Рейтинг комуністів, майже назавжди застиглий на максимальному рівні близько 5%, ще й періодично засвідчує тенденцію до зростання. Що ж може його похитнути?
«З УСІЄЮ КОМУНІСТИЧНОЮ ПРИНЦИПОВІСТЮ»
Найпоказовішою новиною, про яку можна дізнатися зараз з теми «комуністи України», знову став конфлікт Петра Симоненка і глави кримських комуністів Леоніда Грача. Конфлікт цей удруге добіг критичної крапки. Перший раз, наприкінці лютого минулого року, він розв’язався виведенням Грача з президії ЦК Компартії. Тоді його звинуватили у спробі розколоти партію, а, по суті — висловленні про моральне обличчя вождя КПУ.
Тоді, взимку 2009 року, багато говорилося про те, що сам Грач і запустив у ЗМІ якомога більше інформації про любовні пригоди Петра Симоненка. Але результат виявився на подив провальним. Здавалося б, стійке моральне обличчя першого комуніста країни повинно було, якщо не померкнути, той, як мінімум, піддатися ерозії. Але ні — Компартія як і раніше зберегла і зберігає свій рейтинг. На президентських виборах рівно через рік після показової «прочуханки» Грача за Симоненка проголосувало 2,5% населення. Мало? А це як поглянути. На тлі Януковича, Тимошенко, Яценюка, Тігіпка, Литвина і десятка інших кандидатів, цифра в два з половиною відсотки цілком зрозуміла. Навряд чи в самій Компартії розраховували в тих умовах на більше. Деякі кандидати, наприклад, Анатолій Гриценко, який вважався набагато перспективніше «віджилого» Симоненка, і двох відсотків не набрали. Отже, комуніст номер один виявився цілком у формі (політичній). Таким чином, з’ясувалося, що перше випробування — особистим скандалом — він пройшов. Адже ризик втратити репутацію був, і чималий.
Все-таки мислення нашої людини персоналізоване, і надто вже надає значення майже риторичному питанню про моральну чистоту того або іншого діяча. Отже «біс у ребро» Петра Миколайовича став випробуванням для багатьох старих, і тому незмінно високоморальних, членів його партії. За сміливість експерименту над власним рейтингом Петру Симоненку потрібно поставити законний плюс. Тим більше, експеримент він витримав. Заразом головний вітчизняний комуніст і зі своїм головним опонентом — Леонідом Грачем — розрахувався за всіма канонами ленінізму. Хоча треба думати, Грач, піднімаючи фронду проти Симоненка, прораховував варіант виведення з президії. Це для нього було навіть краще — тепер він зміг зосередитися на кримських справах. У Криму він «перший парубок на селі», на відміну від Києва. І тут зірка Грача не гасне, а лише розгорається. У Симоненка ж попереду — явні проблеми з партосередком в АРК. Проте йому і тут не варто особливо побоюватися.
Якщо Леонід Грач, до якого тепер стікається безліч ображених нестримною кадровою експансією «донецьких» на півострові, виграє боротьбу з головою Радміну Криму Василем Джарти, і комуністи отримають в кримських радах значну кількість голосів (і, тим більше, якщо проведуть кого-небудь зі своїх кандидатів у місцеві мери), центральне керівництво КПУ припише успіх Грача собі. Якщо ж Грач програє, то невтішні результати будуть використані для його дискредитації. За поразкою можуть прийти і оргвисновки щодо головного комуніста автономії. Якщо ж Грача не чіпатимуть, а всього лише зайвий раз покартають, то і побоюватися за далекосяжні наслідки ні до чого. Він як і раніше залишиться на чолі «червоного Криму», а Симоненко продовжуватиме ревно стежити за успіхами свого головного конкурента.
Грач розуміє, що йому навряд чи доведеться зайняти місце Симоненка. По-перше, тому, що усувати Петра Миколайовича немає причин і приводів. Це можна зробити лише під тиском з боку влади, а їй це абсолютно ні до чого. У коаліції комуністи регіоналам потрібні з Симоненко, поза коаліцією — нецікаві в принципі. Хай їх очолює хто завгодно. Але лише не Грач. Небажання бачити його на чолі Компартії — друга причина, чому суворому кримському комуністові не «світить» змінити Симоненка. Цього не хочуть ні всередині КПУ, ні в діючій владі, ні серед тих, кого вважають спонсорами партії. Грач для всіх дуже радикальний і непередбачуваний. Така активність нікому не потрібна. КПУ давно вбудувалася в систему влади, і радикальних змін не просто не бажає — боїться.
