Фред Гаєт, "The Washington Post", 19 травня 1997 року
Поляки сьогодні в середньому живуть заможніше, ніж 1989 року. Можливо, у цьому й не було б особливих підстав для гордощів, коли б не сусіди-українці, котрі в середньому стали на 50% біднішими. Такі-от жалюгідні наслідки 8 років їхніх "реформ".
(...) Такий хід подій може виявитися згубним не лише для самих українців. Падіння України не хоче бачити ніхто. Ця досить велика, з 52-мільйонним населенням держава важлива для кожного на континенті. Американці українського походження, звичайно ж, відчувають свої зобов'язання перед історичною батьківщиною. Ті, хто скептично ставиться до російських реформ, вбачають у сильній Україні головну перешкоду відродженню російського імперіалізму, а ті, хто вірять у них, - головного союзника. За наполягання Конгресу Україна стала одним із провідних реципієнтів американської допомоги.
Багато в чому Україна виправдала таку довіру. Вона відмовилась від ядерної зброї, успадкованої від СРСР, хоча могла б рішуче наполягати на збереженні статусу ядерної держави. Вона зберегла свою територіальну цілісність, хоча багато експертів пророкували, що наявність російського населення призведе до відокремлення деяких регіонів. На відміну від більшості колишніх радянських республік, вона продемонструвала перехід влади від одного законно обраного президента до іншого. Вона наполегливо прагне приєднатися до Заходу.
Приязний та врівноважений президент України Леонід Кучма - минулого тижня він відвідав Вашингтон - багато в чому є уособленням відкритості своєї держави. За фахом конструктор ракет, що колись були націлені на США, він часом виглядає приголомшеним тим поворотом подій, який перетворив ворогів у друзів, і змінив ще багато чого довкола. (...) Попри все, навіть в економіці він досяг певних успіхів (річний показник інфляції скоротився з понад 1000% 1994 року до менше 40% 1996-го; приватизовано багато промислових підприємств).
Проте, усупереч численним обіцянкам, Україна не зробила багатьох необхідних кроків. В економіці, як і раніше, багато що залежить від бюрократів радянського типу. Це обертається розростанням корупції, пригніченням нових підприємців і відлякуванням іноземних інвесторів. Реформи "у кращому разі є повільними й непослідовними", - каже колишній економічний радник багатьох посткомуністичних урядів Джефрі Сакс.
"Купка людей робить величезні гроші головним чином за кошт суспільства, - додає Андерс Еслунд (Фонд Карнегі), говорячи про корупцію серед вищих урядовців. - Це безглуздя. Як можна дозволити їм взяти все це?" Такого типу питання минулого тижня Леонід Кучма неодноразово чув як від законодавців, так і від представників виконавчої влади. Замість оплесків український президент отримав попередження: Захід не допомагатиме Києву, якщо той не прискорить процес реформування.
Не дивно, що Кучмі все це загалом не сподобалось. "Я хотів би почути від когось приклади здійснення реформ протягом двох-двох з половиною років, - поскаржився він. - Візміть будь-яку країну - від Південної Кореї до наших східноєвропейських сусідів".
Україна ніколи не мала державності, зауважив Леонід Кучма, і розпочала свою незалежну історію "без політичної еліти ... без економістів, без банківської системи, без фінансистів ... 40 % її активів припадали на військово-промисловий комплекс ... Усе найкраще було "викачано" до Москви ... Ми почали писати свою історію фактично з нуля".
Усе це так, але Вашингтон більше не хоче про це слухати. Історична пам'ять є короткою, а терпіння - обмеженим; так, 70 років ви перебували в складі "імперії зла", але що ж ви потім зробили заради капіталізму? Якщо протягом одного-двох місяців український парламент не ухвалить пакету реформ, міжнародну допомогу буде припинено.
Чи справді Захід лише спостерігатиме за падінням України? Джефрі Сакс уважає, що особливого вибору в цьому питанні немає. "Навіть якщо ми захочемо сказати собі: "Давайте допоможемо українцям з геополітичних причин", то не зможемо, - додає він. - Ми говоримо про допомогу, що може допомогти тільки в поєднанні з реформами та приватними інвестиціями". Сама допомога нічого не вирішує.
Загальний обсяг американських інвестицій в Україні дорівнює лише 1,5 мільярда доларів, "а ви чекаєте дива", нарікав Леонід Кучма. Він правий, це несправедливо. Проте приватні інвестори не зобов'язані відновлювати історичну справедливість - вони хочуть робити гроші. 1995 року вони вклали 267 мільйонів доларів в Україну, 3,7 мільярда - в Польщу та 36 мільярдів - у Китай. Тільки українці можуть прийняти і виконувати закони, які дозволили б поміняти ці цифри місцями.
Якщо це буде зроблено, вважають пп. Сакс та Еслунд, економіка України почне зростати і зростати стрімко. Якщо ж ні, то Україна продовжуватиме "маргіналізуватися, криміналізуватися й занурюватися в чорний ринок. Це не надто приємне видовище", - додав Джефрі Сакс.
