Головний висновок партійних з’їздів, що відбулися цими вихідними — схеми основних політичних гравців зламані. Це заслуга Майдану і наслідок окупації Криму. Але не зламана система. Саме за це віддавали своє життя люди під час протестів. Якщо подивитися на меню основних кандидатів, які подали своїх документи до ЦВК, то де нові обличчя? Маємо поки відсутність в колоді Януковича та зміну рейтингів.
Чим запам’яталися з’їзди партій? Основною новиною і певною сенсацією стало висунення кандидатом в президенти Петра Порошенка (хоча «теплі» стосунки вже давно поєднують лідера «Солідарності» з лідером «УДАРу»). Сталося це на з’їзді «УДАРу», на якому Віталій Кличко та Порошенко підписали декларацію про об’єднання. Кичко натомість йде в мери Києва.
Скандальним виявився з’їзд Партії регіонів. По-іншому бути не могло. Останні події дали багато приводів. Результат — з партії виключили Януковича, Азарова, Арбузова, Клименка, Коновалюка, Шишацького. Партію фактично очолив Борис Колесніков. А головна інтрига відносно кандидата вирішилася на користь Михайла Добкіна. Його головний конкурент Сергій Тигипко балотуватиметься як самовисуванець.
ОДНА З ГОЛОВНИХ ІНТРИГ ЦІЄЇ КАМПАНІЇ — ЩО ЗРОБИТЬ ТИМОШЕНКО, ВІДЧУВАЮЧИ, ЩО ПРОГРАЄ / ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА
«Батьківщина». Тут сенсацій не було. Не дивлячись на незадоволення певної частини членів партії, прогнозовано кандидатом стала Юлія Тимошенко. Саме вона, за оцінками, експертів, і побореться з Порошенком у другому турі за президентське крісло. Партнер «Батьківщини» по парламентській коаліції — «Свобода» — запропонувала кандидатом свого лідера Олега Тягнибока.
Про результати партійних з’їздів та новий політичний ландшафт говоримо з експертами «Дня».
«ГОЛОВНИМИ КОНКУРЕНТАМИ СТАНУТЬ ПОРОШЕНКО ТА ТИМОШЕНКО...»
Ірина БЕКЕШКІНА, голова Фонду «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва:
— Основних кандидатів наразі двоє, і навряд чи ситуація зміниться до виборів, враховуючи, що буде кілька кандидатів, які асоціюються із Партією регіонів. Головними конкурентами стануть Петро Порошенко та Юлія Тимошенко. Я оцінюю шанси Порошенка як вищі. По-перше, в нього зараз досить великий відрив від Тимошенко; крім того, у другому турі він збере певну частину голосів людей, які не симпатизують Тимошенко. У першому турі ці люди не голосуватимуть за нього, але другий тур завжди проходить за принципом голосування проти.
Тандем Порошенка — Кличка я оцінюю позитивно. Це, можливо, єдиний випадок в Україні, коли люди притишують свої амбіції. Віталій Кличко відмовився від участі у президентських виборах тому, що, ймовірно, він би програв Тимошенко й не прошов би до другого туру. До того ж у нього є всі шанси обійняти посаду мера Києва. Зараз немає сильних кандидатів, які могли б позмагатися з Кличком за цю посаду. Якби виборча кампанія тривала довше, деякі з претендентів могли б розкрутитися, заявити про себе, однак зараз дуже відомих рейтингових кандидатів немає, а найбільшу підтримку має, безумовно, Кличко. Що ж стосується нових сил, які хотіли б претендувати на цю посаду, їх кілька, тож голоси розпорошуватимуться.
Повертаючись до ПР, вони зупинили свій вибір на Михайлові Добкіні тому, що він свій. Сергій Тігіпко — це все ж людина своя, не дуже надійна. Згадаймо його поведінку 2004 року: коли стало припікати, він просто зник, і його ніхто не міг знайти. Потім, 2010 року він самостійно пішов на президентські вибори й відібрав у Януковича достатньо голосів. Тож вони бояться, що він стане впливовою людиною в Партії регіонів, якщо набере пристойну кількість голосів на цих виборах. Зрозуміло, що Тігіпкові не світить стати президентом, тому підтримувати його немає сенсу.
Загалом регіонали не ставлять собі за мету перемогти на цих виборах. Зараз їхнє завдання здобути не менше голосів, ніж Тігіпко. Поки що соціологія давала більші результати Тігіпкові, але його асоціювали із Партією регіонів. Нині ж багато виборців можуть голосувати просто за представника ПР, незважаючи на прізвище.
«ЦІ ВИБОРИ МОЖНА СПРИЙМАТИ ЯК КОНТРРЕВОЛЮЦІЮ...»
