До дев’ятиріччя Народно-демократичної партії її лідер підійшов по-філософськи налаштованим. Про тих членів колишньої ендепістської демплатформи, які перейшли до Володимира Литвина, ПУСТОВОЙТЕНКО не шкодує, обіцяючи замінити їх «свіжою кров’ю»; каже, що кожен «кучміст», попри його минуле, має право на політичне майбутнє; відверто каже, що завжди щиро бажав перемоги Януковича, хоч і не до кінця в неї вірив. Відомий афоризм «усі ми родом із дитинства» в трактуванні Валерія Павловича звучить так: усі ми родом із 2002 року. На його думку, протиріччя в стані нинішньої більшості, й особливо опозиції, були закладені ще тоді. У той самий період розпалася і єдина провладна команда, що, на його думку, пізніше стало однією з головних причин поразки.
— Сьогодні дискутується питання, чи доцільно оприлюднювати в повному обсязі плівки Мельниченка? Ваша думка? Якщо це станеться, як це може позначитися на українському політикумі?
— Розгляд плівок Мельниченка має здійснюватися з метою прискорення розслідування вбивства журналіста Гонгадзе, щоб зрештою в цій справі була поставлена крапка. Я вважаю, що, поки не завершиться слідство, всі матеріали повинні бути там, де воно проводиться — у Генеральній прокуратурі України, а не поширюватися серед тих чи інших політиків. Свого часу НДП посприяла неофіційному журналістському розслідуванню у справі Гонгадзе, зібрані матеріали були передані до прокуратури для вивчення та наступних висновків.
Ідентичність плівок повинні визначати фахівці. Прокуратура має допитати самого майора Мельниченка, зафіксувати факт, яким чином здійснювався запис, щоб на майбутнє подібні ситуації щодо незаконного прослуховування українських президентів чи політичних діячів більше не повторювалися.
Плівки, які розповсюджуватимуться «по руках», не мають юридичної сили. Подібна акція може носити лише політичний характер і буде спрямована на приниження тих чи інших політиків.
Чи вплине таке обнародування на імідж когось із українських політичних діячів? Думаю, ні. Адже найсильніше враження справляли саме перші озвучені плівки, решта були набагато слабшими та вже особливо не сприймалися в суспільстві.
— Як активна підтримка Віктора Януковича під час кампанії 2004 можепозначитися на політичному майбутньому НДП?
— На першому етапі ми справді його підтримували, але, нагадаю, після другого туру ухвалили рішення про голосування членів партії згідно з їхніми власними симпатіями. Настрої партійців у тому чи іншому регіоні країни загалом співвідносилися з масовими симпатіями в цій області. Результати волевиявлення це підтвердили. Але більшість членів НДП щиро вірили в перемогу Віктора Федоровича та працювали на неї до кінця.
Вибори закінчилися, треба думати, як жити далі. Отут і починаються проблеми. Незабаром багато наших партійців втратять роботу, звільняться «за власним бажанням». Постраждають насамперед рядові члени, про керівництво вже й не кажу… Є, щоправда, в цьому і певний позитив: більше буде часу та можливостей для підготовки до виборів 2006-го... Ось недавно запропонували подати заяву заступнику міністра енергетики Володимиру Лушкіну. Він чудовий фахівець, свого часу працював начальником обленерго Житомирської області, потім там же був губернатором, згодом перейшов до Мінпаливенерго, крім вищезазначеного, ще й депутат Житомирської обласної ради. Почалася також атака на Сергія Куніцина, багатьох інших.
Звісно, влада є влада, їй, як кажуть, видніше. Але я з висоти свого досвіду зазначу, що кадровий потенціал у країні не такий уже й великий. Справжні професіонали є сьогодні в кожній політичній силі, і було б безглуздо нехтувати їхніми можливостями.
Під час зустрічі фракції НДП із тоді ще кандидатом на посаду прем’єра Юлією Тимошенко, та й під час наших особистих розмов, були спроби обговорити цю тему, знайти компроміс, але всі вони залишилися безуспішними. Ми не претендували на жодні портфелі, але…
— Ви нарікали, що пропозиції, які зробила вам пані Тимошенко, виявилися «несерйозними»...
— Ми не напрошувалися, але чітко задекларували готовність до співпраці. А щодо «пропозицій», то мене кликали очолити «Укравтодор», — відмовився. Звичайно, ця робота потрібна й цікава, але я сьогодні — народний депутат, лідер фракції, голова профільного комітету і на такій посаді можу зробити чимало. За три роки нашої каденції прийнято низку законів, які оптимізували стан справ у галузі, в тому числі — дорожнє будівництво, роботу транспорту, житлово-комунальне господарство. З нашої подачі затвердили загальнонаціональну програму розвитку малих міст України тощо.
Але рiч не в мені одному. Що ж це: лідеру партії пропонують крісло, а рядовим членам — у добровільно-примусовому порядку писати заяви про звільнення? Одразу зрозуміло, яке в нової влади ставлення до партії. Воно, щоправда, й раніше було не дуже хороше...
— Під час формування передвиборної коаліції на підтримку Януковича, яку ви очолювали, анонсувалося, що це об’єднання продовжить свою діяльність і після виборів, незалежно від їхнього результату...
— На «ВоРоБей», як називали його журналісти, хрест поставили ще задовго до закінчення самої кампанії. У нас так і не склалася єдина, насправді сильна команда. Більше того, такої команди немає вже років зо три, востаннє «провладні» сили діяли злагоджено лише в період перегонів-2002. Блок «Єдина Україна» складався складно, комплектувати список за безпосередньою участю влади виявилося дуже непросто. Уже потім, коли отримали мандати, почали тиснути, нас стали дрібнити на групи. Фракцію НДП узагалі «роздерибанили», інакше не скажеш.
