Насправді ж віце-прем'єр своїми заявами про необхідність «піддати ревізії Меморандум уряду і грошово-кредитну політику Національного банку, який розпочав використовувати емісію грошей для фінансування інвестиційних проектів у пріоритетних галузях» не тільки шокував своїх колег по роботі, а й здорово підгравав їхнім політичним опонентам.
Зазвичай, візит місіонерів із МВФ в Україну хоча б на тиждень перетворює Кабмін і президентську адміністрацію в згуртовану команду однодумців, яка невтомно переживає за долю ринкових реформ у країні. У цей час особливому контролю піддаються всі публічні висловлювання чиновників, суворо відстежуються всі газетні й телевізійні матеріали з однією-єдиною метою — щоб місіонери не на мить не запідозрили істинних намірів влади та не передумали кредитувати їхні, далекі від ринкових, реформи.
Загалом, по-дитячому безпосередню реакцію віце-прем'єра Куратченка легко і зрозуміти, і пояснити. Якщо пригадати історію двотижневої давності, коли на схожому засіданні уряду інший віце-прем'єр Сергій Тигипко повідомив, що «держава балансує на грані фінансового колапсу». Тоді чомусь ніхто не став акцентувати, що оцінки Тигипка і його шефа Пустовойтенка не збігаються. Іншими словами, критика роботи Кабміну «справа» просто була замовчана, точно так само, як і заходи з лібералізації економіки пропоновані ним. Запитується, чому ж пан Куратченко не мав би сприйняти «розбіжності» між баченням ситуації прем'єром і його віце, як сигнал для критики «зліва». Йому цілком могло здатися, що прем'єрові така підтримка тепер необхідна найбільше.
Проте Володимир Куратченко трішки помилився. Але не в тому, що прем'єрові не потрібна підтримка «зліва» (адже, тільки така підтримка й може бути ним адекватно прийнята), а в тому — що запропонована вона була не в тому місці й не в той час. А тому може істотно ускладнити життя спочатку урядові, потім електорату, а потім Президентові: прямо скажемо, не кращий нині для Президента момент, щоб проголошувати «коректування реформ» (що в перекладі з бюрократичного сленгу означає крен у бік посилення адміністративного контролю над економікою, заморожування відносин із фінансовими донорами, дестабілізацію фінансового ринку…) Але про все по черзі.
Не секрет, що від «адміністративного крену» й без порад першого віце-прем'єра ніхто відмовлятися й не думав. Інше питання, в чиїх інтересах він здійснюється. З початку року президентське оточення руками Кабміну активно перерозподіляло ресурси паливно- енергетичного комплексу на користь обмеженого числа підприємств і фірм. Як відомо, ця стратегія, несподівано посилена поганою світовою кон'юнктурою на ринку нафти, призвела до вельми плачевних наслідків. Справа навіть дійшла до того, що зі створеного глухого кута можливі лише два виходи. Один полягає в тому, щоб, як у Жванецького, «Продовжувати рух!»; інший передбачає поступку… «чужим». Позиція Володимира Куратченка за великим рахунком не розходиться з позицією прем'єра, але частково — відмінностей дуже багато. Образно кажучи, прем'єр хоче збереження соціалізму тільки для тих, хто входить до його та президентської групи підтримки. Пан Куратченко, навпаки, справедливо дивуючись, як їм пощастить цього досягнути, вимагає соціалізму для всіх.
Треба зазначити, що глобально має рацію саме перший віце. Оскільки груповий соціалізм можливий тільки на короткому відрізку часу. До речі, ви могли його спостерігати протягом останніх 3—4-х місяців. А тепер знову треба визначатися: куди й за ким іти.
Експерти Німецької консультативної групи з економічних питань при уряді настійно рекомендують відмовлятися від державного регулювання, зазначаючи, що саме воно привело до сьогоднішньої паливної і, ймовірно, завтрашньої фінансової кризи. «Нинішній обмежувальний імпортний режим не може підтримуватися навіть у короткостроковій перспективі. Збереження поточних цін на бензин протягом декількох тижнів не тільки загрожує нестійкій грошовій стабільності, а й стане руйнівною силою для економічних процесів.
