13 грудня ми опублікували першу частину тексту Євгена Шульги, в якій він на мові цифр спробував проаналізувати успіхи й поразки партій, що брали участь у недавніх виборах до Верховної Ради. Чому так сталося — наш автор намагається розібратися сьогодні.
СПУ
Найбільшим неуспіхом виборів можна вважати виступ СПУ, яка втратила більше половини своїх виборців і опинилася поза парламентом (уперше в своїй історії), отримавши лише 2,86%. Невдалий результат партії О.Мороза — цілком очікуваний і справедливий. СПУ, яка на виборах 2006 року виступала як «помаранчева» та урядова сила, змінила свою політичну орієнтацію на протилежну, що й було відповідно оцінено. І, щоб не говорив О.Мороз та соціалісти на пояснення своєї позиції, але половина виборців СПУ з нею не згодна, про що й засвідчили результати виборів,
СПУ втратила прихильників у 22 областях і за кордоном, а нових придбала лише в 5 (найбільше — в Донецькій області — 97,6 тис., дякуючи, головним чином, Володимиру Бойку). У 4 областях у СПУ залишилося менше 1/5 виборців (у Вінницькій — 15,59%, Сумській — 16,98%, Хмельницькій — 17,05%, Київській — 19,3%), а загалом в 19 областях — менше половини. Серед округів трійка «рекордсменів» виглядає так: №17, м, Гайсин, Вінницька обл. (залишилося 11,13% голосів); №162, м. Ромни, Сумська обл. (11,21%); №198, м. Кам’янець-Подільський, Хмельницької обл. (11,77%). В цілому в 17 областях Північно-Західної Україні СПУ втратила майже 75% голосів.
СПУ здійснила помітний дрейф на крайній Схід і Південь України і значною мірою втратила те місце центристської сили, яке посідала раніше. Зараз найвищий рівень підтримки вона має в Донецькій (8;03%) та Одеській (7,23%) областях, в яких мешкає 40% сьогоднішніх виборців партії, що дає підстави назвати її «Донецько-Одеською» (точніше — «Маріупольсько- Одеською»). На третьому місці, з великим відривом, Черкаська область — 4, 27%. А найбільше не люблять соціалістів, як це не дивно, в таких дуже несхожих областях, як Львівська (0,61%), Івано-Франківська (0,79%), Тернопільська (1,12%), Луганська (1,25%) та Дніпропетровська (1,35%). Водночас, треба зазначити, що СПУ зберегла достатньо велике число ідейних прихильників по всій Україні (в низці областей вiдсоток підтримки не має значних коливань), і це дозволяє їй сподіватися (за сприятливих обставин) відновити свій вплив і повернутися до Верховної Ради, наслідуючи приклад В. Литвина.
ПСПУ
ПСПУ, яка розгубила майже 60% своїх прихильників і отримала лише 1,32% голосів, здається, втратила будь-які шанси потрапити до Верховної Ради. Результат теж закономірний і теж свідчить про розчарування. За великим рахунком, ПСПУ завжди була партією 2-х людей, бо навіть її прихильники не зможуть назвати інших керівників, крім Наталії Вітренко і Володимира Марченка. ПСПУ — це типовий «політичний порожняк», де, крім колоритного лідера, немає більш нічого. Ця партія ніколи не була реальною політичною силою, і виборець в цьому все більше переконується.
ПСПУ також виділяється з поміжінших партій там, що її поразка тотальна. В усіх адміністративних одиницях і у всіх округах. Немає такої області чи округа, де б в вона збільшила, чи хоча б зберегла свій вплив. Це примушує припускати, що падіння є незворотнім. Хоча на Сході та Півдні ПСПУ зберегла деякі позиції, що дає їй можливість сподіватися на певну роль в якості регіональної сили, але як загальнодержавна сила вона перспектив не має. У майбутньому можна чекати на подальше зменшення впливу цієї партії та її зникнення з політичної мапи або шляхом остаточного занепаду, або влиття в якусь іншу політичну силу. Заклики керівництва ПСПУ до Партії регіонів і КПУ з пропозицією створити єдиний блок можуть бути свідченням розуміння верхівки партії безперспективності її подальшого самостійного існування.
