У Луганській області затримали дві групи шахраїв, які займалися виготовленням і реалізацією фальшивих доларів. Одна з них, що складалася з двох осіб, друкувала банкноти по $100 в Росії, а потім, уже в Україні, продавала їх за 30% номіналу. Збиток від діяльності фальшивомонетників, за даними Центру громадських зв’язків Управління МВС у Луганській області, міг становити $9 тисяч.
Інша група з 4 осіб займалася переробкою 5-доларових купюр на 50-доларові. Їхній примітивний промисел полягав у тому, що на купюрах переклеювали портрети, додавали нулі та виконували інші специфічні операції. Постраждали жителі Луганської, а також Харківської та Донецької областей, — повідомляє Інтерфакс-Україна. Зловмисники (переважно ввечері) купували на фальшиві гроші сільгосппродукти, зокрема, мед, а також одяг і запчастини до автомобілів.
Ці невеликі епізоди кримінальної хроніки в черговий раз довели, що фальшивомонетники, які з’явилися ще в древніх цивілізаціях майже одночасно з початком карбування монет, не перевелися й донині. Причому діють вони як у бідних, так і в багатих країнах та завдають відчутних збитків і фінансовим системам, і безпосередньо тим людям, хто попався на їхню вудочку. Як уникнути цього?
Віталій Білорус (вiн працює в департаменті Національного банку, що займається емісією грошей) повідомив «Дню», що серед купюр національної валюти у фальшивомонетників найбільшою популярністю користуються десятки і двадцятки 1992 року випуску — так званий канадський варіант. Їх найпростіше підробити поліграфічним способом, а також на принтерах і ксероксах. Підробляють і гроші більш високої вартості — «сотки» і «двохсотки», причому навіть з імітацією захисних елементів. Але до 90% фальшивих купюр становлять саме десятки і двадцятки. З іноземних валют найчастіше підробляють долари — сто- і п’ятдесятидоларові банкноти, сказав Білорус. А нині взялися й за євро, головним чином за сотенні купюри. Їх виконують з імітацією голограм та інших захисних елементів, зокрема, водяних знаків. Такі підробки проходять навіть перший рівень приладової перевірки — касири їх приймають, а виявляють каверзу тільки у банках. Голограми, які нині виготовляють у великій кількості і в Україні, і в країнах-сусідах, фахівці вже не вважають досить надійним видом захисту.
Та й населення, говорить Білорус, не просто навчити розбиратися у цьому. Наприклад, у євро низьких номіналів поверх голограм є ще рельєфний роздрук, а у високих цього немає. Це спрощує підробку, і цим користуються злочинці. Щоправда, євро ще не навчилися так майстерно підробляти, як долари. Іноді в банках їм навіть присвоюють ранг суперпідробки. Зі слів Білоруса, такі фальшивки практично відповідають оригіналу, за винятком невеликих огріхів, про які відомо тільки центральним банкам. Якби інтерполівські каталоги про них не повідомляли, тоді, говорить Білорус, підробку було б узагалі неможливо виявити. Пославшись на представника фірми-постачальника фарби, котра змінює колір, Білорус розповів навіть про випадок (дворічної давності), коли одна країна закупила цю фарбу для національної валюти, але попутно виготовила й долари новітнього зразка, де використовується такий вид захисту... Проти України таких, м’яко кажучи, недружніх акцій поки ніхто не робив.
Щоправда, спроби запустити суперпідробки й у вітчизняну фінансову систему спостерігаються. Зі слів Білоруса, в Нацбанку є зразки гривневої двадцятки, яку можна відрізнити від оригіналу тільки за захисними волокнами. Але ось місце її виготовлення поки невідоме.