Отже, не тільки прихильник планової економіки, Володимир Куратченко не помилявся. Мав рацію і Сергій Тигипко, натякаючи держчиновникам, що без західних кредитів усім їм доведеться змінювати роботу. Однак саме прозірливість першого тепер допомагає втіленню в життя прогнозів другого.
Минулого тижня, за словами директора 2-го європейського департаменту МВФ Джон Олдінг-Смі, стало відомо, що Міжнародний валютний фонд задоволений макроекономічною стабільністю в Україні, але розчарований низькими темпами структурних реформ. «Ми розчаровані, що структурні реформи були не дуже швидкими і є необхідність прискорити їх у найближчі місяці й роки. Реформи необхідні в цілому спектрі секторів — у сільському господарстві, енергетиці, державному управлінні», — сказав він.
Зазначте, у Кабміні паливно-енергетичний комплекс і промисловість курирувалися Куратченком. Тобто, він, по суті, і повинен, і не хоче вирішувати всі ті завдання, виконанням яких незадоволений представник донорів. Так що, поки все сходиться. Але навряд чи буде сходиться надалі. Неписаний моральний кодекс держчиновника свідчить: не можна приймати близько до серця жодне державне завдання, інакше не уникнути відставки (або психічного зриву). Кабмінівські довгожителі знають, що виконується лише те, що видно на відстані 2—3 тижнів. Отже, у відповідь на злобу дня треба доброчесно вести переговори з МВФ, а саме, обіцяти доробити недороблене і підписувати всілякі постанови й розпорядження, скажімо, на тему вартості комунальних послуг у столиці, завдань із збільшення об'ємів газу, який продається за гроші, приватизації дечого і навіть банкрутств декого. А те, що зробити поки що неможливо (за 2—3 тижні), наприклад увести підвищені акцизи на бензин, горілку й сигарети або погасити заборгованість із зарплат і пенсій, пообіцяти це зробити вже після «траншу». Причому, не важливо, буде це зроблено чи ні. Адже останні обіцянки будуть «переобіцяні» вже втретє поспіль.
Поки що представник МВФ відмовився оцінити можливість отримання Україною чергового траншу кредиту розширеного фінансування, і не назвав можливої дати розгляду цього питання Радою директорів МВФ. Голова НБУ В.Ющенко також не став прогнозувати підсумки переговорів із МВФ, сказавши, що «ситуація важка». Зрозуміло, що відвертість Володимира Куратченка, яка відбулася одночасно з обнародуванням «думки» МВФ і НБУ, не додала ясності до цього питання. Скоріше навпаки.
Природно, нестриманість першого віце-прем'єра річ неприємна, але не фатальна. Значно тривожнішим у цей вирішальний для Президента час є ситуація на валютному ринку. За чудовим збігом обставин, місія МВФ відвідує Київ у розпал валютної кризи вже вдруге. Під час попередніх візитів місіонери майже не втручалися у вироблення заходів із «заспокоєння» ринку, дозволяючи Вікторові Ющенку робити по-своєму. Ймовірно, так буде і цього разу. З тією лише відмінністю, що простору для маневру в Нацбанку стало ще менше. Принаймні до такого висновку схиляють вчинки наших чиновників і висновки німецьких експертів, до речі, останні вчасно попереджали кабмінівців про всі кризи, котрі відбувалися раніше. От і тепер вони попереджають, що «міра довіри до режиму обмінного курсу буде залежати від впровадження критичних мас структурних реформ одночасно з проведенням послідовної загальної політики реформ (хоч це й малоймовірно перед виборами). У разі неприйняття заходів із реструктуризації на рівні підприємств, а саме, застосування процедури банкрутства, дерегуляції енергетики й сільського господарства, усунення диспропорцій, викликаних адміністративним регулюванням цін, зменшення субсидій і поліпшення інвестиційного клімату — будь-який обраний режим обмінного курсу приречений на невдачу».