ВО «СВОБОДА»
На фоні провальних виступів партій «другої ліги» виділяється вдалий результат ВО «Свобода», яка збільшила кількість прихильників. За неї проголосувало майже вдвічі більше — 178,7 тис., що становить 0,76%. Цифри, безумовно, невеликі, але успіх незаперечний. Він обумовлений розчаруванням багатьох прихильників «Нашої України», які воліли б бачити у Верховній Раді політичну силу з відвертою націоналістичною програмою. Потреба в такий силі існує, і «Свобода» заповнила ту нішу, яку звільнили інші партії. З цієї точки зору успіх «Свободи» досить відносний, адже на цих виборах вона опинилася одна, поза конкуренцією на «крайньоправому» фланзі. Одні «праві» партії розчинилися в блоці НУ-НС, інші не брали участі у виборах, тому прихильники націоналістичної ідеології не мали великого вибору. Сприяла успіху «Свободи» і поява у її» списку відомої особистості Наталії Земної. Цікаво, що сумарний результат двох партій «Зелена планета» і «Свобода» на виборах 2006 р. у процентах (0,74%) майже збігається з цьогорічним результатом «Свободи». Це, безумовно, збіг, бо ні про яке механічне об’єднання виборців двох політичних сил мова йти не може.
ВО «Свобода» — єдина з усіх партій, яка за підсумками виборів не має втрат в областях. У кожному з регіонів України вона збільшила кількість своїх прихильників. Десь зовсім не набагато: на 65 виборців (м. Севастополь), на 295 (Крим), на 299 (за кордоном), але збільшила. Зріс також вiдсоток підтримки. Цифри невеликі: соті й десяті долі відсотка, але нам важливіше побачити певну тенденцію. Гасла «захисту українців» знаходять відгук по всій Україні. І як би хто не ставився до лідера, до програми і цих гасел, успіх «Свободи» свідчить про те, що проблеми, на яких вона намагається здобути, собі підтримку, існують насправді, а не в уяві. Безумовно, «Свобода» має відчутний «галицький» акцент (в трьох областях мешкає більше половини — 53,3% — виборців партії), але ми бачимо і значне зростання підтримки в Центральній і, що важливо, в Східній Україні, Ці успіхи дають можливість припускати, що за сприятливих обставин вплив партії може зростати. І вона з часом стане гравцем спочатку регіонального рівня, а потім і загальнодержавного. (Але, щоб в декого не виникло «запаморочення від успіхів», радив би звернути увагу на статистику виборів в округах. У 20 ти з них кількість голосів зменшилася, в деяких — більш ніж наполовину. Зокрема, «Свобода» має «мінуси» в 5 округах на Одещині, трьох в Криму, трьох на Хмельниччині і навіть в одному на Львівщині.)
ТРИ КОЛЬОРИ НА КАРТІ УКРАЇНИ
Географічні відмінності між симпатіями виборців на цих виборах не зазнали великих змін, що дає підстави багатьом політикам та аналітикам і надалі говорити про розкол країни, про роз’єднання за географічною ознакою, про розподіл по Дніпру, про протистояння Сходу і Заходу.
Зазвичай вони кажуть так: «БЮТ перемогла в 16 регіонах, Партія регіонів — в 10, і НУ НС — в одному».Потім беруть карту України і розфарбовують ці області відповідними кольорами. І коли ми дивимося на таку карту, то, дійсно, бачимо дві досить різні «України»: Південно-Східну, — одного кольору, та Північно-Західну і Центральну — іншого. На перший погляд, ця карта відображає дійсний стан речей. Але чи точна вона в деталях? І чи завжди факти відповідають усталеним поглядам?
