«Немає жодних пістав для відстрочки» ухвалення в Конгресі США закону, який би скасував дію щодо України так званої поправки Джексона-Веніка, вважають автори статті, які не можуть не бути американцями, і водночас не можуть не бути українцями. Річ у тім, що ще під час розпаду СРСР для України ця поправка, яка обмежує можливості в торгівлі через обмеження в свободі еміграції, вже не була актуальною. Свобода еміграції вже давно обмежується лише бажанням тієї чи іншої країни прийняти до себе того чи іншого іммігранта. Однак поправка діє — і, як свідчить практика, її скасування обумовлюється все новими вимогами. Отже, у принципі можна було б говорити про «подвійні» стандарти, про щось іще — але фактом залишається те, що у великій політиці використовується все, що можливо, не переймаючися зайвими питаннями. Можливо, Україні варто було бути з самого початку більш наполегливою. Не кажучи вже про те, що з самого початку слід було послідовно проводити всі необхідні реформи. Це б дало необхідну базу для того, щоб бути почутою.
Настав час зняти з України обмеження поправки Джексона-Веніка (Jackson-Vanick). Поправка, що була введена у 1974 році, застосовується до країн з неринковою економікою і пов’язує їхній торговельний статус з відкритою еміграційною політикою, особливо це стосується осіб і груп єврейського віросповідання.
Немає жодних зауважень від будь-яких кіл щодо вільної і необмеженої еміграції з України. Загальновідомо, що уряд України, який діє згідно з чинними законами, ухваленими парламентом, і відповідно з правами, які гарантуються Конституцією, ухвалив і здійснив заходи, які забезпечують вільну і відкриту еміграцію для громадян і резидентів України.
Стосовно цього Президент Сполучених Штатів у своєму нещодавньому листі до Конгресу від 18 січня 2002 року, супроводжуючи його «Звітом про еміграційне законодавство і політику», який включає й Україну, стверджує, зокрема, що «Звіт свідчить про те, що ці країни продовжують приводити своє законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, які стосуються свободи еміграції». Так само й міжнародні, і національні урядові та неурядові організації у цій царині, включаючи Український Конгресовий комітет Америки (УККА) і NCSJ (раніше знана як Національна конференція з питань радянського Єврейства – National Conference on Soviet Jewry), також зробили висновок, що Україна перебуває у повній відповідності до міжнародних стандартів й американської політики щодо еміграції.
Важливим додатковим питанням, яке є справедливим чинником при розгляді відповідності поправці Джексона-Веніка, є ставлення до релігійних конфесій та етнічних і національних меншин. У цьому відношенні також, починаючи з незалежності, уряд України встановив важливий рекорд у заохоченні порозуміння і толерантності серед релігійних конфесій та етнічних і національних меншин. Міжетнічний мир був ключовим чинником у процесі побудови громадянського суспільства, заснованого на універсальних принципах прав людини. Охорона й підтримка розвитку релігійних конфесій і практична діяльність етнічних меншин щодо їхніх культурних, історичних і лінгвістичних атрибутів також засвідчує необоротний прогрес, який відбувся у позбавленні останніх слідів радянської доби.
Єврейська українська громада була серед тих, хто отримав найбільшу користь від цих змін у суспільстві. Президент України у листі до президента Сполучених Штатів від 17 грудня 2001 року (який був розміщений на Інтернет-сторінці NCSJ) наголосив на широко відомих досягненнях і подальших заходах, які здійснює уряд України, аби сприяти «єврейському Ренесансу в Україні». У своєму листі Президент Кучма зазначив: «У відносно короткий історичний період була фактично відновлена мережа єврейських релігійних організацій», яка включає:
– 500 єврейських організацій (соціальних, культурних і релігійних);
– 236 єврейських громад;
– 5 релігійних єврейських центрів;
– єврейська громада видає близько 40 періодичних видань;
– єврейська громада випускає 5 телевізійних програм (дві з який транслюються на всю країну);
– понад 20000 дітей відвідують єврейські школи денного навчання, більшість яких фінансуються урядом;
– 54 колишні синагоги були повернені єврейській громаді;
– ще 11 будинків богослужіння перебувають у процесі передачі єврейській громаді;
– здійснюються проекти, спрямовані на відновлення і утримання єврейських історичних пам’яток і цвинтарів;
– побудова у Києві великого меморіалу єврейським жертвам нацистських злодіянь;
– забезпечується паломництво єврейських громад до їхніх святих місць (наприклад, у 2001 році понад 10000 віруючих із 17 країн, включаючи і Сполучені Штати, здійснили паломництво до могили рабина Нахмана в Умані, Черкаська область);
– під патронатом Президента і з ініціативи єврейських українських організацій у Києві скликається антифашистський конгрес «За світ без тероризму, ксенофобії та шовінізму»;
– уряд вніс до парламенту законопроект про зміни до закону про свободу віросповідання щодо обов’язкового повернення комунальної власності релігійним організаціям, заборони приватизації цвинтарів і єврейських культурних пам’яток та їхнього ефективного захисту.
