ВІРТУОЗИ РОСІЇ ПОЧИНАЮТЬ І...
І програми в уряду начебто немає, і формувався він три
тижні, що в умовах кризи здається немислимо довгим строком. Тим часом «некомплект»
міністрів аж ніяк не позначився на становищі в країні. Швидше навпаки.
Поки преса та депутати гадали, кого куди призначати, справи якось самі
собою вирішувалися. Повільність прем’єра і відсутність програми не заважали
Юрієві Маслюкову і Віктору Геращенку працювати по 14 годин на добу. Результати
вельми скромні, але реальні. Курс принаймні втримали на рівні 15-16 рублів
за долар, імпорт абияк поновився, спад виробництва начебто сповільнився.
Масове невдоволення не переросло в бунти. Коротше вийшло щось на кшталт
стабілізації.
Тим часом прем’єр показав себе неперевершеним віртуозом
апаратної гри. З Явлінським нібито розплатилися за допомогу, запропонувавши
йому віце-прем’єрський пост, але такий пост і в такій формі, що він залишився
вільним, а Явлінський потрапив до лікарні з серцевим нападом. Потім той
же пост запропонували В. Рижкову, знову ж у такій формі, що відмова була
гарантована. Тепер можна було привселюдно заявити, що пост «негодящий»,
іти на нього ніхто не хоче... і поставити туди свою людину. Як кролик,
із циліндра прем’єра виникає пані Матвієнко і обіймає ключову посаду.
Ще одна блискуча комбінація, й з уряду «добровільно» зникає
Шохін, який навіть не встиг переїхати до свого нового офісу в «Білому домі».
Потім якось тихо з уряду йдуть інші ліберали, хто з власної волі, а хто
за указом президента. На початок жовтня уряд із правоцентристського перетворюється
на лівотехнократичний. Причому комуністи також виявляються осторонь. Начебто
їх люди присутні в кабінеті, але саме партійне керівництво від прийняття
рішень усунене. Всі призначенці зобов’язані своїми постами не товаришам
по партії, а особисто прем’єру, без якого нічого не робиться. Вплив же
Зюганова на формування кабінету практично дорівнює нулю. Якщо з кимось
радяться, то — з Селезньовим, який також за останній час від товаришів
по партії сильно віддалився. (Залишається лише гадати, чи скоро буде оголошено
про формування «Блоку Геннадія Селезньова»)?
«ЗАКРИТИЙ УРЯД» — ХОРОШИЙ УРЯД?
Як би не лаяла Примакова преса, прихильників у нього останнім
часом побільшало. Для журналістів «закритий» уряд — просто біда. Але втомленій
від політичних чвар публіці це навіть імпонує. Як імпонує і «брежнєвський»
стиль прем’єра, який зачитує заяви з папірця.
Людина, яка, з чуток, організувала не один державний переворот
у арабському світі, не дасть переграти себе ні в апаратній грі, ні в пропагандистській
війні. Але навіть найгеніальніший апаратний гравець може виявитися безсилим
перед обличчям економічних проблем. Жодне структурне протиріччя, що породило
катастрофу 17 серпня, не усунено. А значить, короткострокова стабілізація,
досягнута новим кабінетом на початок жовтня, може обернутися новим приступом
кризи.
Противники Примакова чудово це усвідомлюють. Показово,
що преса сповнена пророцтвами щодо жахливих наслідків правління лівих,
які настануть приблизно за два місяці. Звідки такі чіткі терміни? Кабінет
ще не ухвалив жодного принципового рішення, а вже відомо, що саме за два
місяці його політика призведе до потрясінь. Насправді все просто. Ще до
того, як прізвище Примакова було вимовлено, було видно загальну динаміку
кризи. Після першого серпневого «удару» неминуче мало настати полегшення
(це Примаков тепер може приписати собі), але так само було передбачувано,
що при наявних золотовалютних резервах фінансова криза повториться не пізніше
ніж на початку грудня.
