Хто стане другою особою в уряді Азарова, поки залишається головною інтригою. Називають різні кандидатури — Ірини Акімової, Валерія Хорошковського й навіть Сергія Арбузова. На перший погляд, звільнення Андрія Клюєва з посади першого віце-прем’єра Кабміну означає послаблення його позицій. Про це багато пишуть — мовляв, прем’єром йому точно вже не бути. Перераховують чимало причин, із яких Президент Янукович останнім часом був незадоволений роботою Андрія Петровича: скандали — навколо грошей Євросоюзу, «тушок» в Раді, блокування виступу глави держави в парламенті тощо.
Можливо, все це має місце, але з точністю можна сказати, що Клюєв мав серйозні доручення в уряді — це підготовка Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом. За словами прем’єра Азарова, «під його керівництвом були розроблені вирішальні для країни програми розвитку внутрішнього виробництва, імпортозаміщення, енергозбереження». Тому призначення Клюєва на посаду секретаря РНБО — це однозначно посилення цієї структури. Так, вона не така «хлібна» (на жаль, ці категорії мають велике значення в український політиці), але це точно вибудовування ще одного центру впливу. Тут і контроль над силовими структурами, і над передвиборчою кампанією Партії регіонів, і над самими парламентськими виборами. І, до речі, ближче до Віктора Януковича.
«Це поки достатньо боязка, але спроба ієрархізації країни, — коментує ситуацію політолог Дмитро Видрін. — Призначення надзаможних, а може, навіть надбагатих людей на посади, які вимагатимуть від них використання їхніх особистих, накопичених непосильною працею, ресурсів. Швидше за все, ми й надалі бачитимемо прецеденти, коли людям, які є економічною наделітою в Україні, будуть доручати ділянки роботи, які потребують інвестування в суспільство — в його інтелект, освіту, створення нових команд. Тому Клюєва й призначили на ділянку, яка була фактично покинутою, особливо за останні 3—4 роки, в кадровому, фінансовому відношенні. Тепер знадобляться значні зусилля, яких немає у держави, але є персонально у цієї людини, для відновлення зазначеної ділянки».
Словом, ворожіння на кавовій гущі триває... Кожен проштовхує свої версії, здогадки, домисли, які свідчать не так про Клюєва, різні групи впливу, Президента, як про тих, хто, власне, ці версії висуває (часто вони мають для того корисливі підстави). А журналістика ці плітки безкінечно тиражує, часто не замислюючись та не пропонуючи українцям подумати над сенсом того, що ж відбувається. А відбувається в Україні абсолютно закрита непровітрювана корпорація, в якій панує хаос і яка — а це так само абсолютно закономірно — сама собі своєю ж закритістю й загрожує. Що маємо в підсумку? Громадяни не розуміють, що відбувається у владі, хто кого, з якого і в яке крісло пересаджує й навіщо все це відбувається. Цього суспільству ніхто не пояснює. Підстав не озвучує. Мовляв, не лізьте, не ваша справа. Це — частина тих самих антиправил: гроші поза законом і мораллю. Але скільки б влада не тасувала колоду зі своїх потертих «королів» і «шісток», добра комбінація не складеться, доки не відбудуться докорінні зміни. І в тому числі доти, поки балачки про версії не еволюціонують у сутнісну розмову про те, як нарешті змінити ганебні правила гри.
«НЕ ВІДБУВСЯ ПРОЦЕС ВІДОКРЕМЛЕННЯ ВЕЛИКОГО БІЗНЕСУ ВІД ВЛАДИ»
Микола КОЗЛОВЕЦЬ, професор кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, доктор філософських наук:
— Зміни в уряді загалом є нормальним явищем, і Президент України Віктор Янукович має на їхнє проведення повне право, оскільки відповідальність за успішність соціально-економічної політики лежить на ньому. Але завдання, які постали перед українським суспільством, з огляду на внутрішні виклики та зовнішні загрози, зокрема енергетичну, потребують людей із економічним мисленням, із новим баченням шляхів розв’язання цих проблем. Виникає питання, чи справді є такими люди, яких зараз ставлять на ті чи інші посади. Деякі призначення викликають занепокоєння, зокрема, очільників Служби безпеки України, Міністерства оборони. Це — свідчення посилення силового блоку, зростання ролі згаданих структур. Чи зумовить воно зміцнення підвалин державності, демократизацію суспільного життя? Адже нові призначення, на мій погляд, більшістю мислячих людей в Україні прийнято без схвалення. Зрозуміло, що вони вплинуть і на наступні парламентські вибори, на внутрішньопартійну боротьбу в самій Партії регіонів. Тому що не відбувся процес відокремлення великого бізнесу від влади. Не виключено, що Андрій Клюєв очолюватиме виборчу кампанію правлячої партії.
