На тлі протистояння влади та опозиції (обвинувачення Тимошенко у злочині, що тягне за собою довічний термін, та дещо млява реакція опозиційних лідерів) відбувається посилення настроїв незадоволених ситуацією в країні невеликих груп соціально активної частини суспільства. Найбільш активно останнім часом обговорюється самоорганізація людей небайдужих до справи Павличенків, які провели серію протестів у кількох містах України. Також люди об’єднуються у бажанні протистояти незаконним забудовам, рейдерським атакам тощо. Про що свідчать актуальні події сьогоднішнього політичного життя та як вони відображаються на суспільстві, «День» вирішив з’ясувати у директора Центру соціальних досліджень «Софія» Володимира ЛУПАЦІЯ.
«УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОСТІР ВИШТОВХУЄТЬСЯ В ПЛОЩИНУ РЕВАНШИСТСЬКОЇ РИТОРИКИ»
— Останнім часом актуалізувалася «тема Тимошенко»: оголошення акту громадянської непокори, вигнання депутаток-опозиціонерок із лікарні, звинувачення у замовленні та організації вбивства Щербаня. Про що свідчить загострення ситуації із екс-прем’єром?
— Хоч що б стояло за цим кроком прокуратури, його зроблено невчасно. Це свідчить про нерозуміння та ігнорування з боку чиновників того факту, що Україна знаходиться не на «острові», а живе в умовах інформаційного суспільства. У глобальному інформаційному просторі кожен крок, крім бюрократичної логіки, має внутрішньополітичний та зовнішньополітичний вимір. Заява прокуратури об’єктивно спрацювала як «інформаційна диверсія», адже було спровоковано вкрай несприятливий фон для візиту української делегації на чолі з Президентом в Давос та проведення саміту Україна — ЄС. Зрештою у виграші залишаються треті сили, які зацікавлені у зовнішньополітичні ізоляції України та зриві її євроінтеграційних зусиль.
Крім того, «витягування» подій 15—20-річної давнини створює ефект пов’язаний з відкриттям «ящика пандори». Як наслідок, український політичний простір виштовхується в площину реваншистської риторики та практики. Власне, Україна та влада знову отримають штучне нагнітання градусу політичної та соціальної напруги, взаємної недовіри та ненависті.
— Чи означають останні події довкола Тимошенко, що вона точно не буде виправдана і не зможе брати участі у президентських виборах 2015 року?
— Першого вироку вже достатньо для того, щоб усунути її від президентських виборів. Однак питання її участі все ще відкрите й надалі пристрасті довкола цього будуть лише розпалюватися. Навіть у випадку виправдального вироку Євросуду, під сумнів стає його виконання. Зовсім нещодавно ПАРЄ прийняло звернення, зокрема й до України, щодо створення органу, відповідального за імплементацію рішень Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями цього документу, Україна поряд із Росією, Румунією, Туреччиною та низкою інших країн, має «структурні проблеми» у цій сфері. З огляду на це можна робити висновок щодо функціонування судової системи у самій країні.
Утім, потрапляння в категорію країн, нездатних відповідати європейським критеріям з дотримання прав людини — це тавро, яке впливає не лише на реноме країни, але і на її інвестиційну привабливість. Іншими словами, політико-бюрократична система знову діє у розріз з вимогами Президента щодо покращення позицій України в рейтингу Світового банку.
«НАШ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР СКОНЦЕНТРОВАНО НА ТЕМІ ТИМОШЕНКО, АЛЕ ГОЛОВНЕ — ЯКИМ ЧИНОМ УКРАЇНА ЗМОЖЕ ПОВЕРНУТИСЯ В ПОЛЕ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ»
— Генпрокурор Віктор Пшонка відзвітував перед послами щодо звинувачень Тимошенко. У інтерв’ю «Дню» один із присутніх на зустрічі послів зазначив, що під час розмови не було атмосфери довіри та порозуміння. Як ускладнення справи з колишнім прем’єром позначиться на відносинах із ЄС та, зокрема, на проведенні саміту Україна — ЄС?
— Справа Тимошенко безумовно створює негативний фон у нашій співпраці з ЄС. Однак є багато геополітичних та геоекономічних чинників, які не може не враховувати Європа у відносинах з Україною. Політичне керівництво ЄС має справу з дилемою. Підписання угоди з нашою країною, без огляду на проблеми з деградацією демократичних та судових інституцій в Україні, буде означати визнання таких явищ. Затягування з підписанням парафованої на технічному рівні угоди може спровокувати ефект відштовхування України в бік Росії та втрату важелів впливу на Україну з боку ЄС. Останні кроки з боку ЄС свідчать про те, що Європа все ж зацікавлена у збереженні євроінтеграційного вектору розвитку України. Це підтверджують і заяви щодо перспективи підписання угоди про асоціацію вже цього року.
