Влада упевнено перейшла межу, яка відділяла країну від масових репресій. Заарештовані десятки службовців попереднього уряду. Арештовується відомий опозиційний політик, з явною політичною мотивацією. Йому висунуті звинувачення, досить кумедне в умовах колосальних обсягів корупції в Україні — незаконне підвищення свого водія.
Особливо показово ці звинувачення виглядають у світлі останніх новин про сприяння владою безмитного ввезення в Україну нафту компанією «Лівела», наближеною до влади, що завдало бюджету України шкоди на мільярди гривень. Чого варте відстоювання Миколою Азаровим нинішніх схем уникнення оподаткування при використанні Кіпрського офшору під сміховинним приводом, що «Україна — передбачуваний партнер», а «Кіпр — член ЄС».
Півтора десятки громадян заарештовані за причетність до знищення ідолища Сталіна. І це при тому, що в Україні офіційно судом (!) Сталін визнаний злочинцем, а при знищенні його ідола ніхто не потерпів.
Показовим випадком репресій стали арешти організаторів Майдану-2 під приводом «вбивання кілочків».
Тим часом, шкода, завдана владою одним лише Податковим Кодексом значно більша за шкоди від «кілочків».
Не так давно президент Віктор Янукович заявив, що підготовлений Урядом Податковий Кодекс «проігнорував закріплений у статті 62 Конституції принцип невинуватості особи та звільнення її від необхідності доведення своєї правоти, брак гарантій судового захисту, недоторканності права власності, обмеження прав місцевого самоврядування, обмеження у здійсненні незалежної професійної діяльності, порушення принципів персоналізації відповідальності, невиправдане збільшення адміністративного тиску та введення фактичних позасудових процедур».
Як визнала Адміністрація Президента, «ті порушення прав, які на Майдані не піднімали, були набагато гірше і страшніше, ніж питання спрощеної системи оподаткування».
Однак влада не робить логічного висновку — Уряд, який скоїв замах на конституційні права громадян, є суспільнонебезпечним і має бути якнайшвидше ізольований від ухвалення державних рішень.
Натомість, винними у заступника голови Адміністрації президента виявилися депутати (хоча їхня роль у нинішній системі влади зведена до реакцій на рух руки депутата Чечетова, що, у свою чергу, отримує команди з тієї ж Адміністрації).
Спікер Володимир Литвин заявив, що у провалі «винні усі» (на практиці таке формулювання означає бажання вивести винних з-під удару, мовляв, «всі — значить ніхто»).
У результаті підготовки Урядом некомпетентного Податкового Кодексу близько восьмисот тисяч людей по всій країні зазнали матеріальних збитків у результаті відволікання на протести від своєї звичної діяльності.
Очевидно, компенсувати ці збитки зобов’язаний Уряд. І не з державного бюджету, а з коштів і майна урядовців, відповідальних за розробку некомпетентних рішень.
Однак, це лише частина правди.
Інша частина полягає в тому, що чільні представники нинішньої опозиції у свій час не спромоглися виправити ситуацію в правоохоронній та судовій системах.
Державні інституції, починаючи з прокуратури і закінчуючи судами усіх рівнів разом з Конституційним Судом, в критичний момент не здатні виконати свою функцію щодо захисту прав громадян та національних інтересів.
Чи змогли «демократичні» сили забезпечити справді вільний бізнес-клімат в країні, щоб це відчув кожен «ларьочник»? На жаль, до таких «дрібниць», як завжди, руки не дійшли. Хабарництво і корупція з «новою» владою стала особливо безсоромною і брутальною. Але так само правда, що вона майже безперешкодно квітла й за попередньої «демократичної» влади.
«Демократична» влада, як і нинішня, практично не намагалася позбавити міністерства та місцеві органи виконавчої влади та самоврядування функцій, які нічого країні не дають, крім висмоктування соків з бізнесу і створення умов для непродуктивного паразитування чиновників.
Минула влада не змогла усунути характерні риси вітчизняної медицини, яка акумулювала вади і «платної», і безкоштовної: сплату пацієнтами грошей та безвідповідальність за результат «лікування». А нинішня, до всього, ще й масштабно скорочує мережу лікувальних закладів.
Минула влада не змогла викорінити всезагальну корупцію в освіті, яка призвела до того, що фактично 2/3 населення усунуто від можливості здобуття вищої освіти, а нинішня влада переводить корупцію на системну основу, «укрупнюючи» університети та втручаючись у вибори ректорів.
Як результат, наявний кадровий потенціал великої європейської країни нині еквівалентний кадровому потенціалу карликової держави.
За «демократичної» влади не було очищено правоохоронний апарат. Лише один штрих — за умови, коли абсолютна більшість, якщо не всі студенти юридичних спеціальностей, навчаються або за гроші, або за хабарі. А за нинішньої влади одразу кілька керівників обласних УВС є судимими, а в ЗМІ повно інформації про «кришування» міліцією наркоторгівлі.
Минула влада не намагалася всерйоз боротися з хабарництвом. Нинішня пішла далі — скасувала три антикорупційні закони та пропонує запровадити норму, за якої хабарі до 4 705 гривень не караються нічим, крім штрафу. По суті, це є системною легалізацією хабарницьких пірамід. Глава фракції Партії регіонів заявляє, що «з розумінням» ставився до розкрадання десятої частини бюджету своїми підлеглими. І що примітно, після цих публічних слів на камеру ніде не видно прокуратури.
Минула влада так і не спромоглася реформувати Кримінальний Кодекс, що має явні «комуністичні пріоритети», за якими крадіжка хорошого велосипеда і убивство караються майже однаково, а крадіжка мільярдів практично не карається ніяк. Цей стан прекрасно влаштовує й нинішню владу.
Нинішня влада розуміє силу і упивається помстою. І, схоже, навіть не до кінця розуміє, що вона власноруч готує собі таким своїм ставленням.
Україні конче потрібно торжество права, а не помста, кругообіг якої слід перервати. Полякали опозицію, і досить. Не можна тримати людей у тюрмі за підвищення водія, за «кілочки», за ідола Сталіна в той час, як фізіономія влади в такому «пуху», що й очей не видно. Тим більше, що нинішні репресії найбільш промовисто свідчать не про що інше, як про страхи й нічні кошмари влади.
Україні потрібно відновлення хоча б мінімальної довіри до правових інституцій, а не їхня анігіляція. Бо в іншому випадку «народний суд» вулиці раптом виявиться більш легітимним, ніж Верховний і Конституційний разом узяті.
Можливо, нижча «планка» підтримки Януковича не зупиниться, як у президента Ющенка, на 3%, але й 10% означатимуть цілковиту неможливість виграти вибори.
В країні з’явилося безліч точкових протестів, починаючи від екологічних, і закінчуючи підприємницькими — усе це є подарунками опозиції, що вимагає її активності. Люди дедалі більше відчувають особисту загрозу — підприємці, пенсіонери, студенти, школярі. Тому в нинішнього керівництва України є два шляхи — туніський (одразу на вертоліт) і єгипетський (зміна уряду, курсу й намагання задобрити суспільство подачками й декларативними змінами).
Можливим є й інший шлях — продовження упивання помстою і репресіями на тлі чергових «реформ» по відбиранню коштів у населення та волаючих випадків «беспредела» «еліти», депутатів і мажорів. Якщо влада крокуватиме цим третім шляхом, то, може статися, незабаром заздритиме долі президенту Тунісу, якщо встигне. Бо репресіями і свавіллям сьогодні влада формує свою долю завтра.
