Видавництво «Основні цінності» продовжує займатися лікнепом української читацької аудиторії щодо політичного досвіду Європи. У видавництві вийшла в світ книга Томаса Майера, одного з провідних ідеологів Соціал-демократичної партії Німеччини, присвячена проблемам трансформації соціал-демократії на початку XXI століття. (Майер Т. Трансформація соціал- демократії. Партія на шляху у ХХI століття. — К.: Основні цінності, 2004. — 208 с.).
Тема соціал-демократичного вибору, хоч як це дивно прозвучить, досі все ще нова для України. Соціал-демократичне крило лівого руху третирувалося офіційною пропагандою в СРСР чи не з більшою люттю, ніж права консервативна політична традиція. Пропагандистську підтримку здобували тільки комуністичні партії, які були ідеологічними соратницями КПРС і являли собою радикальніший варіант лівого руху. В результаті в населення України, певної частини політиків і представників ЗМІ досі немає чіткого уявлення про принципові відмінні риси соціал-демократичної політичної традиції від традиції консервативної та ринково-фундаменталістської.
Крім того, ситуація своєрідної ідіосинкразії до лівого руху взагалі та певна недовіра до соціал-демократичної ідеології зокрема посилюється в Україні ще й загальним для більшої частини світу наступом ідеології ринкового фундаменталізму, початок якому було покладено у 80-х роках політикою «рейганоміки» та «тетчеризму». Згадаймо, що саме за рецептами ринкових фундаменталістів протягом майже всіх 90-х здійснювалися реформи в Україні та Росії.
Аналітична робота Т. Майера, присвячена проблемі трансформації європейської соціал- демократії, допомагає заповнити прогалини у вітчизняній громадській думці щодо історії, проблем і досягнень європейської соціал-демократії. Ця праця не лише знайомить українського читача зі складовими соціал-демократичної ідентичності, а й містить аналіз шляхів перебудови соціал-демократичних методів управління державою в епоху нових викликів, зумовлених глобалізацією ринків і утворенням регіональних наднаціональних структур. Крім цього, для українського читача книжка являє особливий інтерес тому, що насправді виходить за рамки заявленої теми. Знайомство з роботою Т. Майера дозволяє стверджувати, що досвід трансформації соціал-демократії цікавий у контексті нинішнього етапу соціально- економічних перетворень в Україні саме з погляду реальних можливостей його застосування в нашій країні.
Основна ідея цієї роботи — проаналізувати причини кризи соціал-демократичної ідентичності на тлі постання неоконсервативної хвилі у 80—90-ті роки та виявити нові цілі й завдання, що стоять сьогодні перед європейською соціал-демократією.
Як відомо, соціал-демократичні партії тривалий час (iз невеликими перервами цей період охоплює кінець 50-х — початок 80-х рр. минулого століття) перебували при владі в провідних країнах Європи. Результати цього тимчасового відрізка в історії європейської соціал- демократії являють собою вражаючий приклад могутнього економічного зростання, на базі якого уряди під керівництвом соціал-демократів істотно реалізовували у своїх країнах ідею держави загального добробуту. Цілком обгрунтовано Т. Майер називає цей період «золотим віком» соціал-демократії. У цей час соціал-демократична політика довела, що розподільний соціалізм не лише реальний і можливий, а й більш прийнятний порівняно з комунізмом як радикальним напрямком лівого руху.
По суті, саме з того часу європейці стали сприймати як належне високі стандарти соціальної захищеності, яких соціал-демократам вдалося добитися шляхом впровадження найрізноманітніших програм пільг і допомоги різним категоріям населення, політику вирівнювання стартових умов для суспільного зростання, обгрунтованість претензій на дотримання соціально-економічних прав.
Які способи управління державою допомогли соціал-демократам у ті роки добитися таких вражаючих успіхів? Автор показує, що соціал-демократам вдалося добитися оптимального поєднання низки ключових чинників: за ринком і приватною власністю зберігалася колишня роль у концепції економічної політики, але при цьому за допомогою демократизації економічного життя зсередини, підтримки соціальної держави та розширення прав працюючих за наймом, а також за допомогою макроекономічного регулювання кейнсіанського типу були поєднані приватна власність, суспільні інтереси, ринковий механізм і політичне регулювання.
