І вже близький той час, коли мами говоритимуть дітям: «Ось
прийде реформатор і забере тебе».
Мені здається, країні треба починати антиреформи, тобто
перейти до таких реформ, які досить швидко введуть країну в цивілізоване
співтовариство постіндустріальних країн. Рішуче, відповідально і дуже активно
почав стимулювати проведення інституційних перетворень Президент України
Л. Кучма. Але нарівні з інституційними перетвореннями необхідно провести
перетворення грошової системи країни. Необхідно крім вже існуючої гривні
ввести ще дві грошові системи: внутрішню гривню й земельну гривню, створивши
таким чином три кола фінансових потоків.
Тепер поясню це детальніше. Зараз гривня обслуговує лише
частину ВВП країни, причому досить незначну. Крім добре відомої тіньової
економіки, яку обслуговує долар, економіку також обслуговують такі ерзац-
гроші, як векселі, взаємозаліки і бартер. Але й це ще не все. Величезний
неврахований ВВП створюється в особистих і підсобних господарствах, і цією
діяльністю зайнято в «сезон» до 2/3 населення країни. Він якраз і рятує
країну від вимирання. Всім добре відомі «картопляні дні» — і травневі свята
правильніше було б назвати святами картоплі. У село й на дачі їдуть і професори,
і висококласні фахівці, і лікарі, і всі, хто може саджати картоплю для
себе й родичів. Чи можна уявити щось подібне в західних країнах? Там їдуть
за місто відпочивати, а не працювати. Причому, потрібно зазначити, що в
сфері сільського господарства грошові потоки практично відсутні, і навіть
у Київській області в селах люди місяцями не бачать гривню, хіба що по
телевізору, і багато кому немає за що купити цукор або хліб, якщо їх колгосп
не профільний за виробництвом цукру або зерна.
Чи може гривня обслуговувати за умов, що створилися, ці
три потенційні фінансові потоки? — Не може! І річ тут не в невірній політиці
Нацбанку. Він якраз діє за умов, що створилися дуже кваліфіковано. Але
він у принципі не може поєднати взаємовиключні умови. І суть тут ось у
чому.
Перша суперечність: в Україні існує високоефективне конкурентоспроможне
виробництво, яке потребує твердої валюти й жорстких фінансових обмежень.
У той же час в Україні існує й відстале, але соціально- економічно важливе
виробництво, передусім важка та вуглевидобувна галузі тощо, які потребують
м’якої бюджетної політики. Вводити банкрутство за умов, що створилися,
неможливо, оскільки система настільки заплуталася, що з більшою ймовірністю
постраждають швидше ефективні, а не слабкорозвинуті виробництва.
Для забезпечення інтересів конкурентоспроможної економіки
необхідна тверда гривня, в чому я абсолютно згоден з Д. Рідбергом («День»
№ 28) і рівень її інфляції повинен бути не вищий, ніж у долара. Але вона
через різні ланцюжки, і, передусім, через надмірні податкові вилучення
у високоефективного виробництва, і через дотування низькоефективного виробництва,
неминуче буде інфлювати і вельми сильно гальмувати розвиток конкурентоспроможної
економіки, змушуючи її йти в тінь або вивозити капітали за кордон, тим
самим втрачаючи потенціал розвитку. Крім того, як я вже писав («День» №
232, 1999 р.), існує друга суперечність: гривня спирається лише на валютні
резерви Нацбанку. Але в усіх благополучних країнах тверді валюти спираються,
передусім, на матеріальні активи країни, на її власність. Так, у США лише
4% доларів забезпечуються золотим запасом, у той час як в Україні — близько
18%. А результати — прямо протилежні. В чому ж річ?
Варто звернути увагу на те, що для успішних країн у цей
час визначальним чинником стійкості країни є не рівень золотовалютних резервів
щодо грошової маси, а число місяців покриття імпорту валютними резервами.
