З одного боку, криза — економічна, фінансова й політична, призвела до зростання протестних настроїв серед українців. З іншого, криза — це ще й шанс для очищення, в тому числі — у владних рядах. В Україні кризовий період співпав із важливою подією — грядущими президентськими виборами. Неодноразово наші співвітчизники в часи виборчого часу «Ч» самі позбавляли себе і, звичайно ж, країну шансів. Шансів як локальних, так і глобальних змін. Якісних. Системних. Стратегічних. Проукраїнських. А бувало, зробивши, здавалося б, адекватний ситуації вибір, жителі нашої країни вже наступного дня хапалися за голови, мовляв, знову не той, знову не те, знову обпеклися... Перебільшення? Навряд чи. Хіба був у нашій країні лідер, дії якого щиро, а головне — не день, не два, а триваліший час підтримували українці? Надміру завищені очікування під час помаранчевої революції гранично швидко розбилися об реалії буденної дійсності. Ще вчора країна скандувала «Ющенко-о-о», а сьогодні? Чи варто називати рейтинг діючого Президента? Хто правий, хто винен: люди, які цілком піддалися ейфорії, які чекають миттєвих результатів і головне — без найменшого збитку особисто для себе (навіть заради системних реформ) чи влада, яка не змогла або не захотіла відразу після Майдану сказати, що все й відразу зробити апріорі неможливо, навіть за величезного бажання. Потрібен час. Потрібна наполегливість. Потрібна сміливість для прийняття непопулярних рішень і потрібна, звичайно ж, команда професійних виконавців.
Чи зможе криза підкоректувати виборчий світогляд українців, — поцікавився «День» у головного наукового співробітника Інституту соціальної та політичної психології АПН України, доктора соціальних наук, завідуючої лабораторією психології мас і організацій Олени ДОНЧЕНКО.
— Олено Андріївно, як ви оцінюєте недавню заяву першого президента, який закликав третього подати у відставку?
Я повністю диферентна до висловлювання Кравчука. З одного боку, він говорить сьогодні те, чого бажає більшість людей, бо, давайте говоритимемо відверто, — відносини з Президентом Віктором Ющенком у народу через низку причин не склалися. Перша й ключова причина полягає в тому, що людина не дозріла — душею, професійним рівнем для того, щоб бути першою особою в державі. Крім того, в нього дуже велика проблема з перенесенням своїх дитячих ментальних цінностей на нинішню ситуацію, коли вирішуються абсолютно інші питання. Ющенко під час помаранчевої революції був вождем, на нього, на Тимошенко проектувалися всі очікування народу. Він увібрав ці очікування, відчувши себе месією. Розумієте, одна річ бути месією під час мирної революції — Майдану, інша річ, що за підсумками виборів необхідно було стати хорошим політичним менеджером, управлінцем. Саме в цьому сила будь-якого сучасного політика, а тим більше — першої особи в державі. Цього не сталося, месія (і в геополітичному аспекті, й у цивілізаційному) — це абсолютно не та фігура, яка може задовольнити людей. Якщо дивитися на ситуацію під цим кутом, я солідарна з Кравчуком. Однак, з іншого боку, я не бачу альтернативи. Немає в нас на сьогодні таких фігур, які могли б задовольнити, наприклад, мої особисті очікування та вимоги. З тією владою, яка зараз на видноті, за тієї політичної гри, що нині ведеться, таких людей просто немає. Усі заражені шкідливою бацилою.
— Ви зауважили, що нині немає лідерів, які б задовольнили ваші особисті вимоги. Назвіть буквально кілька критеріїв.
— Перше й ключове: необхідно, щоб це була зріла людина. Зріла як особистість. Тобто, щоб вона не піддавалася впливу чинника, що впливає на слабких людей. Дуже часто бувають ситуації, коли людина опиняється в потрібному місці в потрібний час і, як наслідок, скажімо так, випадково стає першою особою. І коли особистість незріла, функції і привілеї посади як такої, що вироблялася віками, вона переносить на себе. Іншими словами, далі вона не зростає і приймає власні рішення незалежно від зовнішніх чинників, впливу ззовні. Не знаю, можливо, передача Савіка Шустера якось нівелювала їх усіх абсолютно під одну гребінку... Щонайменше в мене дуже часто складається таке враження, що всі політики стоять на одній дошці. Тих, кого ми бачимо кожного дня, відверто кажучи, вже немає сил бачити. На мій погляд, потрібно якщо не відмовитися, то хоча б дозовано дивитися передачі, які довели ситуацію до абсурду. Це вже навряд чи можна назвати свободою слова.