Реалізація подібної політики привела до появи в Західній Європі такого соціально-економічного стилю, способу життя, який і сформував «ідеал соціал-демократичної моделі», як пише Т. Майер. Відтоді ліберальна демократія, змішана економіка, розвинена держава добробуту, кейнсіанська економічна та фінансова політика, віра в соціальну рівність стали п’ятьма принципами й одночасно рецептами, орієнтаціями успішної державної політики. У сукупності вони стали, як говорить автор, «фірмовим знаком соціал-демократії».
Наскільки можна застосувати такий державний курс у сучасній Україні? Щоб зрозуміти це, слід вивчити відповідь Т. Майера на інше запитання: чому такі успішні раніше соціал-демократичні способи й методи державного управління зазнали на межі 70-х і 80-х рр. кризи, внаслідок якої соціал-демократичні партії поступилися місцем консерваторам — ринковим фундаменталістам? У контексті результатів застосування рецептів ринкових фундаменталістів в Україні тим більше важлива думка одного з відомих теоретиків німецької соціал-демократії про те, чи здатна соціал- демократія, зберігаючи всі свої основні цінності й не втрачаючи власної ідеологічної ідентичності, відповісти на виклики часу.
Адже саме в розпал неоконсервативної політики з її рецептами зниження податків на великий бізнес, майже тотальною денаціоналізацією промисловості, зведення до мінімуму втручання держави в економіку, припинення політики вирівнювання прибутків і, як наслідок, істотного демонтажу держави добробуту сталася зміна суспільно-економічного ладу в республіках колишнього СРСР. Як наслідок, нові країни, Україна зокрема, на найвідповідальнішому етапі перетворень виявилися під впливом цих неоконсервативних рецептів. Ступінь їхньої дієвості після 13-ти років ми можемо гідно оцінити. Дивно лише, що після всього цього в Україні знаходяться політичні сили, що не соромляться бравірувати своєю правизною й пропонувати ці рецепти як засіб від усіх економічних хвороб.
Т. Майер представляє кризу соціал-демократичної ідентичності (тобто характерних саме для цієї політико-ідеологічної течії уявлень про завдання держави, цілі суспільства та набор способів управління) як результат кризи традиційної соціал-демократичної моделі прогресу в Західній Європі в умовах глобалізованих ринків фінансів, товарів, робочої сили і, як наслідок, вимушеного часткового обмеження національних суверенітетів. У цьому випадку йдеться навіть не про кризу соціал-демократичного суспільного ідеалу як такого, а тільки про кризу конкретних його досягнень.
Автор частково згоднен iз критиками соціал-демократичної політики, які вказували на іноді надмірне захоплення соціал-демократичних урядів просуванням необхідних суспільних реформ через централізовану соціальну державу й загальне державне регулювання. Збільшення податкових ставок для поповнення фондів соціальних програм в умовах глобалізації ринків послаблювало шанси країн, де така політика активно проводилася для залучення внутрішніх та іноземних інвестицій в економіку.
Процес ринкових перетворень в Україні припав на час розквіту неоконсервативної моделі соціально-економічної політики, коли причини, що її викликали, не лише продовжують діяти, а й іще більше посилюються. Чи можливе взагалі в умовах дії нових чинників, повернення до соціал-демократичного суспільного ідеалу, що виражається цими принципами; іншими словами, чи можлива взагалі (не лише в Україні та пострадянських країнах) у політико- економічних умовах, що змінилися, специфічна соціал-демократична політика, що не руйнує соціал-демократичну ідентичність?
Відповідь на це запитання безпосередньо торкається шляхів і способів трансформації соціал-демократії в сучасному світі, чому й присвячена друга частина роботи Т. Майера.
Час перебування соціал-демократичних партій в опозиції (з початку 80-х рр. до кінця 90-х рр.) не пройшов дарма й був використаний соціал-демократами для перегляду стратегії й тактики дій у різних сферах суспільного життя з метою пристосування до нових економічних, політичних, соціальних і культурних умов. Активні внутрішньопартійні й загальнонаціональні дискусії, насамперед у Німеччині, привели, з одного боку, до деякого коригування соціал-демократичної ідентичності та включення в неї нових складових при збереженні загальної спадкоємності; з другого — вони сприяли пристосуванню неоконсервативного макроекономічного інструментарію до виконання соціал-демократичного суспільного ідеалу.