Складність ситуації й у тому, що справжні реформи, якщо вони проводитимуться, спричинять падіння рейтингу ПР і, відповідно, втрату нею свого монопольного становища у парламенті, статусу правлячої партії. А її лідери уявити цього не можуть і допустити не хочуть. Тому наступні парламентські вибори будуть, на мій погляд, характеризуватися використанням найбрудніших технологій і порушеннями законодавства. Причому дехто з нинішніх керівників може відповісти за діяльність на своїх посадах, як це зроблено з представниками попереднього уряду.
Подібні зміни у владі мали б вести до якихось компромісних рішень, появи фігур, які б схвалювалися більшістю українського суспільства, були прийнятними для нього. Але, знову таки, те, що там відбувається, має утаємничений характер.
«РНБО МОЖЕ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА «ТІНЬОВИЙ КАБМІН»
Ігор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:
— Іноді складається враження, що й у влади ліва рука не знає, що коїть права. Однак, зважаючи на останні рокіровки в уряді та РНБО (маю на увазі призначення Андрія Клюєва на посаду секретаря Ради нацбезпеки), підозрюю, що Віктор Янукович вирішив спробувати провести експеримент, який свого часу не вдалося реалізувати Ющенкові. Тобто перетворити РНБО на такий собі «тіньовий Кабмін» із правом остаточного ухвалення рішень. Звісно, Віктор Андрійович мав на те підстави, бо працював у форматі парламентсько-президентської республіки, тобто навряд чи міг упливати вповні на процес формування Кабінету Міністрів. Тому Петро Порошенко за таких умов перетворювався на фігуру не другу, але й не третю на політичній шахівниці України зразка 2004-го. Про важливість тієї посади свідчила й одночасна відставка секретаря РНБО й усього складу Кабміну (!) вже 2005-го.
А що ж Віктор Янукович? Фактично (за Конституцією) він зараз керує урядом, оскільки має право подання кандидатури прем’єр-міністра. Навіщо йому здався Клюєв на посаді такого собі «пенсійного фонду», на який перетворено РНБО останніми роками? Хіба наш гарант не може собі дати раду з Миколою Азаровим і саме на противагу уряду посилює Раднацбез? Тоді скажіть-но, як Партія регіонів збирається йти на парламентські вибори? З прем’єром і за сумісництвом із формальним партійним лідером, який не має довіри у Президента?
Запитань більше, ніж відповідей. Однак ризикну прогнозувати, що насправді ПР піде на вибори не монолітною. Позірно єдність зберігатиметься, але Президент чим далі, то більше дистанціюватиметься від непопулярних дій свого формального прем’єра. Рішення ж, які гратимуть на руку Януковичу, проводитимуться у формі директив Раднацбезу, а негатив від бездарної соціально-економічної політики лягатиме на Миколу Яновича. Якщо ж у країні станеться соціальний вибух (а підстави для таких передбачень очевидні), тоді через РНБО легше буде вжити радикальних заходів, аж до запровадження надзвичайного стану і, відповідно, зриву виборів.
«ЯНУКОВИЧ ПРОСТО ЗМІЦНЮЄ ВЛАСНІ ТИЛИ І ВЛАСНУ ПЕРЕДОВУ»
Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, старший викладач кафедри політології Волинського національного університету імені Лесі Українки, ведучий політичних новин на FM-радіо «Луцьк»:
— Для пересічної людини, котра трохи більше за інших цікавиться політичним життям в Україні, у поведінці української влади нема нічого непередбачуваного і надзвичайного. На жаль, бо останні кадрові переміщення Президента лише свідчать про цілеспрямоване формування в Україні диктатури, перетворення нашої держави у тоталітарну, адже тільки в тоталітарних державах силові структури захищають владу. А про те, що влада саме цього й вимагає від цих структур, свідчать одіозні, на перший погляд, кадрові призначення. На Волині нинішній міністр оборони Саламатін відомий найперше тим, що це саме він побив нашого депутата, шанованого у краї лікаря й політика Володимира Карпука, зламавши йому ніс під час парламентських «розбором». Але якщо попередній міністр Єжель був, власне, солдатом, то Саламатін є політиком. Він має вплив у Партії регіонів та у фракції цієї політичної сили в парламенті. Тобто Президент хоче мати на чолі армії саме таку людину.
Причому є один спільний момент, який об’єднує нових керівників Служби безпеки й Міністерства оборони. Ці люди мають російське коріння, тривалий час мешкали в Росії. А якщо згадати і піврічний скандал щодо того, що й керівник охорони глави держави — теж громадянин сусідньої держави, то це наводить на певні роздуми. Насправді Віктор Янукович останніми кадровими призначеннями, зокрема, у Службі безпеки та оборонному відомстві лише завершує остаточне створення замкнутого силового блоку. Керівні посади дали не з точки зору професіоналізму, а з точки зору особистої відданості главі держави. Принаймні, так він вважає... Напередодні парламентських виборів ці відомства зі «своїми» людьми на чолі будуть вирішувати політичні замовлення Президента, а не відкривати архіви, як це було у Службі безпеки за Ющенка, не здійснювати реальні реформи в армії, які так необхідні. Армія — це не лише солдати й офіцери. Це ще й сотні військових містечок, багато з яких запущені, але це ж земелька. Це й оборонні підприємства, які ще працюють, експорт зброї.
