Підвішеність дати дострокових виборів дозволяє зробити політичним силам перегрупування своїх передвиборчих ресурсів і чіткіше визначитися з союзниками. Адже йдеться про формування нового парламенту напередодні президентських виборів. Якщо сформувати парламент без урахування балансу сил, то політична криза автоматично продовжиться. Отримати неконтрольований і неконструктивний парламент не хоче жоден реальний претендент на президентське крісло.
Якщо після перевиборів до Верховної Ради коаліція базуватиметься на більшості фракції Партії регіонів, то ймовірність того, що лідер ПР стане президентом, збільшується. Уявімо ситуацію: президент і прем’єр від Партії регіонів. За такої ситуації політичний контроль однієї сили непропорційно збільшується. Аналогічно це стосується й Блоку Тимошенко. Нинішній Президент, нинішній прем’єр і голова найбільшої фракції парламенту розуміють це. Тому вони є заручниками спільної гри за збереження партійної пропорційності влади. Гри двох проти одного, щоб уникнути можливості отримання контрольного пакету одним із гравців.
Провал поправки Ляпіної щодо фінансування дострокових виборів, автоматично переніс їх на наступний рік. Президентська команда бере тайм-аут на місяць до початку процесу прийняття бюджету. До бюджету-2009 буде закладене фінансування президентських виборів. Очевидно, що фракції НУ-НС і ПР наполягатимуть на включенні фінансування позачергових парламентських виборів. Перед Верховною Радою в цьому випадку стоятиме завдання прийняття бюджету на 2009 рік, а не просто поправок до бюджету. А приймати бюджет доведеться в умовах економічної кризи. І будь-яке гаяння часу, а тим більше перенесення прийняття на наступний рік, умить відіб’ються на економічній ситуації. Блокування голосування за бюджет для будь-якої політсили нестиме ризики суспільної відповідальності та мимовільного освоєння ролі дестабілізуючого політичного гравця.
Швидше за все, риторика президентської команди спільно з фракцією ПР буде критичною стосовно урядового проекту бюджету. Такий момент також зручний для нового указу Президента про дострокові вибори й неможливості прийняття парламентом бюджету-2009 у цей період.
Нині ситуацію можна охарактеризувати як «кругову недовіру». Дуже складно вибрати союзника з двох зол. Ми маємо три конкурентні пари: Тимошенко — Ющенко, Ющенко — Янукович і Тимошенко — Янукович. Сьогодні актуальна перша пара, але наближається президентська кампанія й актуальною конкурентною парою стане пара Тимошенко — Янукович. Сьогодні практично вже ні в кого не виникає сумнівів, що в другому турі президентських виборів опиняться два претенденти — голова БЮТ і голова Партії регіонів. Саме тому в нинішній Раді не вийшла коаліції конституційної більшості.
Крім бюджетних очікувань, команда Президента разом із опозицією чекає вирішення газових переговорів із Росією. Фактично Тимошенко загнана в період «без права на помилку». Ситуація складається так, що прем’єр-міністру необхідно провести агресивні заходи щодо виходу з кризи. Через низку блокувань парламенту, невиконання законодавчо нав’язаних «кроків з оздоровлення економіки» вона буде вимушена повільно втрачати рейтинг. Але наскільки команда Тимошенко готова до таких кроків, «без права на помилку»? Швидше за все, під впливом своєї команди та амбіцій, прем’єр готова зберігати індивідуальність гри. З яким електоральним багажем вона вийде з сутички — покажуть майбутні парламентські вибори.
Янукович, граючи на неможливості Тимошенко різко оздоровити економічну ситуацію і на невисокому рейтингу діючого Президента, має хорошу можливість натішитися статусом могутньої опозиційної політичної сили, якій достатньо лише критикувати «помаранчеву» владу. Отримання додаткових електоральних бонусів на критиці всієї «помаранчевої» команди, можливо, дасть мотив опозиції наблизити дату перевиборів у ВР до дати президентських виборів.
Одночасні парламентські й президентські вибори можуть допомогти розрубати «гордіїв вузол» політичної кризи. Цей варіант можливий, якщо політичні гравці не зможуть почати процес перезапуску Верховної Ради до літа 2009 року. За явної президентської перемоги однієї із сил, їй раціональніше буде відмовитися від прем’єрської посади в обмін на неконфліктну Раду під час формування коаліції та розподілу портфелів. Але за одночасних виборів не можна виключати й ескалації кризи в тому випадку, якщо переможець президентських гонок виявиться лідером найбільшої фракції, зможе при цьому сформувати на її базі коаліцію й отримати посаду прем’єра. У такому випадку повториться протистояння політичних сил, що неминуче призведе до блокування парламентської діяльності й продовження політичної кризи на фоні ефекту розколу за вже класичним для України принципом «захід—схід». Загроза перманентних перевиборів переналаштовуватиме політичну систему на пошук балансу влади, тим більше, якщо це буде підкріплене хронічними економічними струсами суспільства.
