Найбільший позитив позачергових виборів в тому, що наш виборець отримав змогу, не чекаючи п’ять років, дати оцінку роботі політичних партій, які були обрані до Верховної Ради 26 березня 2006 р., підтвердити свій вибір або змінити його, виправити власні помилки або вказати на недоліки деяким занадто «гнучким» політикам.
Погано те, що виборці дуже розчаровані. Розчаровані у владі та в опозиції; в парламентських партіях і в позапарламентських; в партійній системі виборів взагалі й у виборчому процесі зокрема.
Це проявилося у багатьох речах. На дільниці прийшло на 2 млн. виборців менше, ніж торік, внаслідок чого явка знизилася на 5%. Загалом, близько 13,8 млн. українців (більш ніж 37% тих, хто має право голосу) не взяли участі у виборах. 637,2 тис. громадян не полінувалися дійти до скриньок, щоб виявити своє розчарування, не підтримавши жодну з партій, що склало 2,73% (найвищий рівень за останні п’ять років). Політичні сили, які уособлюють владу (Партія регіонів і блок НУ-НС) втратили, а ті, хто представляє опозицію, здобули не так багато, як би їм хотілося. Нищівної поразки зазнала більшість позапарламентських партій. Люди не бачать в них реальної альтернативи й довіряють їм усе менше. Враховуючи всі ці речі, не буде перебільшенням назвати ці вибори «виборами розчарування».
Але до честі наших виборців потрібно сказати, що вони — набагато кращі й більш послідовні, ніж ті партії, за які вони голосують або змушені голосувати. Незважаючи на всі зради й невиконані обіцянки, на скандали та зневажливе ставлення, переважна їхня більшість знову підтвердила свій попередній вибір. Виборці знову дали аванс довіри тим, за кого вже раз голосували. Але це, здається, останній аванс. Тривожні дзвінки для політиків уже пролунали, і якщо вони до них не прислухаються, то вже незабаром ці дзвінки перетворяться на «прощальний марш».
Результати виборів підтвердили прогнози соціологів і політологів. Якихось революційних змін не відбулося. Як і в 2006 р., депутатські місця поділили представники лише п’яти партій. Не змінилася і трійка лідерів: Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко, блок «Наша Україна — Народна самооборона». На четверте місце піднялася Комуністична партія, а п’ятим став блок Литвина. За інші 15 партій проголосувало менше ніж по 3% виборців, і вони не потрапили до Верховної Ради. З них найбільше голосів набрали: Соціалістична партія Олександра Мороза, Прогресивна соціалістична партія Наталії Вітренко та Всеукраїнське об’єднання «Свобода» Олега Тягнибока. Результати решти 12 партій настільки скромні (в сумі вони набрали лише 2,02%), що немає потреби їх детально аналізувати.
За підсумками виборів Партія регіонів отримала у Верховній Раді VI скликання 175 місць, БЮТ — 156, НУ-НС — 72, КПУ — 27, блок Литвина — 20. Якщо порівняємо з попередніми результатами, то побачимо, що Партія регіонів втратила 11 місць (мала 186), а блок НУ-НС — 9 («Наша Україна» мала 81). Збільшили своє представництво комуністи — на 6 місць (було 21) та БЮТ — на 27 (було 129). У «вищій лізі» української політики відбулася одна «заміна»: замість Соціалістичної партії О. Мороза «виступатиме» блок Литвина.
Жодна політична партія чи блок не змогли отримати одноосібної перемоги на виборах. (Дехто називає переможцем Партію регіонів, але погодьтеся — це трохи дивна «перемога», внаслідок якої партія не здобула, а втратила). Водночас, удвох БЮТ та НУ-НС отримали понад половину депутатських місць (228) і умовно можуть вважатися переможцями. Умовно — тому що перемога стане справжньою перемогою, якщо парламентська більшість зможе ефективно працювати.
