Досі не можу зрозуміти, навіщо я пішла збирати підписи. Чи то з метою експерименту, чи через бажання допомогти партії, чи через прагматичний розрахунок, скориставшись моментом, заробити гроші на виборах. Позаяк агітаторам за один "наколядований" підпис у підтримку партії чи блоку платять, в середньому, одну гривню.
Першими жертвами мого агітаторства стали мешканці дев`ятиповерхового будинку на Саксаганського, з якого я думала винести не менше 50 підписів. Суттєво також, що це була друга половина дня суботи, коли, здавалося б, переважна більшість громадян відпочивають вдома. Але на моє здивування з дев`яноста помешкань у будинкові двері відчинило 30% виборців. Інші 70% або відсутні, або просто відмовляються відчиняти незнайомим, боючись стати жертвою грабіжників, маніяків та інших небажаних гостей. Декотрі так прямо й кажуть "хто вас зна, відчиню, а ви мене вб`єте, а помешкання пограбуєте". Ясна річ, що починати сперечатися з такими виборцями ніхто не стане. Інші з цієї категорії не відчинять двері, через те, що агітатор робить свою справу "вночі" (мається на увазі, що на дворі вже темно) і обіцяють відчинити завтра вранці.
Найголовніший недолік виборців - незнання законів. Одна жінка, тільки-но почула, що я збираю підписи, відразу ж заявила, що вона "за Пинзеника" і, повірте, переконати її в тому, що на даному етапі вона не голосує було неможливо. Навпаки, вона почала переконувати мене, що блок, за який я збираю підписи їй дуже імпонує, але підписатися вона не може, бо "вже підписалася за Пинзеника". Зустрівся також виборець, який був переконаний на всі сто, що варто йому підписатися за партію, як доведеться все життя сплачувати партійні внески.
10% із 30%, що відчинили двері, все ж таки подарувати мені свій автограф. Це або молодь (до 35 років) або пенсіонери. Останні, як з`ясувалося, знають закон та першу п`ятірку, і, переважно, нічого проти участі даного блоку у виборах не мають. Молодь я поділила б на дві категорії: жінки й чоловіки. Щодо молодих чоловіків-виборців, то вони залюбки погоджувалися підписатися, при цьому лукаво посміхалися та пропонували разом випити чаю. Молоді жінки-виборці спочатку вивчали мене з голови до ніг, затримували півхвилини погляд на моїх новеньких черевичках, потім вимагали докладної інформації про даний блок і врешті-решт з невдоволеним виразом обличчя теж підписувалися.
Ходіння "по хатах" справа в дечому корисна, зокрема в плані отримання безкоштовної характеристики. Не знаю, як інші агітатори, а я дізналася про себе багато чого цікавого, і, переважно, негативного. З`ясувалося, що "таких як я потрібно повбивати", а до цього мене "з моїми виборами" декілька разів посилали "в далекий край". Бабусі нацьковували на мене пінчерів. До речі, велика кількість цих тваринок є одним з найнеприємніших моментів у процесі збору підписів.
Агітаторам можна порадити мати при собі не лише паспорт, підписні листи та агітаційні листівки. Агітатор, перш за все, повинен мати приємну зовнішність, "нестрашний" голос, при цьому має пристойно вдягнутися та "ходити по хатах" до настання темряви. Ще однією важливою деталлю є те, що обличчя людей, за яких агітують, повинні бути гарними. Бо, наприклад один чоловік мені сказав таке: "Я може й підписався б, але обличчя в них якість неприємні, нахабні. Он подивіться на Об`єднаних соціал-демократів - красиві, душа радіє, коли підпис за них ставиш".
Отже, відчувши на собі всю "красу" виборчої кампанії, хочу сказати: зібрати 200 тисяч підписів менше, ніж за місяць, можна або при наявності потужних партійних структур, або - великої фінансової підтримки. За допомогою структур до числа партій-переможців на етапі збору підписів напевне зможуть потрапити не більше п`яти. Відповідно: інші 25 - вклали в збір підписів чималий кошт. Інша річ, як ці гроші використовуються. Ось, наприклад, Наталя Вітренко в інтерв`ю "Виборам-98" зазначила: її спостерігачами було помічено, як листоноші розносили в помешкання шампунь і мило в обмін на підпис за "Громаду". Якщо це факт вірогідний, то зрозуміло, чому "Громада" ще тиждень тому заявила, що на її підтримку зібрано півмільйона підписів, але в це не повірили ні журналісти, ні політики. В основному, партії та блоки, опитані на сьогодні, стверджують: зібрали приблизно (хто більше, хто менше) дві третини від необхідної кількості.
