Відоме Булгаковське: «Пітьма, що прийшла зі Середземного моря, накрила...», якнайємкіше характеризує політичну ситуацію в Україні. Накрила третіми позачерговими парламентськими виборами за останні два роки. І не зі Середземного моря, а з вул. Банкової № 11 міста Києва. Те, що це перебір, розуміє й сам Віктор Андрійович, але в нинішній ситуації він став заручником системи. Звідси й оголошення про вибори ніби «через огорожу».
Позачергові вибори будуть черговою спробою привести відносини між Президентом та парламентом у цивілізоване русло. А цивілізоване — це коли Президент і парламент «дують в одну дудку», а не намагаються визначити в кого вона більша. Із самого початку «помаранчева» коаліція нагадувала двох ведмедів в одному барлогу, а так у природі не трапляється. Із ситуації потрібно було вибиратися ще на минулих виборах, але чи то не дозріли, чи то надії завадили, чи то... Одним словом, той, хто не вивчив уроки минулого ризикує повторити їх знову.
Ну, виходить, пішло.
«Негайно створити раду національного порятунку України», «...такі маргінали як Ющенко та його команда...», «...участь у позачергових парламентських виборах блоку Ющенка на чолі з самим Ющенком буде фатальною помилкою Президента», «...яка ж тоді в Україні політична культура», — це все експерти-політологи вправляються. Замість тверезих і не заангажованих оцінок та сценаріїв розвитку — який текст, які слова...
Від пишномовних фраз перейдемо до справ менш прозаїчних.
Напевно непрощенною дитячістю вважати свого візаві безглуздішим за себе. У цьому випадку візаві — Президент. Невже можна припустити, що він з усім свої Секретаріатом вижив із розуму настільки, що намагається організувати заздалегідь програшні вибори, одночасно розваливши Україну як політично, так і економічно. Швидше за все, тут продуманий план, який і втілюється в дійсність. Не будучи прихильником Президента, проте не можу не визнати, що можливість маневру збереглася лише в нього, на відміну від своїх політичних опонентів. Це виражається в тому, що за попередні виборчі компанії і Тимошенко і Янукович розтратили весь свій політичний резерв. У промовах та закликах немає новизни, а це, погодьтеся, не додає впевненості. Відсутність нових пропозицій і шляхів їхньої реалізацій — особливість майбутньої виборчої кампанії. У таких умовах дуже складно виробити тактику передвиборчої роботи. А будувати політику на взаємних звинуваченнях — заняття не вдячне. Тому я б остерігся, принаймні сьогодні, говорити про зростання електорату як БЮТ, так і ПР.
Щодо комуністів, то, на відміну від усіх інших, вони мають свій залізобетонний електорат, який може бути прирощений за рахунок прихильників виняткових заходів і любителів гострих відчуттів у політиці. Привид комунізму далеко не вичерпав своїх можливостей, класичний приклад — Піднебесна. І те, що, говорячи про Китай, намагаючись приміряти старі догми комунізму до сучасності — є спробою відмовити в розвитку сучасним ідеям рівності. Комуністи так само як і їхній ярий противник, Президент, своєю послідовністю зберегли резерв новизни. І сьогодні в них є можливість виступити з такими лозунгами, за якими підуть. Нарівні з відставкою Президента, запропонувати своє сучасне бачення світу, і тоді важко буде говорити про кількість голосів, що прогнозується соціологічними дослідженнями.
Блок Литвина з традиційним нейтралітетом. Іноді цей самий нейтралітет навіть дуже заважає розвитку, проте він стабільний. Безумовно, електорат більш-менш збережеться, але передвиборчу боротьбу необхідно будувати з оглядкою на політику Президента. Бо в новому парламенті голоси В. Литвина будуть дуже навіть затребувані.
Соціалістична партія О. Мороза. За час своєї відсутності волею-неволею повинна була підготувати сюрприз. Який і повинен внести її до парламенту на руках. Але необхідні будуть коректування.
Ще один гідний кандидат це, безумовно, Л. Черновецький. Його блок до парламенту пройде. За ним п’ятимільйонний Київ. Достатньо лозунгу, що Київ повинен бути представлений у парламенті, і тривідсотковий бар’єр буде пройдений. Зараз важко сказати, до якого саме берега він приб’ється, але зрозуміло одне, що й за отримання його голосів у парламенті буде певна інтрига.
Безсумнівно, у виборному списку буде не менше 20 партій. І це лише мала частина зі 153 зареєстрованих в Україні. Але трьохвідсотковий бар’єр подолають шість-вісім партій.
І, нарешті, Президент.
Усі кроки останнього часу — далеко не випадкові і переслідують дві стратегічні цілі. Кишеньковий парламент, як у милого серцю кума Саакашвілі, і другий термін президентства. Погодьтеся, задля таких завдань варто ризикнути й навіть серйозно. Тим більше, що ризик-то, в принципі, не великий, а виграш від реалізації солідний. Не гримни 2 вересня демарш у парламенті, можливо, і дотягли б сяк-так до президентських виборів. Але в історії умовний спосіб відсутній.
Перемога на парламентських виборах — основне завдання Президента. Маневр — це пом’якшення риторики, постановка нових завдань за незмінної умови збереження старих, і позначення нових шляхів досягнення. Спічрайтери вже, напевно, обписали вози паперу з цього питання.
Логіка така. Стало очевидним, що не в НАТО не в ЄС цього року потрапити неможливо. Неможливо навіть наблизитися. Більше того, вступ в одну організацію зовсім не гарантує одночасний та автоматичний вступ у іншу. Звідси можливий відхід від стратегії на користь тактики. Стратегічні завдання незмінні — це вступ у НАТО та ЄС, але сьогодні на перший план вийдуть завдання теперішнього часу, а це — виведення економіки з колапсу, пом’якшення дії світової кризи на економіку України, вирішення соціальних завдань. Погодьтеся, що такий підхід, позначений Президентом, привабливіший, ніж попередні догми.
Тактика участі у виборах може відрізнятися від попередньої, коли президентська команда виступала одним блоком. Цілком допустима організація кількох самостійних пропрезидентських блоків або партій. Озброєні різними ідеями, але з метою об’єднання вже в парламенті. У такому варіанті можливі як втрати, так і бариші, але цілком допустима проміжна перемога. До того ж не можна скидати з рахунків ресурси, що використовуються для досягнення поставлених цілей у період світової фінансової кризи.
Існування Адміністрації Президента, як і самого Президента, — не віртуальне. За його спиною стоять інтереси визначених фінансово-промислових груп, які можуть виразно сказати, що Віктору Андрійовичу ще рано на пенсію. Тим більше, якщо з’ясується, що в продажі зброї, як у Грузію, так і в Кенію, більше економіки, ніж політики. Ось і виходить, що об’єднавши ресурси промислово-фінансових груп із державними можливостями, Віктор Андрійович цілком може розраховувати як на перемогу в парламентських виборах, так і президентських.
Інший не маловажний аспект. Посада прем’єра у випадку перемоги? Гадається, що на цю посаду цілком може претендувати Р. Богатирьова, бо ні Тимошенко, ні Янукович, ні навіть Єхануров за цим сценарієм не передбачені.
Категоричність у думках завжди компенсується їхньою неспроможністю. І тому рано, дуже рано «забивати останній цвях у політичну труну Віктора Андрійовича».
Усе це лише здогадки та припущення, хоч і не позбавлені підстав і тому повністю ігнорувати такий хід подій нерозсудливо.
