнадійно застаріло та потребує реформування. Передбачаю, що внаслідок зміни виборчого законодавства однотипні партії блокуватимуться, а пізніше й об’єднуватимуться. Відповідно, програмам, як і символіці, зовнішнім атрибутам, приділять набагато більше уваги. Вже існуючі зазнають кардинальних змін як за формою, так і по суті. Основна вимога: чіткість, лаконічність і динамізм. Старі партійні письмена вирізнялися великою кількістю штампів, незрозумілих термінів, складнопідрядних конструкцій, що й стало однією з головних причин виникнення міфу про те, що їх ніхто не читає. Нашвидку переглянувши нову програму, людина повинна зуміти без великих зусиль класифікувати політсилу як центристську, праву чи ліву. Крім того, ретельно виписана програма покликана відкласти в підсвідомості потенційного виборця цілу низку позитивних асоціацій. А щоб її пункти максимально відповідали викликам часу, авторам було б доцільно звірятися з даними соцопитувань. На сьогодні, внаслідок зовнішньо- та внутрішньополітичної ситуації, найактуальніші питання безпеки громадян: особистої, бізнесу, майна тощо.
Вважаю, інтерес до програм суттєво зросте на виборах 2006-го. Адже обиратимуть не одну людину, а всю систему влади, і способи самопрезентації партій зіграють важливу роль.
Дмитро ВИДРІН:
— Запевнення в тому, що партійних і кандидатських програм українці не читають, як і в тому, що лише на них вони й орієнтуються, на мій погляд, однаково несправедливі. Мій досвід підказує, що зміст програми не є основним аргументом при прийнятті рішення. Навряд чи в процесі голосування людина згадуватиме, що вичитувала в тій чи іншій брошурі. У нашого народу стійкий історичний імунітет. За 70 років усі ми встигли вивчити напам’ять стільки програмних постулатів і рішення стількох з’їздів, що подібні рецидиви сприймаються в багнети. А оскільки стилістика більшості сучасних партійних програмних документів майже повністю відповідає старому радянському зразку, то громадяни й не утрудняють себе ознайомленням з ними. Тобто перша причина непопулярності партійних програм — історичне «щеплення», друге — їхня архаїчність. Більшість програм, як і партій, під які їх писали, було створено ще минулого, а то й позаминулого століття. У ті часи програма слугувала цілям пояснення світу малоосвіченим і неосвіченим народним масам. Такий собі інформаційний сурогат, який у спрощеній формі підносив головні політичні, економічні та соціальні постулати. Сьогодні, завдяки новітнім технологіям, насамперед інтернету, кожен із нас має можливість отримувати й обробляти інформацію будь-якого рівня складності. Необхідність створювати спрощену модель світу остаточно відпаде протягом найближчих десяти років. Система ведення сучасного політичного дискурсу вже почала поволі видозмінюватися. Зверніть увагу на те, як останнім часом відбуваються партійні з’їзди. Вони далекі від «класичного» зразка, це, швидше за все, презентації, масове шоу. Незабаром та сама доля спіткає і програми. Паралельно з розвитком технологій вони зі сфери риторики перемістяться в сферу реклами. Можливо, це будуть яскраві кліпи, кольорові альбоми, щось середнє між рекламою і власне художнім продуктом. Ми вже стоїмо на порозі цієї революції, але все ще боїмося відмовитися від старого, перевіреного методу «промивання мізків» електорату.
Між програмою партії та програмою кандидата є принципова різниця. Перша — ширвжиток, масовий продукт, друга — костюм, зшитий на замовлення. І, як будь-який костюм, програма повинна ідеально пасувати її господарю, відповідати його зовнішності, манері поведінки, політичному іміджу. Смішно, коли в програмі маленької, щуплої людини використовують терміни, застосовні для вольового, харизматичного лідера. До написання цих текстів слід підходи ти з великою відповідальністю. Потенційному кандидату раджу влаштувати серед своїх однодумців тендер на її створення. Якщо продовжити аналогію з костюмом, то це як вибір модельєра: з кількох відомих марок вибираєш ту, яка відповідає всім вимогам. А з колективної творчості, крім гармидеру нічого, як правило, не виходить. Один із моїх власних афоризмів свідчить: «Те, що народ завжди правий, — це гіпотеза, але не факт». Думаю, на майбутніх президентських і парламентських виборах програми партій та кандидатів матимуть суто символічне значення. Не так важливо, що говорить політик, — важливо, як і кому він це говорить.
