Нещодавно у Слов'яногорську пройшов партійний семінар Ліберальної партії України. Після його закінчення відбулася прес-конференція лідера партії Володимира Щербаня. Семінар став певною мірою заходом, який підсумував події в партії за останні місяці. Сьогодні можна казати про те, що ЛПУ вступила в нову фазу політичного підприємництва.
Однак політичні домагання сьогодні мають не тільки ті, кого легально визнано багатим. Гучніші від усіх сьогодні - ліві. Їхній головний аргумент - украй злиденне становище переважної більшості жителів країни - генетично безвідмовний: використання обурених мас як каталізатора боротьби за справедливість вивірено не одним поколінням гегемонових агітаторів. Певною мірою показовим є те, що саме лібералам довелося не так давно відбивати локальну реваншеву атаку лівих на виборчому полі.
Те, що перемогу в тому поєдинку здобули комуністи, можна було списати у ранг провінційної хроніки, однак час минає, але не вщухають пристрасті стосовно програшу лібералів в окрузі, котрий багато в чому живе під гіпнотичним впливом імені загиблого Євгена Щербаня. Перемога кандидата від ЛПУ в окрузі, котрий у багатьох в Україні і за кордоном асоціюється з колискою українського лібералізму, була потрібна всім, хто протистоїть лівим у регіоні. Пояснюється це просто. Жодна інша політична структура в Донбасі помірятися силами з лівими поки що не може: попри доволі широкий спектр демократичних партій у регіоні, вони вкрай розрізнені, малочисельні.
Цілком зрозуміло, чому пружину політичної інтриги на 148-му виборчому Волноваському окрузі тримали дві особи: комуніст Валерій Іванов та ліберал Павло Вялов. Але якщо програш Вялова напряму пов'язаний із тим, що він був абсолютно новою, незнайомою людиною - і в регіоні, і для виборців, то туманні сторінки біографії російського військовослужбовця полковника Іванова ніякою мірою не похитнули його позицій.
Але чому ліберали віддали такий округ на відкуп "чужакові"? Інформовані люди кажуть, що причина поразки до банального проста: лібералам, котрі перебували в незвичному опальному становищі, не вистачило грошей на свого "доморощеного" кандидата. І коли до Києва, в Управраду, прибув кримський "партайгеносе" Вялов з пропозицією власної персони на роль продовжувача справи Є. Щербаня, в керівництві ЛПУ особливої дискусії не було. Тим більше, що сини загиблого погодилися підтримати саме цього кандидата, котрий чимось, напевне, нагадав їм батька.
Вялова підвела певною мірою самовпевненість, коли йому здалося, що енергія напористості агітаційного молодняку ЛПУ вирішить усю справу без особливих труднощів. Офіційну думку керівництва партії стосовно програшу містить аналітична записка, складена за результатами виборів. Окрім визнання помилковості рішення партії робити ставку на невідому в регіоні людину, на перший план висувається звинувачення на адресу... місцевої виконавчої влади, котра, за припущенням лібералів, "не в змозі, як раніше, управляти виборчим процесом", дозволивши таким чином представницькій владі мати можливість це використати.
Історію з "розкольниками" - нардепами, членами ЛПУ, котрі збунтувалися проти свого голови, заручившися вагомою підтримкою в регіонах, Щербань сьогодні сміливо оцінює як позитивне явище в житті партії. На його думку, це дозволило очистити партію від тих членів Політвиконкому, котрі "сплутали політику з політиканством, інтригу з підлістю, котрі підмінили необхідність зовнішньої боротьби з опонентами внутрішньою боротьбою, використовуючи при цьому методи, які дискредитують основні засади партії".
Схоже, Щербань справді спокійно ставиться до того, що до - і особливо після - вищезгаданих "розбирань", маючи великий досвід оргроботи, ліберали - хто добровільно, хто за наполяганням вожаків НДП та аграріїв, котрі перебувають при владі, - відсікають від ЛПУ значні структуровані групи. Надто активно відбуваються ці процеси в Донецькій області, де два колишніх заступники екс-губернатора, залишившись у своїх кріслах, "набирають" партійні лави з підлеглих. У цих випадках ідейність, схоже, тримається виключно на побоюванні втратити робоче місце. Щербань же, прощаючи колишній соратників, благодушно-впевнено каже: "Це будуть наші "троянські коні".
Є чимало представників українського політичного істеблішменту, котрі знають і пам'ятають, якими (і чиїми) фінансовими вливаннями ставилося колись дихання немовляти ЛПУ. У дійсності виявляється, що головне багатство лібералів сьогодні не гроші, а організаційна структурованість і до всього того - міцна коренева бізнес-система, здатна за умови певної підтримки поновити роботу на повну силу. У якій ситуації це можливо, детальне пояснення зайве. У когось може виникнути запитання, в якому ж контексті сприймати заяву Щербаня про те, що ліберали сьогодні настільки сильні, що ні з ким об'єднуватися не будуть. Це якраз найзрозуміліше: лояльність до Президента з боку ЛПУ сьогодні поза будь-якими сумнівами. А публічне признання Щербаня щодо існування факту особистої зустрічі з Кучмою під час відпочинку останнього в Трускавці, свідчить передусім про те, що опалу з голови ЛПУ остаточно знято.
Тож можна припустити і те, що, позбувшись губернаторського крісла в липні минулого року, у випадку перемоги на виборах того кандидата, котрого всіма силами буде підтримувати Щербань, він виграє, без сумніву, більше: можливість більш-менш спокійно готуватися до власної передвиборної кампанії, власне, до цього й прагнуть його амбіції. У крайньому випадку, такий розклад найбільше відповідає політичному азартному темпераментові цієї людини, котра довела, що на деяких дипломатичних хитрощах вона набила руку.
Донецьк