По-перше, якщо ми спробуємо провести між цими двома групами областей умовну лінію поділу, то побачимо, що вона пройде аж ніяк не по Дніпру, а навпаки — впоперек Дніпра, у вигляді дуги від російського до молдовського кордону, вигнутої на південний схід. Ця лінія приблизно відповідатиме географічній межі між лісостепом і степовою зоною. В старовину тут проходив Великий кордон, що відокремлював території, заселені осілими племенами землеробiв — від степів, заселених кочовиками. Багато віків ці землі жили дуже відмінним життям, що залишило свій відбиток і в сучасній Україні. Я не хотів би в даний момент заглиблюватися в це питання, і, щоб уникнути будь-яких образ чи непорозумінь, буду використовувати нейтральну географічну термінологію: «Україна Північно-Західна» і «Україна Південно- Східна». Є ще «Центральна Україна», але в нашій ситуації ми не будемо її «виокремлювати», оскільки деякi з центральних областей більше тяжіють до Заходу, інші — до Сходу і межа проходить якраз по Центральній Україні.
По-друге, карта України, зафарбована в три кольори, лише дуже приблизно відображає реальний стан справ. Почнемо з того, що говорити про «перемогу» не завжди коректно, оскільки перемога — це більше 50%, А таких областей, де більше половини виборців підтримали ту чи іншу силу, лише 13. З них у 7 (Луганська, Донецька, Севастополь, Крим, Запорізька, Миколаївська, Одеська) перемогла Партія регіонів, у 6 (Волинська, Київська, Тернопільська, Рівненська, Івано-Франківська, Львівська) — БЮТ. В інших 14 областях жодна партія не здобула такої підтримки і правильно буде говорити про «лідерів виборчих симпатій». Рівень популярності такого лідера має суттєві відмінності в різних областях. У Партії регіонів він коливається від 73,53% в Луганській та 72,05% в Донецькій до — 43,23% в Херсонській. (Різниця в 30% ! Колір нібито один, але які різні відтінки.) У БЮТ — від 57,59% у Волинській області до 37%, в Житомирській (різниця у 20,5%). НУ-НС є лідером на Закарпатті, де його підтримують лише 31,11% виборців.
Якщо ж ми спробуємо намалювати політичну карту України меншими мазками, врахувавши результати голосування в округах, то отримаємо ще більш строкату картину. Партія регіонів є лідером у 92 округах (при цьому на території 10 областей Південно-Східної України у всіх, за виключенням округу №48 (м. Маріуполь), де л ідером є СПУ. З них 5 округів знаходяться в областях конкурентів: №59 (м. Коростень) і №64 (м. Овруч) на Житомирщині №99 (м. Олександрія) на Кіровоградщині, №144 (м. Крем енчук) на Полтавщині та №164 (м. Шостка) на Сумщині. Ці округи — своєрідні «блакитні острови» в «помаранчевому морі». Вони дужі і на минулих виборах, а на цих Регіони навіть здобули тут нових прихильників. (Щоправда, тоді був ще один, шостий «острів» — округ №70, м. Тячів на Закарпатті, але Партія регіонів втратила тут більше 9 тис. голосів і зараз посідає 3 місце.) БЮТ посів 1-е місце рівно в половині округів — у 128 (серед них і ЗВО). НУ-НС зберіг першість лише в 5 округах (4 на Закарпатті та 1 на Львівщині).
Коли ми порівняємо результати голосування в округах за партію-лідера, то побачимо ще більшу відмінність, ніж у регіонах. Так, за БЮТ проголосувало 63,67% виборців в окрузі №25 (смт. Маневичі) на Волині і всього 29,9% в окрузі №60 (м. Новоград-Волинський) на Житомирщині (різниця — майже 34%.) За Партію регіонів — 85,25% в окрузі №46 (м. Макіївка) на Донеччині та 33,94% в 135 окрузі (м. Ананьїв) на Одещині і 26,83% в 64 окрузі (м. Овруч) на Житомирщині. Різниця в 51% і 58% ! (Скільки потрібно відтінків одного і того ж кольору, щоб вірно відтворити усе це різноманіття результатів.)
