Взявся було за нотатки про розвиток двох дружніх сусідніх країн після здобуття ними незалежності — України та Польщі. Стислі тези такі. Обидві країни мають своє комуністичне минуле. Обидві рухаються у схожих напрямах: до ринкової економіки на основі приватної власності та конкуренції. Україна трохи відстає (хтось називає п’ять, хтось десять років). В обох є претензії до політиків та урядовців. Зауважують надмірну ідеологізацію всіх процесів. Невдоволені соціальною політикою. Є між сусідами й суттєві відмінності. Польща — член НАТО та ЄС, а Україна...
У цьому місці мусив зупинитися, аби зреагувати на щось інше, так би мовити, суто українське. Вже традиційне.
Діймають багатьма викохані в собі банальні й непродуктивні плачі про «нашу бідосю» — плачі тих, хто не бідує. Про «обмануті надії», політичну кризу... Так, дуже тяжко видряпатися нам з кризового стану. Так, є у країні багато складних проблем. Політичних, економічних, соціальних. Хоча б знати, як долати їх. Морально найтяжче, напевно, особам, котрі тонше відчувають і тонше розуміють різні речі. І вихід якийсь знають. Та хто їх слухає! Охочих «сказонути» будь-що не бракує, розумних думок — мало. Перед самісінькими Зеленими святами — Русаліями з тучних полтавських степів озвався частий гість «Дня» колега Георгій Шибанов. Села наші, оповідає, зістаріли й вимирають, пенсія бабусь мала, робота на городах замучує, молодь виїжджає, а владі — хоч би хни...
Справді, селянам-аграріям для сучасного розвитку свого господарства вкрай потрібні гроші й техніка. Себто — багато грошей. Їх же катма.
Маємо розуміти й інше: хоче того хтось чи ні, українське село вже не буде таким, яким було колись. Багатолюдним, з гудінням хрущів над вишнями, співучими гуляннями на вулицях до пiзньої ночi... Цивілізація навкіл інакше розвивається. Он і в нас (у вас теж?) 13-літні підлітки з мобільниками біля вуха у малих містечках ходять, іншу музику слухають. Біда в тому, що мало у них перспектив для професійного кар’єрного росту та життєвого успіху. Владо, схаменися. І ти, грошовита еліто... Біда також у тому, що бракує людяності на всіх рівнях суспільства, допомоги тим, хто її потребує. Обплутали нас різні проблеми. А тут ще постійні загрози-погрози з боку північно-східного сусіда... Загалом правильно порушуючи питання про необхідність «революції очищення» в українській політиці, пан В. Каспрук («День» №101) не з того, на мій погляд, почав свої широкі розважання: мовляв, винуватий Президент В. Ющенко... І що не сформульовано національну ідею коротко і ясно: «Україна існує для українців», і що панує в ній (буцімто) якесь «таємне політбюро», котре добирає «кандидатури до офіційного керівництва країною»... Ну просто-таки масони якісь (свят-свят!) на наших просторах гарцюють.
А може, трохи з іншого боку, реальнішого підійти до справи? Досвідчений у політиці луганчанин й українець Микола Гапочка висловив думку — не нову, до речі: затяжну політичну кризу не буде подолано за наявності нашої нинішньої виборчої «пропорціоналки». Ця виборча ординація у важливих деталях не схожа на європейську, не кажучи вже про рабський «імперативний мандат». Вона звела виборців до «біомаси» для голосування, а депутатів Верховної Ради і нижчих рад — до слуг авторитарних і безвідповідальних партійних фюрерів. Голова Комітету захисту прав виборців М. Гапочка закликає повернутися до мажоритарних виборів «слуг народу» по округах. Он і Дональд Туск у Польщі, прем’єр- міністр і лідер «Громадянської платформи», про мажоритарну систему говорить.
...Тим часом українці якось живуть, часто й без участі влади поволі дають собі ради. Колега Георгій з Шишаків писав сумну статтю у київську газету, а в ці ж дні у Полтаві бадьоро зігрівав людей славний «Мазепа-фест». І хтозна, що було і є важливішим для існування нації. Лиш одне гасло-вимогу додам: «Україно, цивілізаційно розвивайся, прогресуй швидше! Інше тобі не личить».