Загалом, наш інформаційний простір сконцентровано на темі Тимошенко, але головне — яким чином Україна зможе повернутися в поле правової держави. Це — ключове питання, від якого залежить щоденне життя мільйонів наших співгромадян. Тут є запитання і до опозиції: чи буде вона реагувати на голосні справи — що досить легко, — чи вийде на консолідовану позицію й віднайде інструменти для ініціювання системних змін у судовій системі.
— Наскільки адекватно реагує опозиція на погіршення стану справ Тимошенко? Чи зацікавлені лідери опозиційних партій у її звільненні?
— З цинічного і політичного погляду, перебування Тимошенко за гратами вигідне для нових лідерів. З одного боку, це — вічна тема для самопіару, а з другого — ключові представники опозиції все ще програють Тимошенко у площині політичного лідерства, попри те, що її ув’язнено. Поки що вони не продемонстрували кроків, які б зробили зсув у масовій свідомості та переконали людей у появі нового політичного лідера.
— Можливо, прикладом для опозиціонерів можуть слугувати протестувальники у справі Павличенків? Опозиція, певно, не здатна зараз вивести на вулицю таку кількість людей. Це — нова форма організації та опору суспільства?
— Якщо з боку державних інституцій та чинної влади питання справедливості та ефективності суду не будуть вирішуватися, ми будемо зсуватися до практики самосудів, самооборони та латентної партизанської війни. Це дуже небезпечно.
Сьогодні Верховна Рада втратила статус ключового органу представницької демократії. Вона репрезентує інтереси досить вузького кола, а її соціальна база продовжує звужуватися. Водночас, нові форми протесту недостатньо просунулися в частині інституціоналізації та самоорганізації. Власне, політична та соціальна система України знаходиться на перехідному етапі. Наслідком може бути, як не лише інституційний параліч та соціальний колапс, але й неочікувані форми громадянського протесту, соціальні інновації, які пов’язані з самоорганізацією та самоврядуванням.
«ІДЕЯ ЗМІНИ «ПОГАНИХ ХЛОПЦІВ» НА ХОРОШИХ ВИЧЕРПАЛАСЯ ЩЕ 2004 — 2005 рр. ПИТАННЯ НЕ У ЗМІНАХ ПЕРСОН, А У ЗАПРОВАДЖЕННІ НОВИХ ІНСТИТУЦІЙ ТА ПРАКТИК»
— Чи здатні партії очолити ці процеси? Нещодавно, наприклад, під час протесту шахтарів «Червоного партизану», на допомогу їм вийшли активісти «Свободи».
«Свобода» — єдина політична сила, яка намагається приватизувати та «очолити» будь-які форми соціального протесту. Водночас, жодна політична сила не займаються цілеспрямованою підтримкою соціальних інновацій та проектами спрямованими на формування нових соціальних інституцій, які повинні замістити соціальний каркас успадкований від СРСР та пострадянського періоду. Умовно кажучи, якщо влада паразитує на існуючій системі інститутів та сировинній структурі економіки, то опозиція паразитує на недорозвиненій системі громадянського суспільства. Ні та, ні друга сторона не має продуктивних стратегій чи орієнтації на творення нових форм «соціального порядку», нових соціальних, культурних та гуманітарних практик.
Прихід опозиції до влади означатиме, що вони отримають ті самі недієздатні інститути, без середньої ланки професіоналів, які є носіями інституційної пам’яті та мають досвід реалізації програмної політики. Ідея зміни «поганих хлопців» на хороших вичерпалася ще 2004—2005 рр. Питання не у змінах персон, а у запровадженні нових інституцій та практик. У нас критично не вистачає дискусій щодо перспективи соціального розвитку, які б виходили за межі електорального циклу. Свідченням того, що в країні є нова еліта, може бути поява таких довгострокових проектів, які мають на меті не поточний результат чи результат парламентських виборів, а для яких принциповим є створення нових самодостатніх інститутів, навколо яких буде консолідуватися потенціал та можливості соціуму, громадянського суспільства (третього сектору) бізнесу та менеджменту.
— Нещодавно Президент виступив із різкою критикою щодо діяльності уряду у сфері втілення реформ. Чи похитнеться крісло прем’єр-міністра Азарова? Вже зараз говорять, що Арбузова призначили першим віце-прем’єром, щоб він потім очолив уряд.
