«День» уже повідомляв про те, що з Харківської обласної організації СДПУ(о) війшов один із значних її функціонерів Василь Мокроніс. Він виконував обов'язки помічника народного депутата України, заступника голови партії Олександра Зінченка, керував громадською приймальнею СДПУ(о) в Харкові. Наш кореспондент зустрівся з Василем Мокроносом, попросив детальніше розповісти про мотиви такого вчинку.
— У партії входять і виходять, це нормальний демократичний процес. Подаючи заяву про вступ, людина має на меті не лише свої ідеологічні переконання, а й бажання вирішити щось практично для себе. 1997 року, створюючи обласну організацію соціал-демократичної партії, ми з маленької групи кількістю п'ятдесят сім осіб доростили її до найбільшої в Україні — 4700 членів. Більшість із тих, хто вступив, переслідували особисту мету: що партія висуне зi своїх рядів соціал-демократа, який стане Президентом України. Такою людиною був тільки Євген Кирилович Марчук — носій соціал-демократичної ідеї в Україні.
Я був делегатом ХIII з'їзду СДПУ(о) і можу свідчити: всі делегати стоячи аплодували Євгенові Кириловичу. Всі обласні делегації пропонували висунути його кандидатом на посаду президента. Євген Кирилович відмовився, але тільки тому, що на той час іще не було закону про вибори президента.
А потім почалися відомі політичні події, коли керівництво СДПУ(о) взяло курс на підтримку діючого Президента. Харківська обласна організація втратила дві тисячі членів.
— Вони вийшли з партії?
— Ні, просто припинили будь-які контакти з керівництвом. Нинішнього року ми проводили перереєстрацію. Із 4700 членів залишилося менше 2 тисяч. Утім, були й оформлені акти. Наприклад, Лозівска міська партійна організація, надiславши до політбюро i правління обласної організації СДПУ(о) лист протесту, чи не повним складом перейшла в Соціал-демократичний союз. У листі зазначалося, що з усіх кандидатів на пост президента тільки Євген Кирилович Марчук сповідує соціал- демократичні цінності. Це була найбільша організація на периферії.
— Василю Миколайовичу, ви як відомий політик свого часу привели до СДПУ(о) багато своїх однодумців. Покинувши партію, чи не підвели ви їх?
— Та ні ж, їх зрадило керівництво партії. Я говорив майже з усіма. Більшість сказали: ми писати заяв не будемо, а працюватимемо на Марчука. Тому, проектуючи ці втрати на президентські вибори, я можу сказати, що нині Харківська обласна організація налічує набагато менше активних членів, ніж значиться в документах. Практично не діє Харківська районна, Орджонікідзівська в місті Харкові…
— Вас не бентежать сумніви щодо правильності цього вчинку? Дивіться, повсюди проходять збори трудових колективів, де єдиним кандидатом називають Леоніда Кучму. Навіщо прагнути змін?
— Як це партії не треба прагнути змін? Навіщо ж вона потрібна? Змінювати не треба тому, кому тепер добре. Я проїхав усiма районами, бачив, як робиться «всенародна підтримка» і чого люди хочуть насправді. У Великобурлуцькому районі голова райдержадміністрації зібрав службовців і сказав: «Якщо хтось із вас буде агітувати не за Кучму — звільню з роботи!»
Відомо, що керівники адміністрацій в Україні стали багатими людьми. Мiж тим соціал-демократична партія, підтримавши Кучму, взяла на себе відповідальність за всю політику і за цих «царьків» зокрема.
— Але ж СДПУ(о) не була при владі?
— Тринадцятий з'їзд партії визначив чітко: на президентські вибори свого кандидата не висовувати, а підтримати того діяча, який сповідує соціал-демократичні цінності. Раз люди в керівництві визначили, що Леонід Данилович — соціал-демократ, то вони мусять відповідати за всі його дії. Значить те, що за період правління Президента Кучми люди були поставлені на межу жебрацтва, в їхньому розумінні і є соціал-демократичними цінностями. Президент опирається на кадри на місцях — отже, партія, підтримавши його, відповідає і за цих «царьків».
Вибори міського голови Києва, переконлива поразка на них одного з лідерів СДПУ(о) Григорія Суркіса показує, що народ не довіряє партії багатіїв і прислужників.
На жаль, у нашій політиці не прийнято пов'язувати підтримку з відповідальністю. Оце й породжує безконтрольність нижніх начальників, жахливий контраст у житті між тими, хто при владі, й тими, хто без влади.
У цьому житті є щось нелюдське. Я іноді думаю, що ті природні катаклізми, які останніми роками трапляються в Україні — це кара Божа за обрану нами владу. Населення країни скоротилося на два мільйони. Жінки не хочуть народжувати дітей. Старi люди мріють про наближення смерті. Відомо, що зло породжує зло. Ось чому мене так обурило те, що керівництво партії «лягло» під Кучму.
— Офіційна пропаганда відпрацьовує твердження, що перші п'ять років Президент тільки вчиться, та ще йому дуже заважали. А от на другий термін усе буде гаразд.
— Леонід Данилович не виконав жодної зі своїх передвиборних обіцянок: навести в країні порядок, забезпечити людям добробут. Йому для цього не вистачило п'яти років. Навпаки, криза посилилася. Думаю, що якби його, не дай Боже, обрали знову, то народу і країні стало б іще гірше.
— Василю Миколайовичу, нині ви працюєте в обласній організації Товариства прихильників Євгена Марчука. Щодо цього кандидата на посаду президента — повна інформаційна блокада. Важко працювати в таких умовах?
— На те вона й влада, щоб використовувати всі доступні методи для досягнення свого. І за «Інтером», і за «1+1» стоять люди, близькі до владних структур. Була передача «Інтера» про реєстрацію кандидатів на посаду президента. Про Євгена Кириловича взагалі не згадали! Але блокада не допомагає. Навпаки, чим більше засоби масової інформації агітують за Кучму, тим більший протест викликає це в людей. Ми вже знову згадали, як читати між рядками, як слухати закордонні «голоси». А коли цей інформаційний тиск накладається на насильницькі дії місцевої влади з агітації «за Кучму», то в такого претендента зникають останні шанси бути обраним вільним волевиявленням народу. Ситуація в країні настільки нестерпна, що достатньо однієї газети, де сказано не так, як твердить районне начальство — і люди зацікавлено слухають.
У кожному районі в нас є агітатори. Вони працюють. Їм дуже нелегко. Наприклад, у Коломацькому районі наших збирачів підписів господарі навіть не пускають у двори. Кажуть, вибачайте, але начальство наказало нам голосувати тільки за Кучму або за Симоненка. Та все ж, аналізуючи цей процес, я все більше переконуюся, що авторитет Євгена Кириловича серед виборців зростає з кожним днем.