Неважко зрозуміти, що горезвісні «олігархи», які сильно
витратилися останнім часом, але все ще дуже впливові, розраховують, що
повторний приступ кризи дозволить їм взяти реванш і посадити в «Білий дім»
свою людину. Тим більше, що Юрій Маслюков уже явно дав зрозуміти, що націоналізація
власності «олігархів» є цілком реальною перспективою. Однак подібні надії
навряд чи виправдаються. Міркування про жахливі наслідки правління «лівих»,
які виявляться за два місяці, такі ж лицемірні, як і наївні. По-перше,
суспільство складається не з одних лише ідіотів, а тому неабияка частина
населення розуміє, що кризу породжено більш глибокими причинами, і причини
її закладено в політиці попередніх урядів. По-друге, що ще важливіше, політичне
співвідношення сил складається не на користь лібералів. Соціальна база
прихильників «вільного ринку» в Москві та Петербурзі об’єктивно звузилася
внаслідок краху фінансових структур, а значна частина «середнього прошарку»
починає переглядати свої позиції.
При цьому провінція з кожним днем стає дедалі «червонішою»
й у разі невдачі Примакова вимагатиме не повернення Черномирдіна або Кирієнка,
а більш радикального лівого курсу. І нарешті, думська більшість, яка не
стільки думає про ідеологію, скільки озирається на ту саму провінцію, не
допустить повернення до ліберального курсу. Що ж до наступної Думи, то
її склад передбачити не важко. Вона буде ще «червонішою» за нинішню.
В умовах кризи повернення до неолібералізму просто технічно
неможливе. Для ринкових рішень потрібна працююча банківська і фінансова
система. Будь-який уряд нинішньої зими буде зобов’язаний думати не про
стабільний рубль, а про те, як будь-якими доступними способами забезпечити
опалення, роботу транспорту, запобігти голоду. Чим гостріша криза, тим
більша потреба в жорсткому адмініструванні. В такій ситуації серйозні ліберальні
діячі навіть не намагатимуться взяти владу. А несерйозні проваляться не
за два місяці, а за два дні.
НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПЕРШОЧЕРГОВИХ ЗАВДАНЬ
І все ж, що буде з урядом Примакова? В нього є три можливих
перспективи. Перша й поки найбільш реальна — це радикалізація. Зіткнувшись
з кризою, що загострюється, кабінет може, нарешті, зважитися на цілу низку
заходів, про які поки лише говорять. Найважливіший з них — націоналізація
нафтових компаній, «Газпрому», кольорової металургії, лікеро-горілчаних
комбінатів та ряду банків. Загалом йдеться максимум про два десятки великих
корпорацій. Більшість цих компаній нагромадила значні валютні запаси, причому
чимала частка цих запасів знаходиться в західних банках.
На присвячених Росії слуханнях у Конгресі США, що пройшли
у вересні, американські експерти стверджували, що нафтовики і «Газпром»
приховували таким чином від податків близько 15% своєї валютної виручки,
причому ці гроші не йшли на рахунки приватних осіб, іншими словами, вони
залишаються доступними для держави в разі націоналізації.
Значна частина західних експертів і бізнесменів до подібних
виявів «соціалізму» ставиться абсолютно спокійно, лише б їх власні інвестиції
не чіпали, а Росія не оголосила себе банкрутом.
Парадоксально, але саме націоналізація ключових корпорацій
дозволить виконати головну вимогу, що безуспішно висувалася ліберальними
економістами, — знизити податки. Небезпека подібного рішення полягає в
тому, що слідом за компаніями, здатними швидко поповнити бюджет, може бути
націоналізовано й збиткові компанії. Не виключено, що до Москалюка вишикується
черга з директорів і навіть власників підприємств, які вимагатимуть, щоб
їх націоналізували. У такому дусі вже висловлюється керівництво «Інкомбанку»,
причому воно паралельно вимагає, щоб старі хазяї зберегли свої пости в
банку після націоналізації — вже в якості високопоставлених держслужбовців.
Зрозуміло, деякі підприємства має бути повернуто державі для реструктурування
(а деякі з них може бути повторно приватизовано). Але з величезним числом
об’єктів уряд просто не впорається. В чомусь можуть допомогти місцеві влади,
але їх можливості обмежені.