— Прогнози щодо політичного довгожителя Миколи Яновича неодноразово не справджувалися. Вочевидь, Азаров має певні конкурентні переваги — адміністративно-політичний досвід перебування на вищих посадах протягом останніх 10 років — і його просто немає ким замінити. До того ж, в умовах кризи дуже зростають вимоги до авторитарного антикризового менеджера: виграє той, хто має більший досвід.
Стажування — це шанс для нової генерації управлінців, але його ще потрібно використати та реалізувати. Склад уряду на рівні керівних фігур досить сильно змінився. Ми бачимо нову генерацію антикризових менеджерів, але проблема в тому, що це люди, які мають досвід корпоративного управління, а не державного. Окрім того, вони не є командою. Основною ж проблемою є відсутність принципових домовленостей, відсутність спільного стратегічного бачення цілей розвитку, принаймні громадськість та експерти не ознайомлені з ними. Консенсус та врахування інтересів ключових бізнес-груп не може замінити відсутність спільного стратегічного позиціонування, принцип розподілу сфер впливу не дозволяє проводити цілісну та консолідовану політику, яку зорієнтовано не на відсотки щодо виконання плану реформ, а на економічний та соціальний прорив, на подолання кризи перспективи.
«БУДЬ-ЯКИЙ ВЕЛИКИЙ ПРОЕКТ ПЕРЕДБАЧАЄ КОМАНДНУ РОБОТУ, ЩО ПОБУДОВАНА НЕ НА СТРАХОВІ, А НА СТРАТЕГІЧНОМУ БАЧЕННІ»
— Перманентна критика уряду та парламенту стали своєрідною традицією для чинного Президента. Чи не означає це, що він таким чином намагається уникнути відповідальності?
— Заява Президента є визнанням, хоч із запізненням, того, що ситуація в країні достатньо критична. Артикуляція недоліків дає хоч слабку надію на те, що у владі є люди, які зберігають адекватні уявлення про реальність. Це вже плюс. Інша справа, чи буде адекватна реакція та ефективні проекти та пропозиції щодо виходу із ситуації.
— Загалом, влада робить великий акцент на реформуванні державних інституцій. Утім, експерти говорять, що профіль та назви установ змінюються під конкретних осіб.
— Питання полягає в тому, чи будуть нові інституції адекватними. Відновлення управлінської вертикалі це необхідний, але недостатній крок. Вертикаль не гарантує скоординованості на міжвідомчому рівні, адже будь-який великий проект передбачає командну роботу, яка побудована не на страхові, а на загальному стратегічному баченні.
— А як щодо призначення заступником голови Адміністрації Президента Сергія Ларіна, котрий непогано проявив себе у Кіровограді?
— Сфера, якою буде займатися Ларін стосується регіональної політики. Призначення на таку посаду людини, яка має «свіжий» досвід губернаторства дає надію на появу менеджера, здатного запропонувати кроки щодо консолідації влади у реалізації державної регіональної політики. Реформування державної системи управління регіональним розвитком — це ключова реформа, без якої неможливо зрушити реформи в інших сферах. Можливо з приходом Ларіна до АП відбудеться ревізія якості виконання доручень Президента щодо формування нової регіональної політики в Україні, розвитку регіонального співробітництва з ЄС, в цій частині можна очікувати певного перезавантаження.
Ларін був одним із не багатьох губернаторів, який мав достатньо високий рівень персональної довіри та розумів, що управлінський процес — це не лише бюрократичні рішення, це, насамперед, система комунікацій, зокрема з суспільством. Водночас, треба розуміти, що ситуація із регіональною політикою дуже складна через деградацію системи управління регіональним розвитком. Адміністративна реформа та перетягування повноважень призвели до паралічу системи управління регіональним розвитком. Відбулася деперсоніфікація відповідальності в сфері державної регіональної політики.
До того ж, існує й регіональний вимір євроінтеграційної стратегії. Ми дуже пасивно співпрацюємо з ЄС, хоча потенціал дуже великий. Потрібно повертатися до ідеї формування державного фонду підтримки регіонального розвитку. Без створення цієї інституції немає шансів отримати фінансові ресурси з боку ЄС. Слід враховувати і той факт, що багато проблем не можуть бути вирішені на рівні однієї області, адже в нас багато об’єктів інфраструктури, які мають міжобласне значення. Отже, потрібна макрорегіональна модель управління та макрорегіональні ініціативи, що отримають статус національного проекту.
