Юлія Тимошенко, яка зробила ставку на популізм, стрімко руйнує усталені на пострадянському просторі стереотипи дозволеного в соціальних перетвореннях. Піднімаючи планку нових соціальних стандартів в Україні, де немає таких великих, як в Росії, природних багатств, вона штовхає Москву до пошуку адекватних відповідей на такі виклики, переглядаючи зверстані плани.
Перше прем’єрство Тимошенко 2005 року примусило нашу владу замислитися про заохочення народжуваності. У квітні 2005 року в Україні допомога при народженні дитини було підвищено майже до 8,5 тис. гривень, що еквівалентно приблизно $1700 проти декількох тисяч рублів у нас. У відповідь Москва запровадила з 2007 року виплати «материнського капіталу» — 250 тис. крб. плюс індексація з урахуванням інфляції. Щоправда, не всі впевнені, що «материнський капітал» кращий за український варіант, хоча він і більший — на відміну від України, на руки ці гроші не видаються, витрачати їх можна буде лише з 2009 року й не на якісь першочергові потреби сім’ї, а лише на поліпшення житлових умов, лікування й освіту дитини або на пенсійні накопичення матері. До того ж у Києві зараз серйозно обговорюють можливість дворазового збільшення допомоги на дитину або запровадження вдвічі більшої допомоги на другу дитину, втричі — на третю й далі в аналогічній прогресії.
Новий прихід Юлії Тимошенко в уряд обернувся серйознішими викликами. Мало хто припускав, що харизматичний лідер дотримається обіцянки розпочати виплати знецінених вкладів в Ощадбанку СРСР. Причому дотримається не так, як це зробили в Росії, виплативши всього по одній тисячі рублів найстарішим вкладникам, а перерахує внески за вп’ятеро вищим, ніж у Росії, коефіцієнтом і погасить ті з них, що не перевищують $200. У результаті під погашення в Україні потрапили не лічені відсотки внесків, як у нас, а понад 90%. З іншими пообіцяли розрахуватися пізніше. Зіткнувшись з таким викликом, Москва в січні терміново переглянула колишні плани виплати компенсацій вкладникам Ощадбанку, збільшивши заплановані на 2008 рік витрати на ці цілі вдвічі.
Ще один виклик соціальній політиці Москви підкрався непомітно. Після того, як Тимошенко в січні підвищила пенсії в Україні, виявилося, що українські пенсіонери в середньому отримують уже не в два—три рази менше, як це було в 90 тій навіть 2000 року, а всього на $0,5 менше за росіян — $148,5 проти $149. І це не останнє обіцяне нею цього року підвищення. Очікується, що загалом за рік пенсії в Україні зростуть на 35%, а в подальшому зростатимуть на 25% щорічно. Якщо й ці обіцянки будуть виконані, не за горами час, коли російські пенсіонери почнуть заздрити українським. Цього Росія з її нафтогазовими надприбутками, Стабфондом у майже $200 млрд. і золотовалютними резервами майже в $0,5 трлн. дозволити собі не може. Судячи з усього, новому президенту доведеться позапланово підвищити пенсії.
Ось тільки соціальні ініціативи в Тимошенко не вичерпуються — чим відповісти на її обіцянку відмовитися найближчого року від призову й перейти на контрактну армію, в Москві поки не знають. Залишається тільки сподіватися, що такого виклику не витримають український бюджет і фінансова система країни, або робити все можливе, щоб прем’єрство невиправної популістки закінчилося якнайшвидше.
Пенсійні проблеми в усіх країнах світу належать до категорії надскладних і надполітично гострих. Саме тому вони стають центральними темами виборчих кампаній. Президентських особливо. Значну частину виборців спонукає йти голосувати занепокоєння з приводу пенсій. У Росії, на жаль, цю тему, судячи з усього, політики першого рангу ігнорують. Делегуючи її вирішення чиновникам рівня керівника департаменту міністерства. Тож недивно, що становище пенсіонерів у Росії не вирізняється якісно в кращий бік порівняно з сусідами. А шкода.