Так, за даними на 1995 рік цей показник становив для Польщі — 4,9 міс.,
для Чехії — 6,5 міс., Китаю — 6,3 міс., США — 6,2 міс., Німеччини — 5,3міс.,
Росії — 2,5 міс.
У той же час для України — 0,7 міс. Ці дані не сильно змінилися
й зараз, хіба що для Росії після кризи виросли. Про що це говорить? Про
те, що в цих країнах національні гроші спираються на власний внутрішній
ринок, на свої матеріальні активи і на свої внутрішні рентні джерела. А
імпорт — це необхідні товари й технології, які підвищують ефективність
внутрішньої економіки.
Для України рентні джерела — це не лише транзитні нафто-
і газопроводи, дороги, але й корисні копалини, туризм, земля, сільськогосподарська
продукція, повітряний і частотний простір, а також інтелектуальна й високотехнологічна
продукція.
Гривня не може бути твердою й м’якою одночасно (хіба що,
півроку — тверда, півроку — м’яка). Тому вона й не може витягнути економіку
країни. Об’єктивно не може! І Нацбанк у глибині душі це розуміє. Адже час
для стійкого поступального розвитку однієї валюти було упущено в 92—93
роках. І передусім, через принципову помилку — зняття власності з балансу
країни. 1996 р. треба було зберігати карбованець як м’яку валюту і вводити
забезпечену валютними резервами гривню за аналогією з реформою Сокольникова.
Зараз вже треба додатково вводити дві грошові системи — внутрішню та земельну
гривні. А через чотири роки (в мене є сильні підозри), що коли нічого радикально
не зміниться, то потреба в будь-якій гривні відпаде природним чином.
Тому, як пропонує А.Гуревич, треба створювати Український
банк реконструкції і розвитку (УБРР), який би після інвентаризації власності
країни забезпечував би емісію внутрішньої гривні (ВГ) під обліковані національні
активи в сфері виробництва, як державні, так і приватні.
І ця безготівкова ВГ могла б забезпечувати м’яку бюджетну
політику.
Цей досвід у нашої країни є — це схема, здійснена Сокольниковим
у 20-і роки. Причому зараз, за умов розвиненої банківської системи, її
здійснити набагато простіше.
В результаті гривня, або назвемо її стабільною гривнею
(СГ) зможе забезпечувати готівковий ринок і високотехнологічні підприємства,
вона повинна бути трохи твердішою за долар, що при паралельній податковій
реформі забезпечить залучення долара в сферу легального обігу і тоді її
абсолютно впевнено зможе контролювати Нацбанк, спираючись на свої валютні
резерви, які, я впевнений, зростатимуть. Крім того, сформується ринок довгих
грошей. ВГ ж забезпечуватиме замкнені внутрішні фінансові джерела країни,
як, наприклад: вугілля — генеруючі станції — електроенергія — соціальна
сфера або вугілля — сталь — машинобудування і под., тим самим підвищуючи
прозорість економіки — найважливішу проблему, яку в іншому випадкові при
всьому бажанні, навіть використовуючи силові методи, вирішити не вдається,
оскільки не може гривна одночасно бути і сильною і слабкою. А так буде
знято суперечність між жорсткою і м’якою бюджетною політикою. Не буду детально
зупинятися на різноманітних нюансах, а перейду до третьої гривні — земельної
(ЗГ).
І ця частина — найактуальніша. Зараз почалася масова приватизація
землі. Її роздають безкоштовно. Колись її вилучали безкоштовно і був голод.
Тому її ні в якому разі не можна роздавати безкоштовно. Необхідно відновити
справедливість. І разом із землею давати земельну гривню в пропорції біля
15— 20% від оцінної вартості землі. І переказувати її на рахунок тих, хто
приватизував землю. У тому числі й тим, хто приватизував її раніше. Таким
чином у селян з’являться стартові гроші, забезпечені землею й буде, по-
перше, забезпечено основне завдання — втягування власності (землі) в грошовий
обіг. Ті господарства, які мають бюджетні борги, зможуть їх погасити цієї
ЗГ. Ті ж, хто не має їх, зможуть купувати вітчизняну сільгосптехніку, будівельні
матеріали, добрива та інші вітчизняні товари. Для цього можна зацікавити
вітчизняних виробників особливими преференціями, а також забезпечити взаєморозрахунки
між агентами сільськогосподарської сфери.
