Якщо раніше в кабінетах керівників майже обов'язково було погруддя Леніна й портрет Леоніда Ілліча, то тепер — жовто-блакитний прапор і обов'язкове зображення також Леоніда, але з іншим по батькові. Добитися чого-небудь у цій обителі бюрократизму, як раніше без «блату» та протекції, так і тепер ще й без хабара, практично неможливо. Худосочного начальства я майже не зустрічав як раніше, так і тепер: усі вони поважні, статечні й розмовляють дуже тихо. Символи у вигляді прапора, герба, гімну, портрета хазяїна змінилися, але закони ритуалу збереглися в колишньому вигляді. Так само при зустрічі брати по владі по-брежневськи цілуються, нагороджують один одного Бог знає за що вищими нагородами своїх країн і урочисто покладають вінки. Все це зовнішній бік, але ще жахливіше те, що багато людей не бачать особливої різниці між всевладними секретарями, які призначалися раніше ЦК, й сьогоднішніми головами адміністрацій. Адже, як і раніше секретарі, так і сьогоднішні губернатори народом не обираються, громадськості не підзвітні, залежать особисто від Президента. За такої структури народ існував й існує у вигляді «гвинтиків» для держави, в якій чиновницькі й силові органи відіграють основну роль. Від виборів до виборів влада не контролюється народом і в таких умовах розмови про демократію залишаються лише на рівні розмов. Такі рудименти минулого, як поліцейський контроль у вигляді дозволяючої прописки, як показуха й збереження влади розподільників посад і благ, залишилися незмінними. Щось я не чув, що це антидемократичне неподобство, за якого, як і при владі ЦК КПРС, можна агронома поставити керувати культурою, а філологу доручити вирощування буряків, хтось має намір ліквідувати. Принцип розстановки керівних чиновників за ознаками особистої відданості особам, а не справі залишився в колишньому вигляді. Одним словом, збережено поки гнилий плід у новій шкаралупі. Головною турботою, на жаль, для влади залишилося збереження прикрашеного фасаду державності, за показушною красою якого переховується убогість, розхлябаність, казнокрадство й елементарна нездатність що-небудь змінити на краще.
Дмитро ПРОХОРОВИЧ, пенсіонер,
Суми
