«ОУН своєю послідовністю в різних напрямках, на противагу концепціям класової боротьби, пропагує ідею національної солідарності. Вся внутрішня та міжнародна політика України мусить бути україноцентричною, тобто, насамперед, орієнтованою на інтереси України. Без перемоги над собою в боротьбі за українську мову, за наші культурні та духовні надбання всі наші політичні заходи не матимуть успіху». Ці слова М.Плав’юка з інтерв’ю газеті «Українське слово» є його політичним кредо.
Народившись у селі Русові на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині, вже з дитячих років М.Плав’юк виховувався в дусі поваги до свого народу, шанування його історії та традицій. Громадсько-політичну діяльність він розпочав як член антинімецького підпілля ще навчаючись в школі. Шлях боротьби з окупантами приводить його 1942 року до лав ОУН. М.Плав’юк став активним членом молодіжного осередку ОУН. З наближенням радянсько-німецького фронту йому, як і багатьом іншим відомим членів ОУН, довелося покинути Батьківщину. Середню освіту здобував вже в Німеччині, там же навчався на економічному факультеті університету.
З 1949 р. М.Плав’юк жив у Канаді. Поряд з нелегкою щоденною працею він бере активну участь у громадському житті: стає членом Українського Національного Об’єднання (УНО), пізніше Президентом УНО Канади і заступником Президента Комітету (тепер Конгресу) Українців Канади (КУК). М.Плав’юк бере активну участь у підготовці 1967 р. першого Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ), тепер — це Світовий конгрес Українців (СКУ). Конгрес обрав М.Плав’юка Генеральним Секретарем СКВУ, а 1978 року на II конгресі СКВУ — Президентом цієї міжнародної організації. Під керівництвом М.Плав’юка СКВУ розгорнув діяльність з об’єднання всіх громадських формацій українців за межами Батьківщини. Крім того, Конгрес бере активну участь у справі захисту політв’язнів та провадить акції проти колоніального поневолення України та інших народів СРСР.
Працюючи в громадських структурах, М.Плав’юк не полишає політичної діяльності. 1979 року М.Плав’юка обирають Головою ОУН. На цій посаді він скеровує діяльність ОУН у напрямкові активного впливу на політичне життя задля відновлення незалежності Української держави, про що мріяли мільйони українських патріотів протягом кількох десятиріч чужинецького поневолення. 1989 року М.Плав’юка обрано віце-президентом УНР в екзилі, а в грудні того ж року, після смерті Миколи Лівицького, він перейняв обов’язки Президента УНР у вигнанні.
З огляду на події, які відбуваються в Україні, восени 1991 р. Президент УНР М.Плав’юк висловив переконання, що Державний Центр УНР в екзилі повинен вести підготовку до передачі своїх повноважень владі незалежної України. Задля цього в березні 1992 р. було скликано надзвичайну Сесію уряду УНР, на якій було затверджено форму цього історичного акту. Під час урочистого засідання Верховної Ради України в Києві у серпні 1992 р. М.Плав’юк, як останній Президент УНР в екзилі, передав Грамоту ДЦ УНР Президентові України Леонідові Кравчуку, підтвердивши цим, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 р., є правонаступницею УНР.
З відновленням незалежності України ОУН активізує свою діяльність на рідних землях. Так, у травні 1993 р. в Ірпені під Києвом було проведено ХII Великий Збір Українських Націоналістів. Беручи активну участь у політичному житті України, ОУН на чолі з Миколою Плав’юком співпрацює з націоналістичними і націоналістично-демократичними партіями і організаціями. Особлива увага в діяльності Організації приділяється гострим національним і соціальним питанням, а також пошукові шляхів їх вирішення. Прагнення ОУН до утвердження національної держави, на чому неодноразово наголошував під час своїх виступів М.Плав’юк, втілилося в гаслі, прийнятому в травні 2000 р. на XV Великому Зборі Українських Націоналістів — «Українська національна державна — спільне добро всіх її громадян!»
Сергій БРУНЬ, спеціально для «Дня»
Редакція «Дня» вітає Миколу Васильовича Плав’юка з 75-ю річницею від дня народження та бажає успіхів у нелегкій справі національного відродження.