— Свобода лихослів’я?
Так, саме так. І замість того, щоб почитати, погуляти, налагодити горизонтальні зв’язки, у людей стало звичкою вечорами сидіти й дивитися це шоу. І це після робочого дня. Кошмар. Якби ще щось розумне було... У нас відбувається вертикальний зв’язок кожної людини з телевежею. Це призводить до зростання тривоги в людській психіці, в тому числі — інтегральної, зростання незадоволення, зростання поганого соціального самопочуття. Коли я, наприклад, дивлюся ці передачі, відчуваю, що заражаюся і стаю хворою людиною. До речі, у нас сьогодні дуже великий відсоток людей, які перебувають у стані постійної тривоги. Це дуже страшний стан. Плюс криза робить свій внесок у стан, у настрій людей.
Треба пам’ятати про те, що порядок починається з локального порядку. Не потрібно чекати чогось неймовірного від політиків уже завтра, наведіть лад у своїй сім’ї, у своєму гаманці, більше читайте, думайте і все буде добре. Не варто піддаватися емоціям, а особливо — політичним.
— А який дієвіший антидепресант ви б порадили?
Це наш менталітет. А наш менталітет — дуже дивна річ. У нас є моніторинг із менталітету, який ми досліджуємо за Юнгівськими функціями (виходить дуже стисла інформація). Що таке менталітет? Менталітет — це фактично стратегія виживання. Так ось хаос, криза та інші мало приємні явища саме й відкинули або, іншими словами, повернули до менталітету як до стратегії виживання українців, що завжди застосовувалася, упродовж сотень і сотень років: коли ми були землеробами, а інші — кочовиками. У цьому випадку влада, яка нас постійно зраджує, — це кочовики, які відбирають усе те, що накопичив землероб. Але разом із тим, коли приходили кочовики, що робили землероби? Звичайно ж, вони робили все, лише б вижити на цій чудовій землі з прекрасним кліматом тощо. Тут не останню роль грала й хитрість українців, і обачність, і раціональність, і ощадливість, і етичність. Нині, до речі, повертаються етичні норми взаємовідносин. Люди стали ближчими один до одного, хоча ще зовсім недавно спостерігалося абсолютно автономізоване суспільство. Чому так? Бо люди бояться завтрашнього дня. Відібрали в людей гроші, відібрали перспективу. У результаті ми повертаємося до наших ментальних якостей, які вселяють абсолютну віру в те, що за будь-якої погоди і за будь-якого катаклізму ми обов’язково вистоїмо, виживемо. Підкреслю — виживемо абсолютно мирним шляхом, подолаємо цю кризу спокійно, благополучно і навіть якщо хтось із політиків спробує створити бурю в склянці води (виводити людей на мітинги, на площі тощо), нічого кривавого — з погромами, битими вікнами — не буде.
— Як ви вважаєте, не змінивши тих, хто сьогодні так або інакше представлений у владі, можна чекати якісних змін за підсумками президентських виборів? Зараз з’явилися нові рейтингові політики. Той же Яценюк. Чи є в таких політиків шанс, скажімо так, випливти на цій кризовій хвилі?
