Двадцять років тому в телефонних запитаннях світових знаменитостей зірку футболу Пеле П'єр Карден запитав: — Якби ви зайнялися політикою, то яку б позицію зайняли на політичному полі: ліву, праву чи центр? На що Пеле відповів: — Я б зайняв позицію чесної людини.
З жалем мушу зазначити, що в світі нема і не може бути чесного до кінця політика. Чесним може і має бути тільки сторож. Та й серед процвітаючих бізнесменів практично неможливо знайти чесну у всьому людину. Тільки в казках доморощених «демократів» і «лібералів» капіталісти чесні та порядні. Насправді кожен із них за будь-яку ціну, повторюю — за будь-яку ціну, буде домагатися якомога більшої наживи за рахунок своїх найманих працівників і партнерів.
А політика — це, взагалі, брудна справа. Однак є політики, які в чомусь обманюють своїх виборців і своїх тимчасових партнерів в ім'я розвитку своєї країни або хоча б не завдаючи шкоди своїй країні. Набагато жахливіше, коли цей обман здійснюється в ім'я блага для себе, своєї сім'ї та близьких. У ім'я збагачення «своїх», які брали участь у приведенні до влади.
Сталося так, що протягом останніх 15 років я мав можливість спостерігати за стилем і методами роботи, а іноді й співпрацювати з основними реальними кандидатами в президенти України. Із сьогоднішніх кандидатів я бачу чотирьох (як для політиків) порівняно чесних і цілком порядних людей, які окрім бажання мають ще й достатній досвід, знання та вміння для реалізації цього бажання, мають програму дій і команди, які будуть виконувати ці програми. Кожен із них, безумовно, у чомусь сильніший, у чомусь — слабший. Але вони здатні надалі співпрацювати. А коли вже знаходитись у опозиції, то доброзичливій, конструктивній. Це Марчук, Мороз, Симоненко, Ткаченко. Розглянемо можливі варіанти виборів.
Перший варіант:
I тур за участю всіх кандидатів (усі відсотки наводяться у середньому, реальними вони будуть с 5 відсотків) Кучма набере 25%; Симоненко — 15%; Вітренко, Марчук, Мороз, Ткаченко — 50%; Решта кандидатів — 10 %.
При цьому варіанті команда Кучми зробить усі можливі й неможливі дії для виходу в другий тур Симоненка, який максимально у другому турі набере 35% голосів виборців. Тим самим якраз Симоненко удруге приведе до влади Кучму.
Таким чином, якщо комуністи дійсно не хочуть повторного обрання Кучми, вони повинні не пізніше ніж у середині серпня зняти кандидатуру Симоненка й визначитися з кандидатом, якого вони будуть підтримувати на якихось обумовлених умовах (чия програма їм найближча).
Другий варіант:
I тур без участі особисто Симоненка, як кандидата в президенти: Кучма набере 25%; Вітренко — 20%; Марчук, Мороз, Ткаченко наберуть 45 %; Решта кандидатів —10 %.
Знову ж 20% Вітренко з'являться тільки внаслідок «допомоги» з боку команди Кучми. Тоді у другому турі він виграє з іще більшим відривом.
Невтішні висновки з перших двох варіантів вимагають від трьох лідерів, кожен із яких може стати гідним президентом України, ухвалити єдине рішення — зібратися і визначитися, хто повинен до кінця серпня залишитися кандидатом у президенти, а хто з тих двох, які залишилися, будуть обіймати інші, не менш важливі та відповідальні посади в державі.
У цьому ідеальному випадку питання про президента може бути вирішене ще в першому турі. Якщо непередбачено справа дійде до другого, то перемогу цього — єдиного з трьох, кандидата буде практично гарантовано.
По-людськи зрозуміло, як важко відмовитися від такої близької заповітної мети. Але, якщо Марчук, Мороз, Ткаченко розумні і практичні люди, а дуже хочеться вірити в це, то вони зобов'язані порозумітися. Дивлячись на поведінку і рішення, які приймає нинішній Президент, повноваження якого згідно з Конституцією (стаття 103) уже закінчилися, про що він і Верховна Рада чомусь скромно мовчать, помста його своїм реальним конкурентам буде непередбачуваною.
