Новим є той факт, що багато сьогоднішніх європейських правоцентристських урядів користуються підтримкою популістських та націоналістичних партій. В Італії, Нідерландах, Австрії та Данії уряд є або коаліцією, або урядом меншості, що користується кардинальною підтримкою правих популістських партій. У Франції уряд складається з політиків, що представляють пануючий правоцентристський напрям. Проте президент Ширак завдячує своєю перемогою успіховi ультраправого Національного Фронту.
Ця нова тенденція має вирішальне значення. В минулому політична боротьба в Європі точилася між партіями лівого крила, що представляли інтереси робітників, та партіями правого крила, що представляли інтереси капіталу. Посередині знаходилися центристські партії, що представляли середній клас та уникали ідеологічних крайнощів правих та лівих. Сьогодні ідеологічні відмінності між лівими і правими вже не так виразні, як раніше. Таким чином, влада перейшла до рук нового покоління політиків і нового електорату.
Успіхи правих популістських партій можна значною мірою віднести на рахунок промахів і невдач урядів лівого напрямку. В основі ж такого зрушення в політичних уподобаннях лежать невтішні економічні показники Європи. В Європі зберігається високий рівень безробіття, в той час як темпи зростання продуктивності знижуються з середини 90-х років, що негативно позначається на рівні життя населення. Навіть далекі від економіки виборці не можуть не відчувати помітної різниці порівняно зі Сполученими Штатами, де зростання продуктивності помітно прискорилося починаючи з середини 90-х, а рівень безробіття набагато нижчий, ніж в Європі. Деякі виборці починають думати, що винуваті у всьому можуть бути такі улюблені ними європейські «держави загального добробуту».
Багато європейських виборців почувають себе незахищеними перед небезпекою. Європейська соціальна модель, на загальнопоширену думку, передбачає нижчі темпи економічного зростання за вищого рівня соціального захисту та меншій імовірності ризику. Але ця ідея переконлива далеко не для всіх. Великі групи «аутсайдерів» (молодих безробітних і тих, хто шукає роботу вперше, тимчасових робітників, власників магазинів та працюючих не по найму людей) не бачать цих передбачуваних переваг, оскільки у них немає стабільної та захищеної роботи. Або ж вони не мають права на страхування з безробіття, або ще дуже молоді для того, щоб отримати користь з державної пенсійної системи. Ці виборці також скаржаться на злочинність, погіршені умови життя в містах тощо.
Багато «аутсайдерів» підтримали праві популістські партії на останніх виборах, і їхні голоси дуже важливі для виживання нових правоцентристських урядів у багатьох європейських країнах. Під час традиційної політичної боротьби цими «аутсайдерами» часто нехтували, а їхнім вимогам приділялося або дуже мало уваги, або не приділялося уваги взагалі. І раптом вони стали політичними арбітрами у всій західній Європі.
Бажання цих виборців, які раптово отримали вплив, гранично ясні: скорочення імміграції, боротьба зі злочинністю, більше економічних можливостей, але також і більше захисту вiд економічного ризику та міжнародної конкуренції. Політики, які їх представляють, не мають достатнього досвіду правління, іноді є технічно непідготовленими до керування країною і з підозрою ставляться до технократів і бюрократів, особливо до тих, хто засідає у Брюсселі. З багатьох питань позиції популістських партій суперечать традиційним, спрямованим на інтереси ринку й капіталу політичним платформам традиційних правоцентристських партій.
Однак не все так погано. Деякі з вимог цих виборців є цілком розумними і, без сумніву, мають привести до покращання у проведенні державної політики. Для більшої частини Європи, наприклад, дійсно необхідні більш ефективна боротьба зі злочинністю та серйозні зусилля з переслідування та запобігання незаконній імміграції. Але в інших не менш важливих політичних питаннях популістські партії можуть ввести Європу в оману та збити її зі шляху.
Звичайно ж, більшості європейських країн необхідно переглянути основоположні принципи «держави загального добробуту». Трудове життя людей має бути продовжене, державні пенсії часто бувають дуже щедрими, а ринки праці дуже негнучкими. Традиційні прокапіталістичні праві партії вітали б такі реформи. Однак реформа «держави загального добробуту» не є пріоритетною для правих популістських сил.
Але найбільшою небезпекою ці сили є для європейської інтеграції. Нові популістські та націоналістичні партії з підозрою ставляться до європейського співтовариства взагалі і до розширення ЄС зокрема. Це вороже ставлення виникло у найбільш незручний момент, коли Європа перебуває у процесі претензійних і складних конституційних реформ. Більше того, хоча воно й неминуче, розширення Європи поки не є здійсненим фактом. Переговори з питань розширення поки що тривають.
У Конвенції про майбутнє Європи обговорюються способи інтеграції процесів вироблення політичних рішень з питань внутрішньої безпеки, імміграції, деяких елементів спільної зовнішньої політики та зовнішньої безпеки. Але доля Конвенції непередбачувана, оскільки опозиція, представлена політичними групами, що прийшли нещодавно до влади, може відіграти вирішальну роль.
Традиційні правоцентристські партії виступають за єдину Європу. Питання європейської інтеграції рідко ставало предметом розбіжностей між лівими та правими. Так що в Європі відпочинок від серйозної політики, можливо, закінчився назавжди.
Проект Синдикат для «Дня»
Гвідо ТАБЕЛЛІНІ, професор економіки в Університеті Бокконі (Італія)