Усі тенденції, закладені ще на початку каденції, розвиваються і тепер: «Трудова Україна» розпалася, аграрії «переформатувалися» так, що їх не впізнати, «Регіони» стоять на роздоріжжі, досі не можуть визначитися з вектором симпатій, у есдеків із чотирьох десятків осіб залишилася половина etc… Це ще раз доводить, що, попри примушення, парламент не вдалося цілком укомплектувати лише на політичній основі. Багато хто залишився вірним власним бізнесовим, особистісним та іншим інтересам. Сьогодні «задають тон» навіть не грошові, а саме особистісні інтереси.
— Відчуваєте себе переможеним?
— Що не виграв — це точно. Звісно, більшість тих, хто підтримував Януковича, програли. У нас був політичний договір, який передбачав збереження членів НДП на своїх посадах у всій владній вертикалі. Нинішніх масових відставок ніхто не передбачав. Утім, хто знає, може, це й на краще.
— Особисто ви щиро вірили в перемогу Януковича?
— Я завжди бажав його перемоги і сьогодні, на відміну від деяких, цього не приховую. Спочатку — так, вірив, але лише десь до вересня, а потім уже просто працював. Найголовніше — не зраджувати людей, якщо почав — доведи справу до кінця. Тим паче, більша частина провини за програш лежить не на Януковичу, а на тогочасній владі. Я маю намір зустрітися з ним у найближчий час, обговорити стан справ.
— Які у вас взаємини з Володимиром Литвином?
— Нормальні, людські. З цією людиною можна і треба працювати.
— Значна частина ваших колишніх однопартійців перейшла до його партії…
— Так, уся Демплатформа. Не хочу давати їм характеристики, хоча іноді й слід би. Пішли — що ж, щасливої дороги, вони шлях самі вибрали. Не думаю, що НДП багато втратила. Навпаки, ми активно готуємось до виборчих перегонів 2006-го, проводимо звітно-виборну кампанію, вирішили компенсувати все приходом молоді, надамо їм місця в політраді, в регіональних партійних організаціях на рівні заступників керівників. Вони братимуть участь у кампанії, починаючи від сільради й аж до Верховної Ради. Сьогодні в нас нове гасло: досвід плюс молодість.
Щодо колишніх соратників, то насправді не було там жодної Демплатформи, — просто група людей, які надумали вийти з партії, але ніяк не могли знайти для цього поважної причини.
Ще минулої весни ми агітували Олександра Зінченка вступити до НДП, я з ним особисто мав кілька зустрічей і розмов. Фракція не голосувала за його відставку, завдяки чому він і залишився у віце-спікерському кріслі. Але він тоді відмовився, оскільки намагався сформувати власну групу, а на її основі, можливо, й партію. Але щось у нього не заладилося, й Олександр Олексійович зробив крок, про який відомо всім. Наша «демплатформа» вже тоді почала з ним тісно співпрацювати. Мені один із колишніх однопартійців прямо сказав: ми, мовляв, і там і тут побудемо, яка сила переможе, там і залишимося. Нормально? Я все сподівався, що вони одумаються, а зараз розумію: треба було про це раніше говорити, публічно ставити на місце.
— Ви все ще хочете блокуватися з Литвином на 2006-й?
— Сьогодні — так, що буде завтра — невідомо. Може, вони скажуть, що ми їм і не потрібні зовсім, а може, навпаки… У будь-якому випадку, до виборів ми готуємося самостійно.
І ще до питання про «перебіжчиків». Далеко не всі в старій владі були такі погані, переважна більшість ще не реалізувалася повною мірою та має право на політичне майбутнє. Для цього у свою чергу треба відчувати за спиною підтримку політсили. Ні в «НУ», ні в БЮТ їх не приймуть, тому до Литвина йдуть у пошуках лідера, який зміг би захистити, хоч би на якийсь час. Необачність у наклеюванні бiрки «кучміст» неприпустима. Адже і Ющенко, і Тимошенко користувалися колись заступництвом Леоніда Кучми, Іван Плющ завдяки цьому двічі очолював Верховну Раду і так далі...
— На сьогодні ваша фракція вкотре опинилася на межі розвалу...
— Усе просто: добираємо людей — залишаємося самостійною силою, не добираємо — зникає фракція, замість неї виникає група. Можливо, останній варіант навіть вигідніший.
— Подейкують, ваш колега по фракції НДП-«Республіка» пан Іоффе працює над власним політичним проектом. Вам про це щось відомо?
— Колишній колега. «Республіка» від нас іде. До речі, свого часу об’єднання було їхньою ініціативою. Після відколу від «Трудової України» вони вже знали, що формуватимуть власну політсилу, але період проведення підготовчої роботи їм треба було якось «перебути» в союзі з іншою групою.
Хто став ініціатором створення, мені відомо, проте поки що не говоритиму про це. Так, керівником обрали Іоффе, саме засідання пройшло за зачиненими дверима.
— Як у вас тепер із Леонідом Кучмою відносини складаються, вас раніше друзями називали?
— Протягом минулого року було лише кілька зустрічей тет-а-тет, три, якщо не брати до уваги колективних нарад. Цього року взагалі не спілкувалися, востаннє бачив його в парламенті, коли він «пакет» підписував. А взагалі, крапка в наших відносинах була поставлена в 1999 році. Гадаю, не з моєї вини.
