Розвиток соціальних прав в ХХ столітті грунтувався на ідеї запровадження обов’язкового механізму компенсації дисбалансу між працею й капіталом. Для того, щоб протистояти могутності капіталу, було розроблено низку положень, а саме: багатосторонні й двосторонні договори, а також регіональні статути із забезпечення соціальних прав працівників, які надали організованій праці достатні важелі впливу, що гарантують проведення переговорів між роботодавцями й робітниками щодо широкого кола питань на збалансованій основі.
Впродовж останніх 25 років ми всі були свідками безпрецедентної експансії ринку як основного економічного механізму в усьому світі. У той же час демократія стала пануючою політичною системою на планеті. Розвиток технології й нова відкрита економіка надали капіталу неймовірної рухливості. В умовах, коли знизився ступінь втручання держав в економіку, свобода дій компаній вийшла на рівень, якого ніколи раніше вони не мали. Внаслідок цих змін знову з’явився той дисбаланс у відносинах між працею й капіталом, який раніше допомагали врівноважувати соціальні закони.
Вже очевидно, що експансія вільної торгівлі створила невідомі раніше можливості для спеціалізації, обміну й економічного зростання. Бажано, щоб ці нові можливості й відкритіші відносини між національними економіками допомогли подолати бідність, що заподіює страждань сотням мільйонів жителів планети, чимало з яких живуть у країнах Латинської Америки.
Для того, щоб гарантувати, що вільна торгівля повною мірою використовує свій потенціал каталізатора розвитку, необхідно, щоб нові, створювані нею багатства, чесно розподілялися всередині країн і між ними. Більше того, бажано за такого чесного розподілу забезпечити перевагами ті групи, які раніше часто виключалися із соціального прогресу, а саме: безробітні й робітники, які працюють неповний день і зайняті низьковиробничею працею, становище яких не дозволяє їм належним чином вести переговори щодо забезпечення умов праці й зарплати.
Але доки зберігається значний дисбаланс між працею й капіталом, буде важко забезпечити справедливий розподіл благ, що створюються вільною торгівлею. І хоча нерівні відносини, можливо, й не перешкоджатимуть економічному зростанню, вони не дозволять трансформувати переваги вільної торгівлі на встановлення більшої соціальної рівності.
Навіть в умовах глобалізованої економіки ХХI століття важливими є регулятивні інструменти, за допомогою яких має забезпечуватися трансформація досягнень вільної торгівлі на запровадження соціальної рівності. Конвенції Міжнародної організації праці (МОП), зокрема відомі як «базові угоди» (про профспілки, колективні договори, дискримінацію, примусову й дитячу працю) і принцип «гідної праці», що підтримується нині МОП, є дієвими інструментами, за допомогою яких можна досягнути цієї мети. Зусилля робочої групи з праці економічного блоку чотирьох латиноамериканських країн MERCSUR, що приєднався до угоди північноамериканських країн щодо вільної торгівлі (NAFTA), та інші подібні розроблені в обох Америках інструменти дозволили напрацювати цінний досвід, який слід оцінити, узагальнити й послідовно рекламувати.
У національних законах про працю слід балансувати такі принципи, як гнучкість, необхідна роботодавцям, з одного боку, й захист прав трудящих — з другого. За допомогою цих законів слід встановити основні правила й визначити припустимий перелік питань, щодо яких можливі переговори між соціальними сторонами. Серед можливих варіантів законів широку дорогу дії можуть відкрити закони, що грунтуються на бажанні корпорацій і бізнес-груп самостійно регулювати трудові відносини. Слід також розглянути пропозиції, за допомогою яких роботодавці роблять прозорими свої пропозиції, що стосуються спірних трудових і соціальних питань, погоджуючись таким чином надавати громадськості інформацію. Така прозорість необхідна для того, щоб стимулювати кращу практику вирішення спірних питань і прогресивним чином поліпшувати умови життя й праці.
Пропозиції анулювати трудове законодавство, що захищає права робітників, неприйнятні, й на їхній підставі навряд чи вдасться створити надійні умови, необхідні для розвитку вільної торгівлі. Безсумнівно, що повернення в минуле в пошуках законодавчих норм, які втратили свою актуальність в умовах сучасної економічної реальності, не відповідає вимогам нашого часу. Рано чи пізно така спадщина почне стримувати розвиток. Однак зусилля, спрямовані на забезпечення соціальної справедливості, що є складовою частиною сучасного динамічного мислення, можуть дозволити вільній торгівлі стати інструментом створення більшої соціальної рівності, замість того щоб бути механізмом, що концентрує її вигоди для багатих. У країнах Латинської Америки ці зусилля можуть привести до несподіваного успіху через культурні й соціально-економічні умови, що там склалися.
Однак є сили, які бояться, що такий підхід тільки дасть зброю противникам вільної торгівлі або тим державам, які використовують спірні моменти в трудових відносинах як привід для проведення протекціоністської політики, що полягає в закритті своїх ринків для економічно менш розвинених країн. Останній зразок поведінки з усією очевидністю знищує законні конкурентні переваги, надані найбіднішим країнам, створюючи таким чином хибне зачароване коло бідняцтва, однією зі складових якого є несправедливе поводження з робітниками. Погані відгуки або несумлінне ставлення до угод і норм, що стосуються основних трудових питань, працюють проти менш розвинених країн, які потребують доступу на споживчі ринки країн з багатою економікою.
Але справедливим є і протилежне: підхід, що захищає вільну торгівлю, але відмовляється розглядати працю як елемент розвитку, може бути способом маскування відсутності державної політики, покликаної зменшити величезне провалля між багатими й бідними, яке роз’єднує чимало націй, зокрема й у країнах Латинської Америки.
У ситуації, що склалася, критичним є усунення підозр, що унеможливлюють прийняття життєздатного рішення. Нездатність творче відсіяти ці труднощі може поставити невчасні перешкоди для поширення вільної торгівлі. Вони також сигналізують про перешкоду, якої вся Латинська Америка має уникнути, щоб процес позбавлення бідняцтва перейшов від слів і промов до фактів.
Важливо не забувати, що відносини між демократією й ринком не стають добродійними за допомогою певного усталеного автоматичного механізму. Вони мають будуватися таким чином, щоб використати достоїнства обох інститутів під час їхнього зближення. І істотною частиною цієї архітектури є наявність трудових відносин, що гарантують основні права робітників.
Проект Синдикат для «Дня»
Джордж Еррейт — посол Чилі в Аргентині. У минулому — міністр праці Чилі (1994 — 1998 рр.) й президент Ради керівників Міжнародної організації праці (МОП) (1995 — 1996 рр.)