Геннадій ДРУЗЕНКО, правник, публіцист, громадський активіст:
— З’їзди показали, що технології перемагають революції. Те, що Порошенко стане головним бенефіціаром Майдану, напевно, мало хто міг передбачити, або що на виході з Майдану особою номер один в державі стане Турчинов. Ми бачимо, що, насправді, якщо українське суспільство шукає форматів співжиття і побудови держави, то наш політикум досі дограє фінал тієї кривавої комедії. Навіть розклад серед кандидатів про це свідчить, більшість із них — політики п’ятої свіжості. Те, що сьогодні з найбільшим рейтингом є Порошенко, який змінив багато напрямів у політиці, був співзасновником ганебної Партії регіонів, пройшов через «Нашу Україну», працював в урядах Тимошенко, потім — Януковича, говорить про те, що настанову, яку давав Майдан політикам (керуватися принципами, а не доцільністю), вони не сприйняли.
Гадаю, це вибори не всерйоз і не надовго. Вони нагадують зміну Тимчасового уряду 1917 року (Керенський був не першим, а другим прем’єром). Знову ж таки, ми не знаємо, під які повноваження обиратимемо президента. Ця виборча кампанія викликає більше запитань, ніж відповідей.
Зростання рейтингу Порошенка, на мою думку, пов’язано з рефлексом на нав’язаний комплекс беззахисності й безпорадності, а не активною діяльністю. Порошенко виглядає як статичний політик. Якщо під час Майдану потрібні були воїни, як Кличко, тому він і набирав бали, то зараз у людей є потреба захиститися, з одного боку, від міфу про бандитизм, який влаштували російські ЗМІ, зробивши з «Правого сектору» ледве не монстра; з другого боку, віра в те, що прийде багата людина (комплекс Іванішвілі) і налагодить ситуацію — будуть пенсії, тобто патерналізм.
Якщо Майдан і давав якісь настанови, то це те, що Україна має припинити гратися в патерналістську державу і почати виховувати активних, самодостатніх і відповідальних громадян. Ці вибори можна сприймати як контрреволюцію, що передбачає другу серію революції, бо жодних цінностей, цілей, за які боровся Майдан, вмирали люди, я не бачу.
«ТРИ ІНТРИГИ ЦИХ ВИБОРІВ...»
Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій НІСД:
— Я би виділив три інтриги. Перша — це Порошенко і Тимошенко як представники традиційного помаранчевого табору. На сьогоднішній день, очевидно, що у Порошенка шанси кращі, але всі розуміють — попереду два місяці кампанії, під час якої ще можуть бути різні події. Тому картина може мінятися. Друга інтрига — це скандал в Партії регіонів. Підтримка партією Михайла Добкіна, який згідно соціологічних опитувань має близько 5% підтримки. Це дещо авантюрний крок ПР, але він відображає стратегічне бачення цієї політичної сили тими людьми, які нею сьогодні керують. Третя інтрига — скільки отримають представники «Свобода» та «Правий сектор»?
Думаю, з боку Кличка висунути Порошенка був безпрограшний крок, тому що події навколо Майдану, Криму, засвідчили, що Кличку як політику потрібен ще час, щоб набути кондицій, які дозволять йому не просто брати участь у виборах чи перемагати (як показали історії двох останніх президентів, цього замало), а ще належним чином керувати країною. Кличко на даний момент не готовий на таку роль. Це йому дає моральну силу, щоб далі посідати достойне місце в українській політиці. Тим більше, він має хороші шанси обратися на посаду мера.
Рейтинг Порошенка — це «результуючий вектор», тобто додавання різноманітних чинників, які склалися на даний момент. Виявилося, що на ті задачі і сподівання, які значна частина українців готова покласти на кандидата в президенти, Порошенко відповідає найбільше.
Тимошенко представляє альтернативний Порошенку тип лідера. Це лідер не залагодження кризи, а революційного типу. А ця задача вже виконана. Мені складно уявити, за рахунок чого вона зможе повернути чи набути довіри і підтримки більшості населення України.
Михайло Добкін і Сергій Тигипко — два знакових політика, які окреслюють дві тенденції, що боротимуться не тільки на цих виборах, а і в найближчій перспективі. Тим більше, вже навряд чи йдеться про посаду президента, а, скоріше, про парламентські, місцеві вибори. Отже є дві стратегії. Перша — це спроба закріпити «ядерний електорат» — проросійський, прорадянський. Це Добкін. Друга — участь у новому ландшафті на раціональних, прагматичних засадах. Представником цієї стратегії виступає Тигипко. Чому Добкін? Думаю, це також інструмент тиску, шантажу влади з метою захисту свого ресурсу, статусу.
Основна роль «технічних» кандидатів — «відкусити» частину виборців у основних кандидатів. Гриценко, скоріше, відбиратиме голоси у Тимошенко. Також у Тимошенко відбиратиме Ляшко. Коновалюк може щось у Тигипка відібрати.
Тенденцію виборчої кампанії може змінити зовнішній чинник — це можлива російська агресія, або внутрішній чинник — це економічна ситуація із відповідними соціальними викликами.