УСПІХИ ТА ПОРАЗКИ
Вибори засвідчили, що в Україні триває процес формування політичної системи, яка складається з невеликої кількості впливових політичних партій. Формально їх зареєстровано більш як 140, участь у виборах взяли 42, з них лише 10 ризикнули на самостійне плавання. Інші 32 партії розчинилися у складі 10 блоків. (А що їм залишалося робити? Жорстка конкурентна боротьба примушує поступатися й партійними амбіціямий, навіть власними назвами). Отже, співвідношення «партії — блоки» склало 10 на 10. (На минулих виборах було 28 партій та 17 блоків, які об’єднували 51 партію. Загалом тоді брали участь 79 партій.) Серед переможців — дві партії та три блоки, два з яких вже оголосили про свої наміри перетворитися в єдині партії. Двопартійної системи у нас ще немає (і це дуже добре), але система з п’яти-шести потужних політичних сил вже вимальовується. Про це свідчить і той факт, що за п’ять партій і блоків, які подолали бар’єр 3%, на цих виборах віддали свої голоси 88,58% виборців (в 2006 р. — 77,73%) і вони, таким чином, представляють інтереси майже 9/10 виборців. Це найвищий показник за весь час проведення виборів за партійними списками. Серед причин підвищення концентрації голосів — набагато менша кількість учасників виборів (20 замість 45), що зменшило «розсіювання голосів», а також бажання людей «не втратити голос», яке примушувало їх голосувати за ті партії, які мали більші шанси потрапити до Верховної Ради.
Більшість політичних сил, які посіли місця з першого по восьме, покращили свої процентні показники (крім СПУ та ПСПУ). Але якщо ми проаналізуємо кількісні показники, то побачимо, що лише половина з цих восьми партій і блоків змогла збільшити вплив серед виборців. При цьому кількість голосів, поданих за БЮТ, зросла на 1 млн 509,3 тис., за КПУ — на 327,7 тис., за блок Литвина — на 304,6 тис. і за ВО «Свобода» — на 87,3 тис. Усі інші голоси втратили: Партія регіонів — 134,8 тис., блок НУ-НС — 237,8 тис., прогресивні соціалісти — 434,7 тис. і найбільше — партія О.Мороза (776 тис.).
Таким чином, порівнюючи кількість місць у Верховній Раді та кількість голосів, поданих за окремі партії, ми можемо говорити про значний успіх на виборах БЮТ, беззаперечний успіх блоку Литвина, відносний успіх КПУ та ВО «Свобода». Можемо також говорити про явний неуспіх Партії регіонів і НУ-НС та нищівні поразки СПУ і ПСПУ.
ПАРТІЯ РЕГІОНІВ
Партія регіонів, як і в 2006 р., найбільшу підтримку отримала на сході України: в Луганській та Донецькій областях (понад 70%). Далі на захід рівень підтримки зменшується. Але автоматичної залежності від географії немає, бо наприклад, в Сумській області, яка межує з Росією і з Харківщиною, за неї голосує менший процент виборців, ніж в Чернівецькій, Закарпатській чи Житомирській, які розташовані набагато західніше.
Порівняно з минулими виборами, Партія регіонів здобула більшу підтримку виборців у 16-ти з 17-ти областей, де перевагу традиційно мають «помаранчеві» сили (БЮТ та НУ-НС), при цьому — майже в усіх округах (за винятком двох у Полтавській області). В середньому кількість голосів зросла на 20%, а найбільше додалося у м. Києві (34 тис.) та Вінницькій обл. (30,6 тис.).
Водночас партія втратила прихильників у всіх десяти областях півдня та сходу України, які вважаються «біло-блакитними» (за винятком лише 11 округів, де кількість голосів зросла, в чотирьох із яких — у м. Одесі та м. Запоріжжі — досить помітно), а також на Закарпатті та в Закордонному виборчому окрузі (ЗВО). Найбільш відчутними й болючими є втрати в трьох стратегічно важливих для партії В. Януковича областях: в Донецькій (130.7 тис.), Харківській (106,6 тис.) та Луганській (70,6 тис.), які потягли за собою і зменшення процентних показників. Загалом в десяти областях Партія регіонів втратила 415,5 тис. голосів, її здобутки на заході, півночі та в центрі, які склали 280,6 тис., не змогли перекрити ці втрати, і в сумі партія має від’ємний результат.
Чому так сталося, абсолютно зрозуміло. Партія регіонів, яка уособлювала собою не тільки коаліційний уряд, але й місцеву владу на сході та півдні України, втратила там, де вона при владі. І, навпаки, здобула там, де вона перебуває в опозиції, бо виборці центру, півночі і заходу, розчарувавшись у місцевій владі, представленій БЮТ та «Нашою Україною», підтримали їхніх опонентів. Такий результат необхідно визнати і закономірним, і позитивним. Посилення впливу Партії регіонів на заході та півночі водночас з посиленням позицій БЮТ і НУ-НС на півдні та сході сприятиме загостренню конкуренції між цими партіями на місцевому рівні, що в свою чергу примусить і місцеву владу краще працювати.
