Нині практично неможливо уявити громадянина України, необізнаного про українсько-російську проблему навколо острова Тузла, в якого відсутня своя думка з цього питання. Політики, народні депутати, історики та багато інших вже давно визначилися зі своєю позицією. Переговори та зустрічі на вищому рівні вселяють надію, що найближчим часом проблему буде вирішено у правильному політико-правовому полі. А поки що «тузлинське питання» без відповіді. Шляхи його вирішення намагаються визначити не тільки українці та росіяни. «День» звернувся до представників нацменшин, які проживають в Україні та вважають її своєю Батьківщиною, з проханням поділитися з читачами «Дня» своїм баченням вирішення проблеми Тузли.
Хафіз АСЛАНОВ, голова «Ліги азербайджанців Дніпропетровщини»:
— Я негативно ставлюся до будь-якого конфлікту між державами і народами — це дуже небезпечно. Але будучи громадянином України, не можу не зауважити, що поступатися своїми інтересами просто так — не можна. Адже питання не в самій Тузлі, а в Керченській протоці. Україна, контролюючи прохід нею морських кораблів, може мати велику вигоду і зовсім не зайві гроші до державного бюджету. З іншого боку, можу нагадати, що свого часу у відносинах між Азербайджаном і Вірменією також все починалося з вузенького перешийка. Вірмени порушили питання про те, щоб їм дали прохід для спілкування із земляками з Карабаху, а закінчилося це кровопролитною війною та втратою 18% території Азербайджану. Висновок тут простий — кордони між державами мають бути непорушними, а будь-який перегляд, навіть, здавалося б, незначний, потім може обернутися справжньою катастрофою.
Костянтин ЛУАРСАБОВ, заступник голови вірменського товариства «Аджах» (Дніпропетровськ):
— На мій погляд, ситуація навколо Тузли не повинна перетворитися на проблему, що отруїть російсько-українські відносини. Простим людям, які спостерігають за розвитком цього конфлікту, важко судити про те, чия правда. Обидві сторони посилаються на різні документи, і треба бути дипломатом або фахівцем, щоб цілком володіти ситуацією. Втiм, скидається на те, що всі спірні питання могли б вирішити на місцевому рівні, якби влада Краснодарського краю і влада Криму, добре знаючи обстановку, сіли за стіл переговорів і все детально обговорили. Але хоч як би там було, я згоден із Президентом України Леонідом Кучмою, який нагадав про те, що сусідів треба поважати. Якщо вже росіяни почали роботи з будівництва дамби у прикордонній смузі, то про це потрібно було повідомити й українську сторону. Тоді б, можливо, не виникли і зайві запитання.
Надир БЕКІРОВ, керівник політико- правового відділу меджлісу кримськотатарського народу, член Ради представників кримськотатарського народу при Президентові України:
— З погляду абсолютної більшості кримських татар, інцидент через острів Тузла — це провокація, спрямована на те, щоб перевірити міцність державного суверенітету України та її рішучість відстоювати свою територіальну цілісність у Криму. Гадаю, не випадково вибрали малонаселений і нібито, з першого погляду, і в економічному, і в географічному, і у військовому плані малоцікавий об’єкт, маленький острівець. Але залежно від того, як діятиме Україна, розвиватимуться і подальші події тут, і взагалі ставлення Росії до українського суверенітету. Для нас, кримських татар, дуже важливо, що територіальну цілісність України було збережено, і було чітко й ясно, що жодні спроби переглянути володіння Кримом із боку Росії не матимуть успіху. Для нас це також важливо, і це нас стосується. То Севастополь стає «частиною Москви», то ще щось, триває скупка земель на Південному березі, а там, де не можна купити, вирішили серед білого дня грабіж влаштувати, причому бомбою погрожують…
Дуже сподіваюся, що у керівництва України, у громадськості та в усіх чесних і люблячих свою батьківщину людей, як на посадах, так і без них, вистачить духу, щоб відстояти цю територіальну цілісність…
Юрій ПОЛКАНОВ, голова наукової ради при товаристві кримчаків Криму:
— Слід сказати, що Керченська протока — це регіон, події в якому давно обговорюють у Криму. Ідея з’єднати береги Криму й Тамані буде живою і обговорюватиметься, допоки там не побудують якісний і зручний транспортний перехід. Це справа Краснодарського краю та Криму. Зібравшись разом, налагодивши справді ефективну співпрацю, цю проблему, я певен, можна було б вирішити спокійно і без того скандалу, який є нині. Я вважаю, що проблема Тузли дуже політизована, вона могла б бути вирішена на місцевому рівні в обопільних інтересах. Річ у тiм, що і для Криму проблема Тузли не нова. Ще 1925 року, коли перешийок розмило штормом, там мали намір будувати дамбу, обговорювали різні проекти, але всі відпали через геологічну складність місця. Потім був проект понтонного моста, але і його не реалізували. Я б хотів, щоб політика в цьому питанні відійшла на задній план, щоб політики дистанціювалися від цього місця, а Краснодар і Крим вже почали переговори з цього питання, і менi б хотілося, щоб вони довели справу до кінця, тобто, до моста…
В’ячеслав СТРУТИНСЬКИЙ, голова Чернівецького обласного товариства польської культури ім. А. Міцкевича, доцент кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:
— Вважаю, що це проблема не кордонів, а швидше політики та політиків. І в Україні, і в Росії є сили, які прагнуть заробити на ній політичні дивіденди на перспективу. В той же час ці події є своєрідним зондажем громадської думки. Згідно з опитуванями, проведеними в Україні та в Росії, виявились факти, які можна вважати показовими. Понад 80% опитаних в Москві заявили, що можливість володіння Тузлою для них важливіше за стосунки з Україною, в той же час понад 50% українців не готові, у разi потреби, захищати територіальну цілісність своєї держави. Прикро, але факт.
