Приводом для цього інтерв’ю стало запрошення від «Справедливості» переглянути фільм про Леніна. Фільм кореспондент «Дня» дивитися не став — нема часу, треба заробляти гроші. Виконавчий секретар «Справедливості» Василь Арестов переконаний, що всі проблеми лівих пов’язані виключно з їхніми лідерами, і впевнений, що його партія в разі, коли вибори відбудуться в призначений час, попаде до парламенту. Арестов стверджує, що «Справедливість» прагне не розколу лівих, а їхнього об’єднання (очевидно, з власною провідною роллю) і не приховує, що фінансова підтримка походить від «групи молодих бізнесменів». Втім, що саме пропонує «Справедливість» виборцю, крім таємничих «нестандартних методів»?
— Час протесних акцій йде у минуле, в цьому я переконався на власному досвіді. І сьогодні можна зібрати кількасот людей на мітинг чи демонстрацію протесту. А щоб протест почули, слід зібрати сотню тисяч, що нині не під силу нікому. Тому ми в партії не провели з квітня жодної акції протесту. Інша річ — благодійні акції для дітей і пенсіонерів. Як казав наш лідер Іван Чиж, рятувати людей слід вже сьогодні. Під час наших акцій ми конкретно допомогли понад 50 тисячам людей.
— Погодьтеся, що в інших партій можливостей надати разову допомогу тисячам людей не менше, ніж у вашої.
— Поки жебраки протестували, ті, кого нині звуть «олігархами», жиріли. Вони мають кошти і можуть впливати на людей, однак у них немає ідеї, яка є у нас. Ми — ліві, а за лівими силами йде нині до 65 відсотків потенційних виборців, про що свідчать результати останніх опитувань.
— Чому прихильники лівих мають голосувати за вас?
— Із тих 65 відсотків голосувати ходить лише половина. Решта не бачать сили, яка б реально відповідала їхнім інтересам. Ми прагнемо стати «золотою серединою» лівого руху, привернути до себе тих, хто розчарувався або ніколи не вірив традиційним лівим. Ми скоріше лівоцентристи, ніж ліві. Зростання нашої партії кількісно підтверджує, що ми на правильному шляху. Число членів партії «Справедливість» з 5 тисяч навесні зросло до 15 тисяч восени. До нас йдуть молоді люди, і це показує, що ліві зовсім не є партіями пенсіонерів, як дехто це прагне представити.
— Протиріччя виходить. З одного боку, «рятувати» народ вам слід вже сьогодні, а з другого боку, шанс зайнятися цим «порятунком» був лівими торік свідомо відкинутий. На практиці ж ліві партії, як і праві, продовжують подрібнюватися, позбавляючи себе перспективи.
— Проблема об’єднання лівих сил — це проблема їхніх лідерів. За нинішніх керівників КПУ та СПУ об’єднання навряд чи можливе. Так, Олександр Мороз усе більше схиляється вправо. Його бажання бачити свою партію у Соцінтерні відвернуло від СПУ чимало прибічників. Для вступу у Соцінтерн потрібні підписи кожного члена партії. Авторитет цієї структури після натовських бомбардувань Югославії впав. Серед соціалістів розгорнулась дискусія, після якої Морозу стало не до Соцінтерну. Навіть деякі обкоми довелося розпустити. Львівський, наприклад.
— А як з комуністами?
— З комуністами ми в нормальних товариських стосунках. Вони без проблем потраплятимуть у парламент і матимуть фракцію наступні років десять. Вони поки не бачать потреби ділити з кимось свій електорат. Комуністи очікують, приглядаються. І до нас теж.
— Аби стати цікавими комуністам вашій партії «Справедливість» слід щось здобути на виборах. Ви гадаєте, що це можливо?
— Якщо вибори пройдуть у визначений термін, то ми можемо подолати 4-відсотковий поріг, якщо найближчим часом, то ні. Наші успіхи викликають певні ревнощі в однодумців, які поки не з нами. Це відчувається в їхніх газетних публікаціях. У нас незабаром теж буде своя газета — «Народна справедливість». Це допоможе в дискусії.
— Я так розумію, що із соціалістами ви спілкуєтесь в основному через пресу. А особисто?
— Занадто ще гарячі стосунки. Пройде час і все буде нормально. Тим більше, що на місцях наші прихильники почасти готові об’єднатися хоч завтра. Повторюю, що вся проблема в лідерах.
— Подібне явище спостерігається й серед правих: на місцях народ досі не може розрізнити два Рухи і не розуміє причин розколу. З приводу розколу серед соціалістів за межами Києва говорять, що головна причина — фінанси.
— Так, я знаю, що розповсюджують чутки, ніби нас фінансує Волков.
— Такі ж чутки ходять про те, що Мороза фінансує Тимошенко...
— Ми в чужі кишені не заглядаємо, а самі існуємо скромно, ви самі бачите.
— Ваша демонстративна бідність навіть дещо дратує. Як може претендувати на роль всеукраїнської партії організація, яка навіть службового автомобіля не має? Зрозуміло, що пенсіонерам сподобається, що ви їздите на тролейбусі. Але ж це несерйозно.
— Я не буду казати, як Олександр Мороз, що наша партія існує на членські внески. У нас внесків навіть статутом не передбачено. Коштами нам допомагає група молодих бізнесменів, які бачать в нас перспективу. Гроші в нас невеликі, й ми витрачаємо їх не на себе, а на партію. Ми не хизуємось нашою бідністю, просто подумати про себе не було коли. Мені поки вистачає цього кабінету, столу й телефону.
— Хто ж ці молоді бізнесмени?
— Їхні імена вам нічого не скажуть, а завчасно «світити» людей я не хочу. Скажу лише, що нинішня молодь не хоче подачок. Вона хоче мати можливість працювати й заробляти. І ми вже сьогодні можемо захистити своїх прихильників. Іван Чиж не соромиться йти до найвищих кабінетів, аби захистити людину, яка несправедливо постраждала. Ми не «здаємо» наших прихильників, як зробив це наш колишній партійний керівник.
— Ви вважаєте себе опозиційною партією, але складається враження, що владу ви не дратуєте.
— Влада думає, що ми розколюємо лівий табір, і тому нам не заважає. Ми ж прагнемо не розколу, а об’єднання, навіть назву собі досить зухвалу взяли «Всеукраїнське об’єднання лівих». Ми діємо нестандартними методами. Тому й боротися з нами поки не знають як.
— А хіба тепер ще треба боротися з переглядами кінофільмів про Леніна?
— Кінофільм — це тільки привід до дискусії, в якій ми й здобуваємо нових прихильників, змушуючи людей думати над нашими ідеями. Ми не тільки Леніна вшановуємо. Наступним заходом нашої партії в Києві буде вечір на честь п’ятдесятиріччя з дня смерті драматурга Бернарда Шоу. Він і досі актуальний, його думки чудово вкладаються в контекст нашої сучасності. Якщо не хочете дивитись про Леніна, то на вечір пам’яті Бернарда Шоу приходьте обов’язково. Там теж буде цікаво.