БЮТ
БЮТ, головний конкурент Партії регіонів, вміло використовуючи становище опозиційної сили та демонстративну принциповість, зміг майже впритул наблизитися до лідера, і зараз відстає лише на 3,66% (на минулих виборах розрив складав 9,85%). Виборець хотів голосувати за рішучу та послідовну політичну силу, і БЮТ запропонував їм таку можливість.
Найбільшу підтримку БЮТ отримав на півночі та заході країни (в Волинській, Київській, Тернопільській, Рівненській, Івано-Франківській, Львівській областях — понад 50%). В областях, які традиційно підтримують Партію регіонів і «червоних», найвищій процент — на Херсонщині (23,06%) і Дніпропетровщині (20,93%). Найскромніші успіхи БЮТ в Криму на та Донбасі. Як бачимо, картина діаметрально протилежна картині симпатій до Партії регіонів. Лише з деякими відмінностями, бо немає областей, де би БЮТ здобув таку ж абсолютну підтримку, як Партія регіонів у Донбасі, і водночас немає такої разючої різниці між результатами в окремих областях.
Кількість голосів, поданих за БЮТ, збільшилася більш ніж на чверть. Найпомітніших успіхів блок досяг у західній Україні, трохи менших — у центральній, і досить відчутних — у південній і східній, де кількість голосів зросла більш ніж на 22%. Цікаво, що в таких різних областях, як Донецька і Львівська, ми спостерігаємо майже однакове зростання кількості прихильників блоку (в 1,5 разу). І хоча абсолютні цифри зростання дуже різні, але тенденція однакова. Дуже важливий в психологічному плані успіх БЮТ у Закордонному виборчому окрузі, де блок підтримала майже третина виборців і він вийшов на перше місце. Минулорічний лідер НУ-НС втратив понад половину голосів і перемістився на третє, а Партія регіонів залишилася на другому.
І все було б чудово, якби до великої «діжки меду» успіхів Блоку Юлії Тимошенко не додалася маленька «ложка дьогтю»: зменшення кількості голосів у Криму (-5099) (в семи округах з восьми), м. Севастополі (-262) та в двох округах у Кіровоградській області (№95, м. Кіровоград (-4829), та №99, м. Олександрія (-501). Невелике, але зменшення. Напевне, далеко не все гаразд і в «бютівському» господарстві, адже було щось (або хтось), що перешкодило зростанню кількості прихильників Ю.Тимошенко на Кримському півострові та в найцентральнішій з областей.
НУ-НС
Пропрезидентський блок «Наша Україна» був одним iз найбільших розчарувань виборців, тому відносно низький результат необхідно вважати природним. Якщо ж урахувати ту обставину, що цього разу до блоку увійшли Українська народна партія Ю.Костенка, Громадянська партія «Пора» В. Каськіва та Партія захисників вітчизни Ю. Кармазіна, то падіння популярності стає ще більш відчутним. На минулих виборах чотири блоки отримали в сумі 4 млн. 554,6 тис. голосів (майже 18%). Об’єднаний блок отримав на 1 млн. 253 тис. голосів менше. Як бачимо, механічне об’єднання кількох партій в одну силу не дає автоматичного зростання кількості прихильників. Інколи буває навпаки.
Але давайте подивимося на ці досить скромні результати й із іншого боку, адже ще зовсім недавно соціологи давали «Нашій Україні» не більше 7-8%. Однак участь у блоці досить популярного Ю.Луценка та його «Народної самооборони», публічне визнання помилок, усунення зі списків деяких непопулярних політиків дали свої результати, і виборець знову підтримав цю силу, надавши їй ще один шанс (можливо, останній) для виконання обіцянок Майдану.
Блок НУ-НС більше втратив, ніж здобув, при цьому на заході втратив більше, ніж у центрі та на сході. Кількість прихильників НУ-НС зросла лише в дев’яти областях, а в 18 областях та в ЗВО — зменшилася. З 17 «помаранчевих» регіонів в більшості (11) НУ-НС утратив, але є шість областей, де підтримка збільшилася. І що цікаво, інколи важко відшукати якусь закономірність — якщо у Львівській та Івано- Франківській областях кількість голосів зменшилася на 37,1 тис. і на 71,2 тис., то в сусідній Тернопільській зросла на 3,7 тис. виборців. Якщо в Києві проголосувало на 15,2 тис. менше, то в Київській області — на 21,7 тис. більше. В Сумській області НУ-НС втратив 2,7 тис., а в сусідній Чернігівській здобув 19,6 тис. Додалося прихильників у Закарпатті та в центральній Україні (в Кіровоградській та Черкаській областях). У «біло-блакитних» областях ситуація схожа. Зросла кількість прихильників у Донецькій області (на 3,5 тис.), але зменшилася в Луганській (на 5,7 тис.). Значно зросла у Харківській (на 20,1 тис.), але суттєво зменшилася в Запорізькій і Херсонській (майже на 10 тис.). А Дніпропетровська опинилася на п’ятому місці за кількістю нових прихильників (8,2 тис.). (Якщо ми зафарбуємо на карті шість областей, де НУ-НС вдалося досягти найбільшого зростання кількості голосів, а це Чернігівська, Київська, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська та Харківська області, то ми побачимо своєрідну підкову, обернену кінцями в бік російського кордону).