РОЗЛУЧЕННЯ ПО-КОМУНІСТИЧНОМУ
Що ж стосується електоральних настроїв, то зазначена на початку статті стійкість рейтингу комуністів залишається головним феноменом цієї партії. І в голодні, і ситі роки кількість прибічників комунізму майже незмінна. У погані часи вона лише зростає. Не особливо впливає на рейтинг Компартії і її перебування у владі. В усякому разі, досі не впливало. Але до цього року комуністи багато років у владі не були, а помаранчевий період був найсприятливіший для зростання їх популярності. Після входження в коаліцію з ПР стало складніше. Нинішнє падіння рейтингу Партії регіонів не може не непокоїти комуністів. Симоненко вимушений пояснювати перебування КПУ у владі прагненням спрямувати політику коаліції в русло «захисту інтересів трудящих». Проте таким аргументом довго морочити голову буде неможливо. І глава Компартії це розуміє. Вибори стануть тим рубежем, за яким для комуністів, багато в чому, настане момент істини. Якщо вони наберуть достатню кількість голосів на півдні і сході, це може викликати ревнощі Партії регіонів, яка прагне до однопартійного правління, особливо у «своїх» областях. Якщо ж комуністи наберуть дуже мало, то взагалі перестануть котируватися в Партії регіонів. Тим більше, враховуючи, що наші «комі» збираються зайняти принципову позицію з питання повернення Януковичу повноважень Кучми.
Комуністи, які були потрібні регіонам при переформатуванні парламенту на початку весни цього року, стали, разом з Литвином, тією ношею, яку нести важко, а кинути поки що невигідно. При цьому для цивілізованого розлучення всередині коаліції завжди є можливість: КПУ, гучно заявивши про вихід із союзу з ПР, стає черговою опозицією Президентові. Що є її природним станом за панування великого олігархату, яким ці «червонолиці» потрібні, «як в російській лазні лижі».
Зрозуміло, що тримає комуністів у владі — це сама влада. А ось мотивації Партії регіонів зміняться вже дуже скоро. Імідж «друзів народу» їм може бути потрібний хіба що до місцевих виборів. Потім в країні почнуться інші часи. За яких комуністам знову скажуть зайняти своє місце. Місце підгодованої опозиції на південному сході.
І «червоні» не заперечуватимуть. Їм цілком можуть залишити архівний комітет і Інститут національної пам’яті. Тут переконання КПУ і ПР збігаються. З урахуванням того, що комуністи мають шанси пройти в ради різних рівнів в багатьох областях південного сходу і навіть провести подекуди своїх мерів, у них може бути достатньо бонусів для того, щоб здійснити розлучення з регіоналами.
ЧЕРВОНІ ПЛЯМИ НА СИНЬО-БІЛОМУ ПАСКУ
Поки що відверто сильних гравців серед кандидатів, висунутих КПУ, немає. В усякому разі, у великих містах. Окрім двох винятків. Найцікавішим ходом стало висунення мера Запоріжжя Євгенія Карташова, що недавно подав у відставку, на чолі списку депутатів від КПУ до міськради. Цей крок означає, що Карташов планує залишитися в запорізькій політиці, а також піднімає рейтинг КПУ в місті і шанси її кандидата — глави місцевих комуністів Олексія Бабуріна — у боротьбі за пост мера. Бабурін цілком може стати головним опонентом Володимира Кальцева, вже практично «призначеного» владою на пост міського голови.
Іншим примітним висуненням від КПУ можна вважати кандидата в мери Сімферополя, колишнього міністра ЖКГ Криму Володимира Баженова. Баженов працював міністром ЖКГ Криму з вересня 2006 р. по червень 2009 року, і потім з вересня 2009 року по травень 2010 року. Він пішов у відставку після публічного прочухана прем’єр-міністром Криму Василем Джарти на засіданні Радміну. Джарти заявив, що керівництво Міністерства ЖКГ не контролює формування тарифів на воду в курортних містах, через що вода в Ялті обходиться жителям дорожче, ніж в Евпаторії. У свою чергу, комуністи звинуватили керівництво Радміну в прихованій підготовці приватизації міських і районних водоканалів.
З урахуванням ворожих стосунків Грача і Джарти, висунення в сімферопольські мери чиновника, ображеного останнім, цілком логічно.
Гадаю, що найближчим часом слід чекати ще яких-небудь цікавих кадрових ходів з боку комуністів. Так, поширюються наполегливі чутки про те, що від КПУ висуватиметься головний «аксакал» серед мерів України — міський голова Кривого Рогу Юрій Любоненко (він керує містом з березня 1992 року). Загалом, компартійний «дах» навіть на південному сході не дуже цінується, але для багатьох тутешніх політиків він залишається одним з можливих. А втім, комуністична «прописка» деяких мерів може лише зіграти їм на руку — в тих випадках, коли люди обиратимуть особистостей, а не ідеології. І якщо такі висуванці здобудуть перемогу, то комуністам залишиться лише сподіватися, щоб цей мер або інший знаковий персонаж в регіоні швидко не забув про свій партійний дах і зобов’язання, які він при цьому давав своїм новим партійцям.
Комуністи нині, як і всі інші партії, перетворилися на торговців. Торговців брендами, посадами, підсумками голосувань і місцями в списках. Проте, списувати з політичного життя України їх доки неможливо. У всякому разі, найближчих років десять. Адже життя за панування регіоналів «покращуватиметься» щодня, і це лише підігріє рейтинги «безсмертної червоної когорти».