У зміцненні саме силового блоку я б убачав і нове призначення Клюєва. Адже до того Рада нацбезпеки не мала ніякого впливу на політику Президента. Власне, Янукович просто зміцнює власні тили і власну передову. Під час останнього саміту в Давосі він мусив побачити свою ізоляцію від іншого світу. Мав лише дві зустрічі з президентами інших держав, коли інші президенти мали таких зустрічей по десятку. Тому він просто готується захищати свою владу, бо прекрасно знає ситуацію, розуміє, наскільки слабка підтримка його у суспільстві. Розуміє й те, що влада його нетривала.
«УКРАЇНСЬКА ВЛАДА ВЗАГАЛІ ЗАКРИТА ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА»
Дмитро ОМЕЛЬЧУК, викладач Таврійського Національного університету, кандидат історичних наук:
— Ті, хто повинен розуміти дії влади, і ті, хто реалізує владу, перебувають у різних життєвих сферах. Дії влади диктуються врахуванням власних інтересів, перш за все —суто економічних, коли, наприклад, ідеться про перерозподіл власності, а потім ще й у певній мірі корелюються інстинктом самозбереження. Українська влада закрита не тільки для експертів, а взагалі закрита для суспільства. Й останнім часом це дуже помітно. Підтвердження того — багато нормативних актів, законів приймається без широкого суспільного обговорення, без суспільної експертизи, «тишком-нишком». Так само відбуваються призначення високих посадових осіб. А потім уже очікують реакції населення. Якщо виявляється спротив, то вносяться корективи, як це було з Податковим кодексом, зі спробами змінити статус певних соціальних груп — чорнобильців, афганців, тощо... Якщо такого спротиву немає, як це було з працівниками освіти, медицини, культури (культура взагалі не бунтує!), — то влада робить, що хоче. Наголошую, влада відсторонена й закрита від суспільного впливу, а через те вона може робити те, що вигідно їй, але не вигідно суспільству із точки зору як сьогодення, так і перспективи.
«НОВИЙ ПОСАДОВЕЦЬ, МОЖЛИВО...»
Володимир ШАТУН, старший викладач кафедри державної політики та менеджменту Інституту державного управління ЧДУ ім. Петра Могили, підполковник у відставці, Миколаїв:
— Останнім часом ми спостерігаємо зміни в Кабінеті Міністрів:
1. В. Хорошковський, місяць тому призначений міністром фінансів, за чотири останні роки перебував на трьох відповідальних і високих посадах у різних державних структурах. Можливо, останнє призначення пояснюється тим, що В. Хорошковський у 2002—2004 роках посідав посаду міністра економіки і з питань європейської інтеграції України, має певний досвід і зв’язки в європейських фінансових колах. Особисто мене засмучує те, що на посаду голови СБУ свого часу було призначено володаря одного з найвпливовіших телеканалів України (ІНТЕР). Привертає увагу також заява В. Хорошковського, маючи на увазі вибори до ВР, що він не є членом ПР і не має наміру вступати до цієї партії.
2. Призначення на посаду міністра оборони Д. Саламатіна стало ще більшою несподіванкою, ніж призначення його попередника М. Єжеля, коли фахівці очікували призначення 2010 року на цю посаду О. Кузьмука. Можливо, новий міністр ефективніше реалізовуватиме надлишкове майно ЗС України. Найкращим «подарунком» ветеранам ЗС напередодні Дня захисника Вітчизни може стати надання звання генерала армії Д. Саламатіну, який, крім строкової служби, інших здобутків у сфері підвищення оборони країни поки що не має.
3. Переміщення Р. Богатирьової з посади секретаря РНБО на посаду міністра охорони здоров’я є логічнішим (вона за фахом — лікар-гінеколог) і викликає менше запитань, ніж під час її призначення на попередню посаду. Р. Богатирьова — перша жінка-міністр у кабінеті М. Азарова, призначена напередодні 8 Березня. На мою думку, це переміщення було вимушеним: потрібна була висока проміжна посада для А. Клюєва.
4. Призначення А. Клюєва секретарем РНБО тимчасове: він невдовзі може бути призначеним прем’єр-міністром України, оскільки аналітики прогнозують відставку М. Азарова напередодні або після виборів до ВР. Тож майбутньому наступникові треба дистанціюватися від непопулярного шефа. Можливо, на цій посаді А. Клюєв повністю зосередиться на виборчій кампанії ПР та очолить її виборчий штаб.
Підготували Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів, Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк, Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День», Житомир, Микола СЕМЕНА, Сімферополь, Христина СИНИЧКІВ, корпункт «Дня» в Миколаєві
