Останнім часом в Україні багато говориться про пріоритетність розвитку науки і, зокрема, високих технологій. У той же час відтік молодих талановитих фахівців із країни став просто катастрофічним. Інформаційне суспільство вимагає розвитку саме сфери Hi-Tech, і саме з цим пов’язане бажання західних країн «дістати» висококласних програмістів. Очевидно, що найбільшого успіху досягнуть ті країни, які захоплять лідерство у розробці й поширенні своїх технологій на світовому ринку. Про постіндустріальні перспективи України йдеться в інтерв’ю з народним депутатом України, головою депутатського об’єднання «Нове суспільство» Олександром ЧУБАТЕНКОМ.
— Як сьогодні можна оцінити інтегрованість України в світову Hi-Tech спільноту?
— Вона дуже низька. А все те, що ми маємо, тримається виключно на суб’єктах ринку з нашої сторони. Нині формується новий світовий порядок. Відверто кажучи, коли я чую про те, що в Україну направлятимуться інвестиції, для яких треба створити клімат, у мене виникає питання, про які інвестиції йде мова. Тим більше, у мене викликають здивування висловлювання про інвестиції в індустріальну сферу, тобто у сферу матеріального виробництва. Сьогодні постіндустріальна, високотехнологічна епоха приходить на зміну індустріальній, й найбільш високі прибутки мають представники саме постіндустріальної економіки, де основним критерієм отримання прибутку стають вже не засоби виробництва, а виключно інтелект. Виникає питання: що ж ми можемо використати — природні ресурси? Єдиний вихід для України — використати інтелект. За оцінками фахівців, в Україні існує від чотирьох до шести тисяч винаходів світового рівня, які з багатьох причин знаходяться у нас «під сукном». Хоча це новітні антибіотики, протиракові вакцини, нові покоління нейрокомпьютерів, реалізація яких могла б дати країні мільярди доларів. Але якщо сьогодні зберуться всі найбагатші люди України і їм буде запропоновано вкласти гроші в такого роду виробництво, відповідь буде негативною. І не тому що вони такі погані. А тому що через день тут будуть транснаціональні корпорації, які куплять ці розробки для своїх цілей. Однак, якщо держава візьме патронат над сферою високих технологій, тоді ніякі корпорації не зможуть так впливати на ситуацію. На сьогоднішньому етапі у держави повинна бути сильна воля й чітка позиція. Якщо ж говорити про перспективу України в постіндустріальному суспільстві, то рано чи пізно ми зіткнемося із необхідністю вироблення базових постулатів, які дають можливості розкрити соціальний інтелект. Кажучи про них, «Нове суспільство» виділяє два постулати: індивідуальна свобода й добровільна співпраця. Це, до речі, основні постулати кіберлібертаріанського руху, ідеологія якого лежить у основі існування Силіконової долини. Я думаю, що така ідеологія сприятиме формуванню нової формації людей, для яких пріоритетом будуть знання та інтелект. Інтелектуальна складова сьогодні є головною, і ми виступаємо за те, що сфера освіти повинна бути пріоритетною. Ще років десять зможемо користуватися тими ресурсами, які дісталися нам від Союзу, але якщо баритися з реальним державним патронатом над сферою освіти, сукупний інтелект нації буде стрімко знижуватися.
На мій погляд, нове суспільство повинні будувати представники нової ідеології. В той же час ми мусимо сказати величезне спасибі представникам ідеології індустріального суспільства, але їхній час минув. Вони молодці, але вони діяли в умовах індустріального суспільства і тепер повинні бути консультантами, тому що у них величезний досвід. Тут буде дуже доречним вислів Наполеона про те, що не треба шкодувати грошей на пенсію генералам, бо тоді вони поступляться місцем молодим.
— Чи вважаєте ви, що українська якість держуправління й менеджменту — у різних сферах — сприяє вирішенню тих завдань, про які ви говорите? Адже мало мати винаходи, ідеї — їх треба зуміти продати.
— Так, найбільші складності сьогодні знаходяться саме в цій площині. У нас є безліч винаходів, чогось нового й незвичайного, але ми довгий час не уміли це презентувати. Тому на сьогоднішній день одним із стратегічних напрямів ми вважаємо створення індустрії маркетингу й просування вітчизняних винаходів на світовий ринок. Нас там просто не знають.
— Наскільки, за вашою оцінкою, визріло у вітчизняного капіталу розуміння того, що інвестиції у сферу високих технологій можуть бути дуже прибутковими?
— Для того, щоб інвестувати кошти в цю сферу, потрібен венчурний капітал, якого в нас, на жаль, поки що немає. І я переконаний, що той із підприємців, бізнесменів, хто першим зрозуміє, що таке венчурний капітал й ризикне, — через два-три роки устократ виграє. На сьогоднішній день ми вже почали роботу зі збору високотехнологічних розробок, які могли б зацікавити бізнес. Адже в Україні від Союзу залишилося, за нашими оцінками, біля двох мільйонів «Кулібіних», яких ми зараз намагаємося об’єднати. Коли це буде зроблено, ми запропонуємо підприємцям вибрати те, що їм буде дійсно необхідно та цікаво. Однак ми не просто плануємо віддавати ці розробки, а й домовлятися про довічні відрахування від прибутку, отриманого за розробку, на рахунок винахідника. Таким чином, ми введемо інтелект у розряд цінності. В України з’явиться шанс повернути тих фахівців, які вже виїхали на роботу за кордон.
— Очевидно, що на сьогодні ми лише втрачаємо багатьох висококласних фахівців. Однак чи готовий наш ринок праці прийняти хоч би частину з них?
— Все буде залежати від преференцій, які держава зможе забезпечити цій сфері. А також від магістрального напряму державного маркетингу у сфері Hi-Tech. Чи буде так, покаже здатність наших ділових кіл зрозуміти необхідність створення венчурного капіталу.
— Напевно, пріоритетність високих технологій зажадає законодавчого забезпечення?
— Саме цю функцію взяло на себе депутатське об’єднання «Нове суспільство». Ми добре розуміємо, що досить багато депутатів і політичних сил живуть інтересами старого суспільства. Тому наше депутатське об’єднання займатиметься пропагандою й підготовкою відповідних законопроектів. Першим кроком тут може бути введення інформаційних технологій у практику вітчизняного бізнесу. На сьогоднішній день ми вже підготували два законопроекти, без яких неможлива електронна комерція. Перший — закон про електронні операції, другий — закон про електронно-цифровий підпис.