Ці позитивні явища також відображені у повідомленнях NCSJ. Як стверджується у звіті по країнах (Country Report) NCSJ щодо України: «Уряд був прихильним до єврейського релігійного і культурного відродження. За численних нагод, Президент Кучма заявляв про свій намір співпрацювати з єврейською громадою щодо повернення майна й знищення антисемітизму».
Разом з іншими єврейськими американськими організаціями NCSJ дуже активна в Україні. Представники єврейських американських організацій і релігійних сект, як, зокрема, єврейські групи з інших країн, включаючи Ізраїль, вільно виконують програми і проекти в Україні, які спрямовані на підтримку єврейської української громади. У дискусіях між представниками УНІС, яке являється бюром УККА у Вашингтоні, й представниками NCSJ, NCSJ зазначила, що не буде виступати проти зняття з України обмежень поправки Джексона-Веніка.
Отже, на підставі еміграційної політики і ставлення до релігійних конфесій та національних меншин, з України треба зняти торговельні обмеження, накладені поправкою Джексона-Веніка. Зробивши це, Сполучені Шати сприятимуть більш близьким відносинам між двома країнами. Це усуне анахронізм минулої радянської доби і стане кроком до зростання рівня довіри на шляху інтеграції України в євроатлантичні структури.
Ще одним елементом поправки Джексона-Веніка є питання ринкової економіки. Економіка України не може більше бути віднесена до категорії «неринкова». В останні роки був здійснений значний прогрес в економічних реформах, що привів до значного зростання економіки. Економічне зростання, безумовно, було істотне і стійке. Експерти в цій сфері пояснюють цей розвиток, серед іншого, тим, що ринкові реформи пустили глибокі корені, особливо в таких галузях, як:
– енергетичний сектор;
– сільськогосподарський сектор, включаючи земельну реформу;
– Податковий кодекс;
– Цивільний кодекс;
– розвиток малого і середнього бізнесу;
– зовнішня торгівля й інвестиції, як передбачено в липневому 2001 року указі Президента й урядовій програмі впровадження указу.
Хоча є багато чого, що повинна зробити в реформуванні торгівлі та економіки. Як це виявилося під час введення Сполученими Штатами санкцій проти України у відповідь на неспроможність українського парламенту ефективно розв’язати проблему піратства щодо інтеллектуальної власності. Одначе можна стверджувати, що Україна перейшла Рубікон стосовно економіки і що відбуватимуться подальше зростання й економічні реформи. Під час дискусій між представниками УНІС й офісу торгового представника США були дані запевнення в тому, що торговий представник США не буде виступати проти скасування поправок Джексона-Веніка для України.
Надання Постійних правил торгівлі (Permanent Normal Trade Relations, PNTR) для України підтримало би взаємну довіру підприємницької спільноти в Україні, у США і у світі. Це зняло б також головний бар’єр на шляху вступу України до Світової Організації Торгівлі (СОТ), з усіма зобов’язаннями й обов’язками, що з цього випливають.
Розглядаючи скасування для України обмежень поправки Джексона-Веніка, було б неправильним групувати Україну з будь-якою іншою країною або країнами, які сьогодні розглядаються відносно скасування для них цієї поправки. Неспокійне становище у багатьох країнах регіону, включаючи соціальні суперечки, міжнаціональні конфлікти, диктаторські режими й очевидні та системні порушення прав меншин і релігійних прав, робили б неприпустимим групування однієї або більше цих держав з Україною стосовно поправки Джексона-Веніка.