Чим пояснити такі відмінності? Спрацювали водночас кілька різних факторів: розчарування в Президенті та його команді, розчарування в місцевій владі, ефективність діяльності й авторитет окремих глав адміністрацій (в більшості представників партії «Наша Україна»). Тому результати виборів можуть бути оцінкою як діяльності блоку в цілому, так і роботи окремих обласних і місцевих керівників.
КПУ
Кількість голосів, поданих за КПУ, зросла більш ніж на третину, процент — майже в півтора разу. КПУ здобула більш вагомі успіхи на сході (кількість голосів зросла в 1,5 разу) і досить скромні в центрі та на заході (лише на 13,6%), внаслідок чого став ще більш помітним «східний акцент» цієї партії.
Однак усі ці успіхи можуть вважатися дуже відносними й частковими. Давайте пригадаємо, що ще зовсім недавно, в 2002 році, за КПУ проголосувало 5 млн 178 тис. виборців, що становило 19,98%. Але на виборах 2006 р. вона зазнала катастрофічної поразки, отримавши 929,6 тис. голосів і 3,66%. (Якби перед тими виборами не знизили прохідний бар’єр, то КПУ взагалі не потрапила б до Верховної Ради). Кількість прихильників тоді зменшилася в 5,5 разу і становила лише 18% від попередньої. Цього разу за КПУ проголосувало менше чверті прихильників п’ятирічної давнини (24,28%). Таким чином їй вдалося лише частково відновити втрачений вплив, причому не стільки за рахунок повернення старих прихильників, як за рахунок виборців Наталії Вітренко, які розчарувалися у її спроможності пробитися до Верховної Ради. (Якщо ми порівняємо, наприклад, здобутки КПУ і втрати ПСПУ в окремих областях, то побачимо, як правило, цифри одного порядку. Найбільш цікавий збіг — у Севастополі, де партія Н. Вітренко втратила 8938 голосів, а партія П.Симоненка здобула 8994). На цих виборах комуністи постійно наголошували на тому, що вони — єдина «ліва» партія, яка може подолати трьохвідсотковий бар’єр, і це спрацювало. Але є деякі втрати і в комуністів. У трьох областях прихильників поменшало: на 431 виборця в Сумській, на 618 в Житомирській і на 2579 — у Кіровоградській. Цифри втрат ніби й невеликі, але характерно, що ці області ще зовсім недавно вважалися «червоними». (Зменшилася також кількість голосів у чотирьох округах на Черкащині, у трьох на Миколаївщині, двох на Полтавщині і ще в трьох областях по одному округу. Всього КПУ має: «мінуси» в 29-ти округах).
Успіх КПУ на тлі провалу інших «лівих» партій (СПУ та ПСПУ) не може приховати того факту, що в Україні триває процес неухильного скорочення привабливості «червоного» кольору. Якщо на минулих виборах ці три партії отримали 3 млн. 117,5 тис. голосів, то на цих (разом з КПУ (оновленою) — лише 2 млн. 303,1 тис. (Для «чистоти експерименту» ми можемо порівняти голосування за КПУ(оновлену) в 2002 та 2007 роках: цього разу вона отримала 68,6 тис. голосів проти 362,7 тис., що становить лише 18,91% попередньої кількості, тобто зменшення в 5,29 разів. Цифри майже ті ж самі, що і в КПУ П.Симоненка в 2006 р.). Враховуючи постійне зменшення «червоного» електорату, успіх КПУ виглядає ще більш відносним і тимчасовим. Можливо, це останній успіх, і в майбутньому ця партія піде дорогою своїх «молодших» колег — СПУ та ПСПУ і перетвориться на друго- і третьорядну партію, яка не матиме реального впливу в суспільстві.