Наприклад, німецькі соціал-демократи ввели вирішення екологічної проблематики як необхідну умову будь-якого економічного зростання, дещо послабили регулюючу роль держави, взявши на озброєння деякі елементи неоконсервативної економічної політики з її орієнтацією на пропозицію та посилення конкуренції національних економік за оптимальні умови інвестиційної діяльності. Вони також виробили збалансовану позицію, відстоюючи безумовний пріоритет індивідуальних прав і свобод людини і визнаючи разом iз тим необхідність їхнього поєднання з релігійно-культурними правами окремих суспільних груп. Така позиція дозволяє в сучасних різнокультурних і різноетнічних європейських суспільствах задовольняти особливі культурні запити деяких суспільних груп, не порушуючи разом iз тим основоположні гуманістичні та морально-етичні цінності.
Особливо важливе те, що сучасна соціал- демократія формулює свої програмні положення так, щоб вони відображали суспільні запити широких верств населення, а не лише найманих працівників. Прагнення заручитися підтримкою нових суспільних груп, що з’явилися внаслідок переходу до постіндустріального суспільства, розширює виборчу базу соціал-демократії.
У той же час Т. Майер зазначає, що наприкінці 90-х рр. «деякі з викликів, які в кінці XIX ст. обумовили виникнення соціал-демократії, в суспільствах нашого часу внаслідок впливу неоліберальної (неоконсервативної — в нашій термінології) політики знову відроджуються в найдраматичнішій формі».
Річ у тім, що посилена неоконсервативна відповідь на глобализацію ринків (яка, нагадаємо, призвела до серйозних структурних зрушень в економіці на початку 80-х рр. і виявила неготовність соціал-демократії до адекватного реагування) була ефективною, але була прийнята ціною відмови від сильної соціальної політики й часткового демонтажу «держави загального добробуту». У результаті розвинені демократії знову зіткнулися зі швидким зростанням масового безробіття, посиленням майнового розшарування і, як наслідок, наростанням напруженості в суспільстві.
Висновок Т. Майера такий: виникнення найважливіших передумов для відродження соціал-демократичної політики підтверджується не тільки успіхами французьких і британських соціал-демократів на виборах 1997 року, а й кризовою ситуацією в західних демократіях загалом, посиленням критичного ставлення громадськості до низки напрямків неоконсервативної політики.
Автор вважає, що французькі соціалісти та британські лейбористи, що прийшли до влади в своїх країнах в 1997 р., являють собою дві різні, але однаково прийнятні моделі успішної соціал-демократичної трансформації з урахуванням викликів часу. Особливо примітне те, що глава французького уряду Л. Жоспен відмовився розглядати аргументацію, пов’язану з глобалізацією, та провести економічну політику, орієнтовану тільки на пропозицію. По суті, це означало б демонтаж соціальної держави та зниження витрат на оплату праці. Під час виборчої кампанії він проводив лінію на реабілітацію ролі свідомих політичних рішень у проведенні макроекономічної стратегії, стверджуючи, що, як пише Т. Майер, «саме національна держава має взяти на себе відповідальність за зайнятість, соціальну справедливість і економічний розвиток».
Від себе додамо, що вже після виходу цієї книжки в Німеччині на посаду канцлера 1998 року було обрано кандидата від СДПГ Г. Шредера. Таким чином, політичне й ідеологічне повернення соціал-демократії у провідних країнах Європи триває.
Отже, соціал-демократичний суспільний ідеал і основні цінності, на яких він сформований, знову стають актуальними, а політика, спрямована на його досягнення, звісно, з урахуванням чинника глобалізації, є цілком реальною.
Звісно, час для застосування в Україні класичної соціал-демократичної політики європейського зразка 60-х — першої половини 70- х рр. все ж настав, так само, як настав він і для країн Європи. Чинник глобалізації впливає і на Україну, до того ж, вона має свої особливості, пов’язані з перехідним періодом. Однак суспільний ідеал соціал-демократії, викладений у вимогах соціальної справедливості, солідарності, гарантій прав людини та демократії, є вираженням універсальних гуманістичних цінностей, і Україна тут не повинна бути винятком. Цей ідеал виражає просту думку: люди в суспільстві не повинні жити за законами джунглів, так, як живуть тварини; подібно до того, як люди рятують одне одного в екстремальних ситуаціях у чужому середовищі, вони повинні приходити одне одному на допомогу в суспільстві, а держава зобов’язана створювати для цього сприятливі умови.
Досвід трансформації соціал-демократії, пристосування її соціально-економічної програми до вимог економічної та ідеологічної ситуації, що склалася у світі, а також практичний досвід соціал-демократів, які перебувають при владі в Європі, переконує, що курс у напрямку до цього ідеалу в Україні можливий і реальний.