У контексті регіональних проблем, «швидкий процес» подання до Конгресу США законопроекту щодо скасування поправок Джексона-Веніка для Російської Федерації (S.1861 і NK 3553 ІН) тягне за собою чимало непередбачених наслідків. Скасування поправок Джексона-Веніка для Росії, без ухвалення подібного рішення для України, було б великою помилкою. Скидалося б на те, що не справжні успіхи цих країн, а ситуативна політична доцільність стоять за політикою США щодо зближення з Росією через полегшення для неї нормальних торговельних відносин і, у кінцевому рахунку, вступу до СОТ. Це розглядалося б також як сигнал, що Сполучені Штати відмовляються від проголошеної політики збалансованого підходу до євроатлантичної і глобальної інтеграції країн у цьому регіоні.
Поспіх адміністрації США і чільних членів обох партій в Конгресі у скасуванні обмежень поправки Джексона-Веніка для Росії і відсунення України на задній план не може не розглядатися прихильниками євроатлантичного вибору України і стратегічного партнерства з США як акт зради. Бо цілком зрозуміло, що Україна досягла більшого прогресу за більш короткий проміжок часу, ніж будь-яка інша країна, до якої нині застосовується дія поправки Джексона-Веніка.
Це не може не викликати запитання: яка можлива політична мета переслідується через скасування поправки Джексона-Веніка для Росії і її нескасування для України водночас? Від Варшави до Вільнюса і Тбілісі виникає ще одне запитання: чи Сполучені Штати переходять на позиції Росії стосовно її так званого «близького зарубіжжя»? І чи є Україна заручником зближення США та Росії? Якщо це так, то виникає питання руба: буде чи ні колись покладено край можливому відновленню гегемонічної імперії на євразійському просторі?
Перспективи Росії були окреслені в «Независимой газете» від 29 грудня 2001 р. В розширеному аналізі нового партнерства Росії та США та його впливу на Україну робиться висновок, що скидається на те, що Вашингтон готовий припинити свій дипломатичний наступ у Києві й залишити це поле відкритим для Москви.
Якби політичні заяви попередньої і теперішньої адміністрацій США були б головним мірилом американсько-українських відносин, ці питання ніколи б не виникали. На двох конференціях під назвою «Шлях України до завершення національної державності — «круглий стіл» I та II («Ukraine’s Quest for Mature Nation Statehood — Roundtable I and II’), які відбулися у 2000 р. і 2001 р. у Вашингтоні, домінантними темами виступів представників американського уряду найвищого рангу було те, що відносини між США й Україною перебувають на високому рівні і є стратегічні за природою. Вони також заявили, що Сполучені Штати будуть підтримувати Україну, в гарні і погані часи, в її зусиллях реформувати суспільство, розвивати далі ринкову економіку й захищати суверенітет і незалежність.
Отже, діяльність або бездіяльність США щодо України та поправки Дженксона-Веніка стане важливим сигналом стосовно американської політики щодо України, особливо в контексті нових реалій у відносинах США та Росії.
Дійсно, допомога США є надзвичайно важливою для України в її зусиллях забезпечити так важко завойовану незалежність. Царат і подальше радянське ярмо є майже 400-річною спадщиною України. На цьому тлі зрозуміло, що 10-річні зусилля України подолати цю спадщину і провадити соціальні та економічні реформи є нерівномірним процесом. Але можна стверджувати, що процес перетворень сягнув переломного рівня і на сьогодні є необоротним, як і досягнення України стосовно задоволення вимог для скасування обмежень поправки Джексона-Веніка.
Немає жодних підстав для відстрочки ухвалення закону, який полегшує нормальні торговельні відносини для України. Для США настав час вжити конкретних заходів з цього питання – заходів, які відповідають проголошеному ними стратегічному партнерству з Україною, визнають виконання нею вимог поправки Джексона-Веніка і беруть до уваги важливість України як для регіональної стабільності, так і для світового миру і безпеки.
Богдан ФЕДОРЯК – Почесний Консул України в Мічігані, голова Організації оборони чотирьох свобод України і колишній голова Оргкомітетів конференцій «Шлях України до завершення національної державності — «круглий стіл» I та II»;
Борис ПОТАПЕНКО – голова Мічіганського відділу і член Крайової екзекутиви (виконавчий орган. – Ред. ) Українського Конгресового Комітету Америки.