Як крайній, не дуже бажаний варіант можна розглянути схему, за якою залишаться два з трьох кандидатів (Марчук і Мороз, Марчук і Ткаченко, Мороз і Ткаченко), тоді вони все одно отримають на двох п'ятдесят відсотків і хтось із них вийде в другий тур. Але ризик більший.
Водночас хотів би дати дуже коротку інформацію для виборців, які бояться марксистсько- ленінського минулого кандидатів і повернення до деяких елементів планового господарства.
Японія і Південна Корея спокійно практикують реальне державне планування і державне регулювання економікою країни.
Найбільший фінансовий махінатор, акула капіталізму Дж. Сорос видав книгу «Криза світового капіталізму», яка 1999 року видана в Москві. Думаю, що в питаннях будівництва і розвитку надчистого, нерегульованого ринку і абсолютно вільної конкуренції (під мудрим керівництвом транснаціональних монополій) Дж. Соросу можна повірити на слово.
Не дуже великий шанувальник Комуністичної партії і її принципів керування суспільством, який ніколи не був членом КПРС (на відміну від Кравчука, Кучми та інших «видатних» риночників, академік Амосов у своїй книзі «Кредо» визнає, що в кінцевому результаті соціалізм — це, можливо, кращий спосіб організації суспільства, але людство ще не дозріло до такого ладу.
Чинний президент Бразилії за своїми переконаннями послідовник Маркса, але на відміну від наших президентів застосовує марксизм відповідно до економічних реалій сьогоднішньої Бразилії. У зв'язку з цим у мене є підозра, що два колишніх члени ЦК Компартії України, свого часу теорії Маркса вчили поверхово, а екзамени здавали за шпаргалками.
Комуністичне керівництво Китаю за останні десятиріччя майже в десять разів підняло рівень життя у країні, що в кінцевому результаті для виборця найголовніше.
У світі існує максимум 25 країн, де в середньому люди жили хоча б зовні краще за українців 10 років тому. При цьому, як правило, ці країни жили краще багато в чому за рахунок того, що в інших 100 країнах жили значно гірше. І потім, багато хто в ті часи порівнював вітрини магазинів, а треба було порівнювати шафи з одягом і вміст холодильників у сім'ях. Ми вже підійшли до цієї межі, в магазинах є всі, але не для всіх. Навіть на нашому правовірному телебаченні стало модним показувати пусті, або і, взагалі, вимкнені холодильники в сім'ях. Такий ось ринок.
І Леонід Данилович буде його розвивати й надалі. Досвід розвитку різних країн переконливо показує, що необхідно знайти золоту середину між приватною ініціативою і державним регулюванням із метою забезпечити гідне людини життя кожному громадянинові. Багаті повинні розуміти, що не можна їздити в білому фраку на «Мерседесі» серед голодних у обірваних фуфайках. Добром це не скінчиться.
Чому вибрано форму спілкування з кандидатами через газету? На жаль, деякі методи апаратної роботи позначаються на роботі штабів кандидатів. Не хочуть штаби вчитися на помилках колишнього ЦК Компартії України, які до 19-го серпня 1991 року були упевнені, що народ їх підтримає і нічого страшного не трапиться.
Та й нині, кожний штаб вкладає у вуха, душу і серце свого патрона глибоку впевненість у його особистій перемозі. Штаби, та й самі кандидати надзвичайно упевнені у своїй перемозі й не хочуть слухати незалежних від конкретного штабу порад. Не хочуть зрозуміти, що штабів десяток, а переможець буде тільки один. Надто важливо, щоб штаби і кандидати підійшли до виборів не тільки душею, серцем і розумом, але й глуздом.
Якщо Марчук, Мороз, Симоненко і Ткаченко ( я спеціально весь час ставив їх не по значущості, а по алфавіту) не вчинять до кінця серпня розумно, то я хочу в числі перших поздоровити Леоніда Даниловича з перемогою у президентській гонці. Георгій СМАРАГД
P.S. Автор добре знає всіх кандидатів особисто. Нині працює в бізнесі. А тому, як ви вже здогадалися, любий читачу, попросив поставити не своє, досить відоме прізвище, а псевдонім.