Якщо ми розфарбуємо мапу України з урахуванням усіх відтінків, то побачимо, що між двома частинами України немає прірви, а говорити про розкол — це видавати бажане (комусь) за дійсне. Насправді існують два полюси, дві групи областей, де різко переважають ті чи інші настрої — своєрідні «бастіони» двох політичних таборів. На заході — Галичина, до якої тяжіє Волинська область, на сході —Донбас, до якого тяжіє Крим iз Севастополем на Півдні. А між цими «полюсами» знаходяться ще 19 областей, які з’єднують ці крайнощі між собою. І політичні кольори, поступово втрачаючи в центрі країни свою інтенсивність, досить плавно переходять один в інший. І межа між ними — це не Берлінський мур, а досить умовна лінія, як і сам лісостеп (територія, де є і ліс, і степ.)
МІЖ РЕГІОНАМИ БІЛЬШЕ ПОДІБНОГО, НІЖ ВІДМІННОГО
До того ж, спостерігаючи процеси, які відбуваються в Україні, ми бачимо, що між регіонами більше подібного, ніж відмінного. Розчарування охопило виборців не тільки окремих областей, але й всієї України. Скрізь, у кожному регіоні кількість тих, хто прийшов голосувати, зменшилася. Найвищий рівень розчарування — серед закордонних українців, де прийшли на вибори трохи більше процентiв виборців минулого року та в Закарпатській області (85%), в Кіровоградській області та Криму (близько 87%), в м. Севастополі та Херсонській області (близько 88%). Серед округів лідерами розчарування є округи №70 (м. Тячів) (32,6 тис.) і №69 (м. Берегове) (22,2 тис.) на Закарпатті та №7 (м. Алушта) (23,5 тис.) у Криму. При цьому поруч опинилися Рівненська і Сум ська, Житомирська і Дніпропетровська, Одеська і Черкаська області. Найбільш свідомими (чи найменш розчарованими) виявилися мешканці 7 областей. У Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській областях прийшло більш ніж 98% виборців 2006 р., в Донецькій — 95%, в Луганській — 94%, Волинській та м, Києві — близько 94%. І лише в 9 округах iз 226 є зростання кількості тих, хто взяв участь у виборах. З них 3 — у Львівській області, 3 — в Івано-Франківській, 1 — в Тернопільській та 2 — в Донецькій. Найбільш помітне — в 4 округах: №48 та №49 (м. Маріуполь на Донеччині), №114 (м. Пустомити на Львівщині) та №81 (м. Галич на Івано-Франківщині).
Голосування «проти всіх» має подібні географічні особливості. Найбільший відсоток тих, хто не підгримує жодну партію, мешкає в м. Києві (4.43%) та Дніпропетровській (4,13%), Полтавській (3,95%), Харківській (3,81%), Херсонській (3,63%), Чернігівській (3,59%) областях. Найменше — в Івано-Франківській (1,09%), Тернопільській (1,11%), Львівській (1,24%), Волинській (1,77%), Донецькій (1,79%), Луганській (1,8%) областях, Криму (2.07%) та м. Севастополі (2,09%). Як бачимо, в Центрі України набагато більше розчарованих, а в областях, де різко переважає той чи інший колір політичних симпатій, виборці менше сумніваються у тому, за кого голосувати. Але процеси скрізь однакові: лише в одній області — в Закарпатській — відсоток зменшився (напевне, більшість розчарованих просто не прийшла голосувати), в усіх інших — зріс (у Харківській і Луганській — більш ніж вдвічі),
Об’єктивний погляд примушує нас бачити, що навіть Галичина і Донбас (які дехто намагається протиставляти один одному, як «непримиренних» опонентів) багато в чому дуже схожі між собою, в них відбуваються одні й ті ж самі процеси, які сприяють зближенню, а не відштовхуванню.