Шанс є, безумовно. Але потрібно також враховувати, що серед політиків, які нині помітно активізувалися, багато хто — фігури далеко не нові. І замість того, щоб будувати щось дійсно нове, вони захопилися існуючою політичною грою, що ведеться за існуючими правилами. У результаті був пропущений дуже важливий і дуже значущий момент, що призвело до посилення і глобальної, і локальної кризи. Вони всі причетні до помилок, що здійснила й здійснює нинішня влада. Разом із тим, повторюся, шанс вони мають. Тим паче, що в більшості наших людей, на жаль, політична культура кульгає. Масова свідомість не підготовлена до прийняття не емоційних, а розумних далекоглядних рішень. А ще є один момент. Для того, щоб у нашій країні стати пізнаваним політиком, потрібні колосальні гроші та інші ресурси для розкручування. Не у всіх є такі можливості. Я у зв’язку з цим хочу сказати наступне. Україна виживатиме абсолютно паралельно політичним ігрищам, народ автономно будуватиме своє життя, розвиватиме бізнес. Треба, щоб був президент? Оберемо. Потрібно, щоб був і парламент, оскільки український народ не потерпить тоталітаризму, це вже точно. Хоча, відверто кажучи, деяке адміністрування зараз необхідне. Повинна з’явитися людина, яка спокійно, зважено подивиться, в тому числі — на ті речі, що роз’єднують Україну. Розумієте, існують речі, здавалося б, абсолютно зрозумілі для буденної свідомості. Але ось не видно поки що людини, яка б усі ці речі промовила і вказала нам простий, доцільний, словом, геніальний (сміється. — Авт.) шлях.
— Після виборів можна чекати стабільності в хорошому розумінні цього слова?
— Для того, щоб хоча б тенденцію стабільного суспільства сформувати, потрібно дуже багато зусиль докласти... У нас? Можливо, знизиться градус напруги, ось і все. Люди просто випустять пару на виборах, і знову чекатимуть чогось миттєвого з ефектом блискавичної дії. Я б порадила: не варто нічого чекати від влади. Це відгомони наших патерналістських відносин із владою, коли, знаєте, він — вождь, а ми — народ і ми просимо в нього, а він дає. Такі взаємовідносини ведуть у глухий кут. Це не відносини демократичного суспільства, тим більше — стабільного.
— Не потрібно великих очікувань покладати на владу, а потрібно?..
Працювати, передусім, над собою. Над владою? Та вони ж абсолютно паралельно від нас живуть. Потрібно відпустити нездоровий зв’язок із завищеними очікуваннями. А цей нездоровий зв’язок формується ось уже п’ять років і формується, що показово, на основі дуже навіть здорового Майдану. Хай там що говорять про те, що це було сплановано, що це були маніпуляції, я вважаю, це був дивний, унікальний викид архетипічної енергії. Таке відбувається дуже й дуже рідко, а ми бачили це наочно.
— Тобто Майдану-2, на вашу думку, не буде й бути не може, незважаючи на зростання протестних настроїв у нашому суспільстві?
Ні, не буде Майдану-2. Не буде, передусім, тому, що не можна порівняти той настрій і соціальне самопочуття, що були за часів Кучми, з сьогоднішніми. Це була реакція на політичне хамство, байдужість. Сьогодні доцільно говорити про месіанство. А якщо лідер — месія, народ — маса. Народ може перетворитися в цивілізований, європейський народ лише тоді, коли політик буде управлінцем, а не месією. Для того, щоб це вийшло, людям необхідно працювати над власною політичною свідомістю, і, вочевидь, запрошувати психоаналітиків для політичних лідерів, бо наш народ володіє правом мати здорових політиків. Здорових і зрілих.
ДО РЕЧI
Більшість українців не готові протестувати проти політики нинішнього уряду Юлії Тимошенко. Про це свідчать результати дослідження, проведеного фахівцями Національного інституту стратегічних досліджень.
Відповідаючи на запитання про готовність брати участь в акціях протесту проти політики Кабміну, 53% наших співвітчизників відповіли, що не готові, 29% — можливо будуть готові у випадку загострення кризи, 16% — відповіли ствердно. При цьому 1% респондентів важко відповісти на запитання.
40% респондентів не вірять у те, що уряд забезпечить своєчасну й повну виплату з держбюджету заробітної плати, пенсій, стипендій та соціальних виплат.
19% опитаних заявили, що уряд зможе забезпечити ці виплати, 18% — швидше, ні, і 16% — швидше, так. 7% — важко відповісти.
У ході дослідження були опитані 600 респондентів методом телефонного інтерв’ю в містах із населенням понад 50 тисяч осіб. Максимальна можлива погрішність становить 4%. Опитування проводилося з 24 по 26 лютого.