«ЦЕЙ ГУБЕРНАТОРСЬКИЙ ТА КОРПОРАТИВНИЙ КАДРОВИЙ ПРИЗОВ — ОСТАННІЙ»
— Говорячи про нові призначення, чи досить велика «лава запасних» у Партії регіонів?
— Невелика. Певною мірою цей губернаторський та корпоративний кадровий призов — останній. Антикризові менеджери з корпоративного сектору, які не пройшли «обкатку» на посадах вищих щаблів, не мають досвіду роботи на посадах керівників чи заступників міністерств, постали перед численними викликами. Питання не тільки до якостей нових керівників, а й інституцій, на чолі яких їх поставили. Якщо ці люди не отримають карт-бланш на відповідні зміни та кадрові пертурбації нічого не вийде.
— З огляду на останні ротації та усталений імідж Партії регіонів як сили «своїх», виникає запитання — чи здатна вона до еволюції?
— Тепер у партійній верхівці представлено не лише Донецький регіон, а й вихідців з Дніпропетровського регіону. Ця команда стоїть перед потребою вчитися походу. Від того, наскільки вони будуть здатні розширити спектр своїх управлінських підходів, залежатиме успішність їхньою діяльності й політичне виживання. Якщо вони не зможуть цього зробити, знову буде зростання недовіри суспільства до влади.
— Суспільство і зараз показує низьку довіру до Президента та парламенту. Експерти говорять про ризик виникнення силового протистояння між народом та владою у 2015 р., у випадку відмови останньої піти мирним шляхом.
— Поки що ми спостерігаємо приватизацію владних повноважень окремими корпоративними, приватними утвореннями та обурення людей безвладдям. Самосуд, протести проти рейдерів — це свідчення того, що влада не керує процесами на території, і щодалі цей тренд розширюється. Навіть вибори показали не силу влади, а її слабкість. Алгоритм такий: самоусунення, бездіяльність і, наступне — самодискредитація.
Україна занурюється у ситуацію вимушеної політичної самоорганізації. Раніше структурування громадянського суспільства було заблоковано інституційною інерцією. Поки діяли успадковані вертикально-інтегровані та монопольні структури економіки, нереформована адміністративно-територіальну модель, можна було уникати самоорганізації та громадянської відповідальності. Але нинішня криза не лише економічна, відбувається злам та параліч старих інституцій. Не залежно від того чи готове суспільство, люди будуть змушені самоорганізовуватися та компенсувати бездіяльність формальних інституцій. На виході можуть постати принципово нові структури самоорганізації. Так, як 2004 року було продемонстровано спалах політичної активності, може відбутися і спалах соціальних інновацій.
Світ шукає посткризові моделі розвитку та нові форми соціального порядку. Глобальні еліти демонструють невизначеність, більшість країн переживає кризу перспективи, Україна вже перебуває в епіцентрі анемії державних та соціальних інститутів. Українське суспільство одночасно стоїть перед загрозою колапсу та перед шансом системного самооновлення, перш за все, за рахунок соціальних та культурних інновації, які пов’язані з відходом від моделей споживацького суспільства, жорстко-ієрархічних моделей влади, фінансового фундаменталізму та економіки самознищення.
— Який розвиток матимуть ці події 2015 року?
— Прискорення соціально-політичної динаміки, якісні трансформації зміни лише умовно скорельовані з 2015 р. Дата наступних президентських виборів — це ілюзія. Соціальні трансформації відбуваються не по календарю. В Україні вже давно відключено систему соціальних запобіжників та соціальних амортизаторів. В умовах «втомленості металу», соціальна температура може підвищитися будь-коли, соціальний реактор та серйозні зміни можуть розпочатись і завтра, і через рік. Питання в тому, наскільки готові до цього будуть не лише влада та опозиція, а й суспільство.
ЦИТАТА «Дня»
Марія МАТІОС, письменниця (www.pravda.com.ua):
«Я не знаю, чи озвучує хтось Президентові країни суспільні настрої? Бо соціологи щодо цього недавно також «заспокоїли» — Україна радикалізується.
Згідно з опитуваннями фонду «Демократичні ініціативи» та соціологічної служби Центру Разумкова,
► 64 % українців негативно оцінюють діяльність міліції і прокуратури;
► 69 % — судів;
► 35 % опитаних відповіли, що вважають суд Лінча припустимим в окремих випадках (38 % назвали суд Лінча неприпустимим у будь-якому разі). Кожен п’ятий відповів, що вважає самосуд єдиним ефективним способом правосуддя. Та це було у квітні минулого року.
А країна — на марші...»