Загалом же, переконаний, проблеми на Тузлі простіше було не допустити, ніж тепер вирішувати. Питання делімітації українсько-російського кордону порушувалось вже давно, але до кінця не вирішено досі. Для цього є відповідні виконавчі та законодавчі державні інституції, які з однієї і з другої сторони повинні цим займатись. Чому вони цього не зробили в належний час? Вихід із ситуації, що склалася, я вбачаю лише в її мирному політичному вирішенні. Ідея її силового розв’язання є примітивною. Доля пов’язала нас із Росією, ми не можемо перенести кордони, тому нагнітати ситуацію недоцільно, більше того, навіть злочинно. Хоча сьогодні прогнозувати подальший розвиток подій важко. До того ж, є ще ряд зовнішніх чинників.
Іван ЛАТКО, голова Ужгородського товариства словаків:
— Прикро, але наразі кілька квадратних метрів каміння може стати причиною конфлікту між двома великими східнослов’янськими країнами, на які мав би рівнятися інший слов’янський світ. Це йде від Росії. Від її недбалості, зверхності в ставленні до цих питань. Російська держава — справжній колекціонер таких конфліктів. А Україна ще не вміє себе належним чином поводити з росіянами. Не здивуюся, що на цьому конфлікти не закінчаться.
Степан ТУРОВЦІЙ, заступник голови Ужгородської міської організації Демократичної спілки угорців України, член правління Товариства угорської інтелігенції Закарпаття:
— Коли в державі створюється надзвичайна ситуація, як навколо Тузли, тоді всі організації, партії та політики повинні дивитися на інтереси держави, обстоювати лише їх... На жаль, події навколо Тузли показали, що політична еліта нашої держави так і не навчилася ще згуртовуватися довкруж інтересів держави. Хоча очевидно, що і в Україні, і в Росії існують сили, зацікавлені в загостренні конфлікту між двома країнами.
Тадеуш РЕНЬКАС, голова об’єднання поляків Житомирщини «Полонія»:
— Я вважаю, що Україна в питанні навколо острова Тузла зайняла правильну позицію. Наскільки мені відомо, існують документи, які підтверджують, що цей острів є територією України. Загалом, виконуючи якісь роботи в прикордонній зоні, Росія мала б узгодити свої дії з українською стороною. Якщо залишити споруджену дамбу в нинішньому стані, то море може її розмити, але якщо Росія не піде на поступки і з’єднає дамбу з островом, то це означатиме, що з Україною поводяться за принципом «молодшого брата». Прикордонні проблеми повинні вирішуватися на рівноправній основі, хай це будуть кордони iз Польщею, Румунією чи з тією ж Росією. Острів Тузла — це наша українська земля, і ніхто, крім нас, не повинен там щось робити.
Іван НЕУМИВАКІН, виконуючий обов’язки голови Житомирської обласної організації Руського руху України:
— Проросійська преса говорить про події навколо Тузли одне, а проукраїнська — інше. Тому, не бачачи це на власні очі, важко відтворити істинну картину, оцінити екологічні наслідки того, що відбувається. Колись півострів Тамань був з’єднаний з островом Тузла. Море віками розмивало цю косу і береги, але про якусь шкоду не говорилось. Можливо, береги Тамані підтоплюються, але мене беруть сумніви, що краснодарський губернатор Ткачов почав будувати ту дамбу самочинно, без узгодження з центральною владою Росії. Вважаю, що зараз потрібно припинити її будівництво на тому місці, де було зупинене просування, і більше нічого не робити — є промоїна, то хай буде. А далі вченим і політикам сісти за стіл переговорів, щоб оцінити можливі екологічні та інші наслідки ситуації в цьому районі. І рішення має бути знайдено за участі людей, якi тверезо мислять, і допомоги пера, а не зброї. А з тих російських посадовців чи, можливо, інших осіб, хто приходив до жителів Тузли з пропозиціями перейти у громадянство Росії, слід суворо спитати.
