Після призначення 57 річного Юрія Андрійчука новим головою Житомирської облдержадміністрації багатьом керівникам виконавчих структур обласного й районного рівнів явно стане менш затишно у своїх кріслах. Новий губернатор, якого затвердили після майже двохмісячної паузи, що утворилася з обранням головою облради його попередниці Ірини Синявської, має репутацію керівника «з жорсткою рукою», не схильного до дипломатичних реверансів й особливої чемності, особливо до своїх підлеглих. Його адміністративна діяльність, яка пов’язана передусім із Житомирською областю й електроенергетикою, складалася в традиційному руслі міцного господарника — від робітника до голови правління ВАТ «Житомиробленерго», далі до посади одного із директорів ДК «Газ України» й, насамкінець, члена Національної комісії з питань регулювання електроенергетики. Ю. Андрійчук раніше ніколи не «світився» як політик, не відзначався він і симпатіями до демократичних засад, прогресивних і ліберальних тенденцій у суспільстві, про необхідність розвитку яких часто говорить Віктор Ющенко. У його призначенні, зауважив у коментарі «Дню» завідувач кафедри суспільних наук та історії Агроекологічного університету (м. Житомир) Олександр Заглада, не останню роль могли відіграти люди з близького оточення Президента, передусім прем’єр Юрій Єхануров. Суттєво, вважає політолог, міг вплинути й колишній голова Житомирської облдержадміністрації (часів президентства Леоніда Кучми) Володимир Лушкін, який зараз є радником В. Ющенка.
Показово, що місцеві «нашеукраїнці», крім, можливо, голови облради І. Синявської, не брали участі в обговоренні кандидатури Ю. Андрійчука. Про це «Дню» повідомив заступник голови ради регіональної організації НСНУ Ярослав Довгих. Він також схиляється до думки, що ключова роль у цьому призначенні належить Ю. Єханурову. Власне, такий підхід означає, що нині верхи «Нашої України» все менше зважають на позицію своїх регіональних структур.
Ще один житомирський політолог, редактор тижневика «Місто» Віктор Радчук у розмові з кореспондентом «Дня» висловив думку, що Ю. Андрійчук навряд чи буде вести якісь масштабні переговори з представниками політичних сил, і що його прихід означає повернення до технократичного, економічного підходу в управлінні регіоном. Як на автора, якщо це насправді так, то можна буде поставити хрест на низці привабливих програм, ініційованих ще одним губернатором «помаранчевого призову» Павлом Жебрівським, зокрема в культурній сфері й перебудові сільського життя. У непросте становище, вочевидь, потрапить і голова облради І. Синявська, яка вже звикла бути якщо не першою, то й не другою особою у владних структурах області — Ю. Андрійчук, швидше за все, не потерпить зазіхань на свій авторитет.
В. Радчук вважає, що, перебуваючи довгий час на чолі електроенергетичних структур, новий губернатор мав тісні контакти з більшістю господарських організацій, а тому знає їхні економічні можливості, в тому числі щодо споживання енергоносіїв та їхньої оплати. А ще, на його переконання, обов’язково відбудуться кадрові зміни як на рівні районних держадміністрацій, так і в самій облдержадміністрації. Що, зазначає В. Радчук, необхідно для зміцнення виконавчої вертикалі. Але, як на автора цих рядків, чергова хвиля кадрових чисток може мати й зворотній ефект, передусім по тій причині, що нестабільність часто деморалізує працівників усіх владних ланок, які тільки почали привчатися до якихось нових правил і підходів. А ще нові кадри можуть виявитися «родом з епохи Кучми». І навіть у разі, якщо новому губернатору вдасться досягнути певного економічного прориву, відмова від демократичних принципів керівництва згубно відіб’ється на загальному моральному дусі більшості мешканців області, які підтримали помаранчеву революцію не з меркантильних міркувань, а в загальному пориві до свободи, національної й особистої гідності.
А ще на Житомирщині нині переймаються питанням, коли, нарешті, завершиться безкінечне тасування керівних кадрів (Ю. Андрійчук буде шостим губернатором за останні вісім років і третім після обрання Президентом України Віктора Ющенка). До того ж існує реальна проблема, чи зможе продемонструвати нові ідеї й підходи керівник у передпенсійному віці, бо, як висловлювався відомий сатирик Михайло Жванецький, «який сенс дивитися уперед, коли весь досвід позаду?»