Не менш очевидно й те, що без реформи державного апарату
будь-яка політика проводитиметься надто неефективно. Зараз готується проект
реформи держслужби, причому над ним працюють люди не лівої, а швидше прагматичної
орієнтації. Але самі апаратники можуть думати абсолютно інакше. До того
ж для підвищення керованості необхідна адміністративна реформа в регіонах,
укрупнення суб’єктів федерації. Ті, хто сподіваються приєднати шматок території
сусіда, — дуже навіть «за». А ось ті, чиї області може бути розформовано,
чомусь абсолютно не радіють.
Нарешті, уряд, який працює напівконспіративно, майже невразливий
для ворогів і не може мобілізувати масову підтримку. А при зіткненні з
олігархами така підтримка буде необхідна.
А ЩО ЗА ЛАШТУНКАМИ?
Примаков скоріш за все перетасовуватиме уряд не один і
не два рази. Але звідки йому взяти нові кадри? Кадрові ресурси думської
«тусовки» в значній мірі вичерпано. Влада не спирається на політичний рух,
а отже важко чекати масового притоку свіжих сил «знизу».
Все може закінчитися плачевно у випадку, якщо уряд не зважиться
на радикальні заходи, або проведе їх непослідовно чи некомпетентно. Причому
не тільки і не стільки для міністрів, скільки для всіх нас.
Поразка кабінету Примакова призведе не до повернення лібералів,
а до хаосу. Масове невдоволення набуде характеру стихійного антимосковського
руху. Нормалізувати ситуацію зможе лише диктатура, але тут не кожен диктатор
впорається. Генерал Лебедь і Юрій Лужков, зрозуміло, чекають свого виходу
за лаштунками. Може статися, що після невдалих спроб введення диктатури
не буде ні того, ні іншого.
Однак цими варіантами, що стоять перед урядом, вибір не
вичерпується. Як відомо, в житті не буває «чистих експериментів». Влада
цілком може ухвалити радикальні рішення, але далеко не всі, яких чекають
сьогодні. Апарат дещо просаботує, а щось і проведе. Реформа держслужби
дасть деякі результати, але менші, ніж можна було б сподіватися. Когось
із олігархів експропріюють, а з кимось домовляться. Фінансову кризу не
подолають, але не дадуть їй перерости в катастрофу.
Народне невдоволення все одно зростатиме, але можна буде
показати турботу уряду про трудящих.
Досвідчений політичний гравець Примаков швидше за все навіть
із народного гніву спробує знайти для себе вигоду. Адже зрештою в нас за
все відповідає президент. Це він довів країну до краху. Це він, як ми скоро
дізнаємося, не дає працювати хорошому уряду. І взагалі, нами править стара
хвора людина, яку давно час відправити на пенсію (варіант — видати на розтерзання
натовпу). А якщо Єльцин іде зі сцени достроково, то в конституції чітко
прописано, хто буде його спадкоємцем.
Для силовиків нинішній прем’єр — людина не чужа. Для спецслужб
— тим більше. У Думі його поважають — на відміну від діючого президента.
Чим не національний лідер? На зустрічі з главами суб’єктів федерації Примаков
говорив про можливість зняття з роботи обраних посадових осіб, які не справляються
зі своїми обов’язками. Замість того, щоб обуритися, слухачі схвально закивали.
Кожний чомусь думав не про себе, а про сусіда. І головне, у всіх у пам’яті
відразу ж виникла одна, найголовніша посадова особа, яка явно зі своїми
обов’язками не може справитися.
Президент Примаков цілком може протриматися не три місяці,
а набагато довше. Він не буде явно переписувати конституцію під себе, а
охоче погодиться розширити повноваження парламенту й уряду (тим самим застрахувавши
нас від амбіцій нових голодних честолюбців). В умовах кризи вибори глави
держави доведеться відстрочити або передати якійсь спеціальній колегії.
А розбиратися з невирішеними проблемами економіки буде
новий прем’єр.
№207 29.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