Фахівець групи по боротьбi з фальшивомонетництвом Департаменту МВС України з боротьби з економічними злочинами Віталій Ковтанюк повідомив «Дню», що щодня в Україні фіксують від п’яти до восьми спроб «вкидання» фальшивих банкнот. Тільки у січні зареєстровано 189 злочинів. Протягом минулого року, зі слів майора міліції, було вилучено 12768 купюр на суму 162 тисячі 264 гривні. Звичайно, це аж ніяк не порівняти з обсягом грошової маси, що знаходиться в обігу в нашій країні (62,9 млрд. грн.), ні навіть з обсягами готівки поза банками (24,5 млрд. грн.). Чи не тому держава нині не так жорстко, як раніше, карає за подібні злочини? Як відомо, у Радянському Союзі фальшивомонетник міг поплатитися життям. У попередньому Кримінальному кодексі України за це передбачалося до 15 років позбавлення волi. Сьогодні, з прийняттям нового Кримінального кодексу, планка покарання опустилася до 12 років, а кваліфікація знизилася з позначки «злочин проти держави» до рівня «злочин у сфері господарської діяльності».
Ковтанюк попереджає всіх охочих зайнятися таким промислом про те, що рівень розкриття подібних злочинів постійно зростає, оскільки останнім часом успішно перекривають усі канали доставки підроблених грошей в Україну (все, що зроблено поліграфічним способом, в основному завозять з-за кордону), осередки фальшивомонетництва виявляють і ліквідують на суміжних із Україною територіях, удосконалюється методика оперативної роботи. Крім того, фахівець, який неодноразово брав участь в обшуках на квартирах та в офісах фальшивомонетників, свідчить, що жодному з них на цьому ще не вдалося не те щоб розбагатіти, але навіть і просто владнати свої фінансові справи. «Інвестиції» в цю галузь злочинної економіки також найчастіше не окупаються...
І все ж громадянам варто бути менш довірливими. Щоправда, відповідаючи на запитання, чи обов’язково пов’язувати кожну вигідну пропозицію з обміну валюти (вище вже вказувалося, що її збувають на 30% нижче вартості) з можливою каверзою з боку фальшивомонетників, Ковтанюк сказав, що це зовсім не обов’язково: бувають життєві обставини, з яких треба знайти вихід. Проте рекомендація професіонала звучить так: обмін за вигідним курсом у невстановлених місцях здатен зробити з вас власника фальшивих банкнот. Природно, цього не станеться, якщо звертатися до банку або обмінного пункту, що має відповідну ліцензію. У жодному разі не можна купувати валюту «на руках» увечері, адже в цих умовах купюри не можна розглянути, тоді як при денному світлі їх недосконалість буквально впадає у вічі. Ковтанюк підкреслює, що насамперед від фальшивомонетників страждають прості люди, які не користуються обмінними пунктами і супермаркетами, де кожна купюра, як правило, проходить перевірку. Переважно фальшивки ходять на речових і продовольчих ринках. Причому потерпілі від фальшивомонетників (такі купюри при пред’явленні їх в обмінному пункті, банку або магазинi, обладнаному апаратом для перевірки, як правило, вилучають і втрати таким людям не компенсують), можуть бути покарані ще й серйознiше.
Ковтанюк у жодному разі не радить перепродувати сумнівну купюру далі. Якщо виявиться, що так званий добросовісний продавець фальшивих банкнот знав або підозрював про пiдступ, то його можна переслідувати у кримінальному порядку. При цьому фахівець висловив особисту думку, що якщо підходити по- людськи, то держава повинна б нести відповідальність за обіг у країні фальшивих грошей і після розслідування відшкодовувати потерпiлим громадянам фінансовий збиток. Але це не в нашій країні, говорить Ковтанюк. Компенсуючи людям такі втрати, держава, з одного боку, стимулювала б здавати, а не пускати в подальший обіг фальшиві банкноти, а з другого — і сама була б додатково зацікавлена активнiше боротися з фальшивомонетниками. Але держава, зі слів майора, у цьому не зацікавлена. Він закликає самих громадян виявляти у цій справі більше пильності і розповідає зворушливу історію, як бабусі на дикому базарі зуміли одного разу знешкодити такого злочинця...
