Їсти людина просто фізіологічно повинна практично щодня. Думати — на жаль, ні. Але ж переважна більшість наших громадян має хоча б середню освіту. То бодай трохи логічного мислення, не кажучи вже про здоровий глузд, мало б прокинутися в кожного у цю лиху кризову годину.
Наше суспільство статистично дуже неоднорідне. Є в ньому люди з високою інтелектуальною і духовною енергією. Але, як вчить теорія систем, у будь-якій структурі таких високоенергетичних членів відносно мало.
Великі гуманісти створили ще один, дуже економічно шкідливий міф — ніби ми всі здатні стати інакшими й цим докорінно змінити усталений статистичний розподіл у суспільстві підлоти та благородства. Ми вже багато разів пересвідчувалися, що нічого з таких прекраснодушних мрій не виходить. Тому приймемо за дiйснiсть те, що маємо. Почнемо міркувати, виходячи з того гіркого факту, що всі люди в принципі здатні до підлоти (для простоти знехтуємо тим, що в одних цей «талант» гіпертрофований, а в інших він перебуває глибоко-глибоко в підсвідомості).
Будь-яке ієрархічно впорядковане суспільство можна уявити у вигляді піраміди, внизу якої — виробники-виконавці, а над ними — начальники дедалi вищого рівня. У комуністичному (воєнно-комуністичному) суспільстві така піраміда дуже тупа, у соціалістичному (пізній СРСР) — гостріша, вища, у сучасному ж капітал- соціалістичному або соціал-капіталістичному суспільстві (на Заході) вона досить висока, гостренька, елегантна — така собі Ейфелева вежа. Так от, для існування й стійкості суспільної піраміди повинен відбуватися постійний та еквівалентний обмін між її різними шарами — принаймні, між сусідніми. Цей обмін має бути найрізноманітніший за своїм характером — обмін владними повноваженнями, силою та впливовістю, обмін матеріально-фінансовими цінностями, нарешті обмін іформаційно-енергетичний. Цей обмін виконує роль розчину, який зцементовує всі поверхи піраміди, не дає їй розвалитися.
Для того щоб видертися на вищий поверх, треба спертися на нижчий, причому чим вище треба залізти, тим до нижчих рівнів суспільної ієрархії треба сягати за підтримкою. Класичний (і, на жаль, одиничний) приклад опори на широкі маси (основу піраміди) продемонстрував Л.Кравчук. Спершись на всенародний референдум 1 грудня 1991 р., він значно підніс свій власний статус, перемістившись зі сходинки, на якій перебував як намісник Кремля в Україні, на значно вищу сходинку Президента незалежної держави. Пізніше нічого подібного продемонстровано не було. І не вина Л.Кучми в цьому. Він спирається на тих, хто підставляє своє плече. Якщо ж серед них трапляються газові або нафтові трейдери, то винні в цьому всі ми, бо не зайняли вчасно їхнє місце, не підставили свої підпорки під тяжкий президентський поверх.
Потрібен прямий зв'язок між найвищими та найнижчими поверхами піраміди. Мудро запропонував колишній лідер Народно-демократичної партії А.Матвієнко: кандидат на посаду президента має оприлюднити проект свого трудового контракту з українським народом. Контракт має бути розписано за пунктами та термінами.
У ньому мають бути прописані умови функціонування найближчого шару — безпосередньої опори президента. Вони повинні отримувати плату залежно від ефективності їхньої роботи, залежно від успішності виконання президентського контракту. Контролювати стан виконання контракту повинні не якісь структури, підзвітні самому президентові, а інформаційно-аналітичний центр, створений із представників опозиції.