По-друге, вказаний захід дозволить досить швидко втягнути
агентів сільського господарства в банківську сферу розрахунків, оскільки
відкриття рахунку та користування отриманими безкоштовно грошима — це чудова
мотивація чогось навчитися.
По-третє, цей захід врятує від геноциду (а іншим словом
стабільне скорочення населення і не назвеш) величезні маси не лише сільського
населення, але й пенсіонерів, оскільки можна створити мережу магазинів
на селі, наприклад, на базі споживчої кооперації, і в місті — магазини
для пенсіонерів — де продаж вітчизняних продуктів харчування здійснюватиметься
за земельну гривню за банківськими картками, і за рахунок цих грошей можна
значно підвищити пенсію.
По-четверте, безготівкова сфера обігу не лише забезпечить
прозорість цього ринку та сплату податків, але й привчить широкі верстви
населення до сучасних технологій розрахунків, що значно підвищить продуктивність
праці та прискорить входження країни в постіндустріальний простір.
По-п’яте, створить захищений внутрішній ринок від непередбачених
криз, оскільки основний удар російської кризи припав на Україну тому, що
в ній, фактично, був відсутній внутрішній ринок (згадайте — 90% зовнішньоторговельного
обороту від рівня ВВП!). У той же час Польща пережила російську кризу практично
безболісно і дуже швидко оговталася завдяки наявності розвиненого внутрішнього
ринку.
По-шосте, врахування у вартості сільгосппродукції ренти
дозволить вирівняти величезний перекіс, що склався між промисловою і с/г
продукцією, перекіс, який у найближчому майбутньому неможливо ліквідувати
іншими методами. Так, якщо вартість комбайна «Нива» 1990 р. була еквівалентна
45 т. пшениці, то 1998 р. — 1304 тоннам.
Тут потрібно звернути увагу читача на те, що реформа Сокольникова
не вдалася не з вини Сокольникова, а тому що в обіг не було залучено націоналізовану
землю. Тому до 1928 року виникнув величезний диспаритет цін між промисловою
і с/г продукцією, що й призвело до згортання НЕПу й відомих подій 1932—33
років.
Я не зовсім згоден з існуючою думкою, що в Україні й Росії
були об’єктивно гірші стартові умови 1991 р., в порівнянні з Польщею, через
те, що в нашій країні був значно більш високий рівень освіти, науки та
технологій.
Але крім прискореного проведення інституційної реформи,
перевага в Польщі полягала в тому, що там землю було залучено в обіг, а
не просто вона була приватною власністю. І якщо 1990 року середньодушовий
ВВП в Україні був вищим, ніж у Польщі, то зараз — у 7 разів нижчий.
Щоб запустити двигун, в машину заливають бензин. Щоб запустити
економіку — в неї треба влити гроші.
Штучно створену кризову ситуацію через списану з балансу
і бюджету держави власність можна виправити, але вона може погіршитися
через списання землі. Газетна стаття — не місце для докладного викладу
концепції грошового обігу, але я хочу акцентувати увагу на тому, чому я
розмежовую ВГ і ЗГ.
У сфер ВГ і ЗГ різна природа. Крім згаданого вище диспаритету
цін є ще одна особливість. ЗГ має шанси за 2—3 роки після введення стати
конвертованою і злитися з СГ, оскільки і земля, і с/г продукція — конвертований
товар, особливо земля в центрі Європи. У той же час, ВГ — це гривня, покликана
обслуговувати малоефективну, але в даний час із різних причин соціально
важливу економіку. Вона покликана диференціювати підприємства, що обслуговуються
нею. І частина підтягнеться до сфери дії СГ, (в цьому — дуже могутній стимул),
частину згодом буде закрито, а частина збанкрутує, але збанкрутує безболісно
для країни та тієї сфери, яку обслуговує СГ.