БЛОК ЛИТВИНА
Безперечний успіх блоку Литвина також значною мірою був обумовлений розчаруванням. В. Литвин виступав на виборах в ролі «жорсткої опозиції». Опозиції до всіх, бо він критикував і парламентські партії, і уряд, і Президента. І багато розчарованих підтримали його як «третю силу». Проходження блоку Литвина до парламенту можна оцінювати цілком позитивно з кількох поглядів. По-перше, у Верховній Раді з’явилася політична сила, яка позиціонує себе .як «центристську», а по-друге, В. Литвин довів, що вчорашній програш не обов’язково веде до занепаду. За певних обставин партія, яка програла, може збільшити свій вплив і повернутися до «вищої ліги» української політики.
Блок Литвина, на відміну від інших партій, має найбільшу підтримку не на сході чи заході, а в областях, які є ближче до центру (в Житомирській, Хмельницькій, м. Києві, Рівненській, Закарпатській, Кіровоградській, Запорізькій, Київській, Одеській, Дніпропетровській — 5% і більше.) А найменшу — в Донецькій (0,87%) та Івано- Франківській (0,97%) областях. (В регіонах, які є «бастіонами» головних політичних сил, «центриста» В.Литвина не сприймають). Блок Литвина — єдиний з усіх восьми політичних сил має певні підстави називати себе центристським, оскільки має приблизно рівну підтримку як на заході, так і на сході.
Не обійшлося й тут без утрат: від невеликих (676 виборців в Івано-Франківській, 821 в Херсонській областях) до більш відчутних у Чернівецькій (1263) та Кіровоградській (1432). Загалом, зменшення кількості голосів відбулося в 35-ти округах, зокрема в шести з десяти округів Житомирщини. Зменшився й відсоток підтримки в двох областях на заході, де він і раніш був не надто високим. Згадані області на заході, півночі та в центрі країни досить віддалені, але, напевне, була якась вагома причина падіння популярності блоку саме в них. І коли на тлі тріумфальних успіхів кількість голосів зменшується на 5—10%, а подекуди, в окремих округах, і більше (аж до 33—40%), то є над чим замислитися.
Перед виборами прогнозувалося, що до Верховної Ради пройде лише три політичні сили. Цього не сталося, і це дуже добре, бо перетворення парламенту на «закрите акціонерне товариство» трьох чи двох партій завдало б відчутної шкоди розвитку демократичних процесів в Україні. Хоч би що говорили про боротьбу з парламентською корупцією, реальною зброєю проти неї може бути лише імперативний мандат (відповідальність депутатів перед партіями, які їх делегували до Верховної Ради) та жорстка міжпартійна конкуренція. І не тільки між різним ідеологіями, але й між партіями зі схожими програмами. Виборець повинен мати вибір — і це дозволить йому обирати кращих. Партії, які пройшли до Верховної Ради, повинні відчувати постійний тиск iз боку позапарламентських партій, які готові (як це зробив В. Литвин) у будь-який час прорватися до «вищої ліги» і посунути розслаблених «старичків».
«ДРУГА ЛІГА»
На жаль, «друга ліга» української політики виявилася дуже слабкою. Позапарламентські партії набрали як поодинці, так і всі гуртом набагато менше голосів, ніж на минулих виборах (всього — 6,96%). І це не дивно, адже більшість з них — «політичний порожняк»: партії, які не мають реального впливу й існують більше в уяві та на папері, ніж у дійсності. Ці вибори показали, що проскочити до Верховної Ради «на дурняк» вже нереально. Красива назва, наявність у списках відомих і популярних осіб, великі кошти, дорога реклама не дають можливості «партіям-одноденкам» або «блокам одноразового використання» здобути підтримку виборця. І це добре. В майбутньому в нас ще будуть з’являтися нові політичні сили, але їхня кількість значно зменшиться, бо ті, хто платить, вкладатимуть кошти лише в реальні проекти. Туди, де є програми, лідери, структури й реальний вплив. За позапарламентські партії віддали голоси 1 млн. 640 тис. виборців, і за них ще буде боротьба.
Погано ж те, що сьогоднішня слабкість нашої «другої ліги» може призвести до того, що парламентські сили, не відчуваючи жорсткої конкуренції, дуже швидко «відірвуться від землі» й знову забудуть про виборця і свої обіцянки. Лише три партії мають певний вплив у суспільстві, але вони не спроможні в даний час змагатися на рівних. СПУ і ПСПУ зазнали важких поразок, а «Свобода» поки що не набрала потрібної ваги.