Чи сприяють такому зближенню політичні партії? І так, і ні. 3 одного боку, вони намагаються зберегти «свого» виборця і часто спекулюють на міжрегіональних «симпатіях-антипатіях», а, з іншого, розуміючи, що для успіху необхідно виходити за межі регіонального «гетто», шукають голосів в «чужих» областях. Ті партії, які прагнуть стати загальнонаціональними, мусять корегувати свої програми, гасла, поведінку, враховуючи інтереси виборців всієї України, а не лише окремих областей.
Якщо ми порахуємо кількість виборців, які живуть в 17 областях Заходу і Півночі України (сюди й додамо Закордонний виборчий округ, де переважають вихідці з цих областей) і в 10 Сходу і Півдня, то побачимо, що кількість їх приблизно однакова (53% на 47%). Будь-яка політична сила, яка хоче бути загальноукраїнською, повинна мати приблизно таке ж співвідношення своїх прихильників. Найближчим до цієї пропорції є блок Литвина (59% на 41%). Інші партії мають відчутний акцент: або «західний», або «східний» і не відображають в рівній мірі інтереси усіх виборців України. Найбільш «західною» є «Свобода» (90,37% на 9,63%), потім іде блок НУ-НС (83/76% на 16,24%), БЮТ (82,25% на 17,75%). Найбільш «східною» є ПСПУ (15,64% на 8436%), далі — Партія регіонів (21,16%— 78,84%), КПУ (36,54% — 63,46%); СПУ (39561% — 60,39%).
Водночас, усі парламентські партії мають достатньо високий рівень підтримки у більшості областей України. При цьому, лише БЮТ підтримують більше ніж по 3% виборців у всіх регіонах без винятків. (Найменше — в Донецькій області — 3,92%, але все одно це вище того бар’єру, що є показником певного рівня впливовості.) Партія регіонів має менше 3% голосів лише в одній області — Івано-Франківській (2,95%). Блок НУ-НС не долає бар’єр 3% лише в 3 регіонах (Донецькій та Луганській областях і в м. Севастополі). Блок Литвина набрав більше 3% у 20 областях, а КПУ — в 19. (Для порівняння: СПУ на цих виборах має більше 3% лише в 5 областях, «Свобода» — в 3-х, а ПСПУ — лише в Криму та м. Севастополі. Як бачимо, є щось більш важливе, ніж долі відсотка, що відокремлює тих, хто потрапив до Верховної Ради, від тих, хто опинився поза нею.) Якщо ми проаналізуємо стан справ в округах, то побачимо, що БЮТ не долає 3% лише у 4 з 17 округів на Донеччині, Партія регіонів — у 19 округах в Галичині (з 29), блок НУ-НС — у 28 округах (усі округи на Луганщині, Донеччині та в Севастополі), КПУ — в 56; а блок Литвина — в 71. На цих виборах Партія регіонів подолала бар’єр 3% у Тернопільській області БЮТ — у Донецькій, КПУ — в м. Києві, а блок Литвина — аж в 10 областях. Таким чином усі ці партії можуть заявляти, що вони представляють (більшою чи меншою мірою) інтереси виборців не тільки певного регіону, але й більшості областей України.
Чи посилили вибори розкол України? Ні, навпаки. Головні політичні сили зміцнили свої позиції в тих областях, де переважають їхнi опоненти, і відмінності між регіонами стали трохи меншими, а два полюси, хоч ненабагато, але зблизилися між собою. Мова поки що йде про відсотки і частини відсотків, але головне, що триває процес зближення. Це позитивний процес, він іде повільно, але неухильно. І дає підстави сподіватися, що з часом ми так само забудемо про «дві України», як вже майже забули про Збруч.