Таким чином, СГ повинна забезпечувати ринок готівки, витіснити
долар з сірої економіки і обслуговувати високотехнологічну експортноорієнтовану
частину економіки, що вельми неефективно обслуговується зараз гривнею.
ВГ повинна обслуговувати неефективну, але соціально важливу частину економіки,
замінити квазігроші — бартер, взаємозаліки та векселі, а також може обслуговувати
внутрішні замкнені фінансові потоки. ЗГ повинна обслуговувати с/г ринок
і забезпечити впровадження товарно-грошових відносин у натуральне (практично
феодальне) господарство, що процвітає на селі. Звичайно, є певні системні
труднощі в стиковці цих фінансових потоків. Але можливі втрати, пов’язані
з їх запровадженням, з надлишком перекриються очевидними плюсами, і, передовсім,
неможливістю прямої конвертації ЗГ і ВГ на валюту, а лише через стабільну
гривню — СГ. Іншими словами, хочеш добре жити — виходь на ринок, що обслуговується
стабільною гривнею.
Яка структура країни повинна проробити цю концепцію, якщо
вона буде визнана за доцільну? Оскільки Кабмін у черговий раз зайнятий
черговими реформами, а запровадження такої грошової системи вимагає зв’язку
та координації не лише між Нацбанком, Мінфіном, Мінекономіки та іншими
міністерствами, але й між ДПАУ, ДТК, Верховною Радою, а також спеціально
створеним органом для проведенню ПР-кампанії, то найбільш оптимальними
можуть бути або РНБО, або спеціально створена структура під егідою Президента.
Я не бачу ні концептуальних, ні методологічних, ні технічних
труднощів, а також і проблем з ментальним сприйманням населення. Тим більше,
що в СРСР був цікавий прецедент. Хто пам’ятає чеки Зовнішторгбанку — вони
були без смуги, з жовтою і синьою смугою, з різними курсами і, фактично,
відображали різні економіки.
Я бачу складність в одному — пояснити необхідність проведення
грошової реформи, оскільки без неї, без прискореного залучення власності
до грошового обігу, будь-які інші заходи, особливо жорсткі бюджетні обмеження
і надходження величезної власності у вигляді землі в обіг без адекватних
заходів, як сказано вище, вчинить такий тиск на існуючу гривню, що колапс
економіки неминучий. Це, по-моєму, настільки очевидно, що я втомився писати
цифри, що вже кричать про разючі суперечності й нестиковки в нашій «економіці».
Звичайно, прецедентів такої грошової реформи не було в
світі, хоч були відповідні аспекти досвіду в СРСР, Німеччині, Чилі, Китаї
та інших країнах. Але й не було прецедентів такого падіння економіки в
центрі Європи за умов мирного часу, при доброзичливому ставленні багатьох
впливових країн.
Проведення такої реформи, паралельно з інституційними реформами,
що активно стимулюються Президентом, — необхідна основа ще можливого українського
дива. Необхідна глибока грошова реформа, інакше, чого я більше за все побоююся,
інституційні реформи, що активно проводяться в цей час Президентом, можуть
розбитися об вузькість грошової бази, після чого скептики говоритимуть
про те, що в нас такий менталітет, що ми не дозріли до демократії і громадянського
суспільства і таке інше. Зрештою виявиться винним Президент. І буде в нас
резервація, за типом індіанських у США, в оточенні постіндустріальних сусідів.
І приїжджатимуть сюди іноземні туристи з Польщі, Росії, Канади і США. Дивитися,
як жили їхні предки сотні років тому.
Милуватися «вишневими садочками, мальовничими хатами під
соломою, біля яких гудуть бджоли, рушниками, куштувати сало з чорним хлібом
та часником під горілку й мелодійні українські пісні. А поряд знаходитимуться
занедбані та зруйновані модернові для свого часу підприємства».
Україно — вибір за тобою!
