1. Як вплине питання про двопалатний парламент на
процес формування єдиної української політичної нації?
2. Чи дозволяє рівень розвитку традицій усвідомленого і раціонального
вибору в Україні вирішувати важливі питання державного устрою шляхом референдуму?
Олександр СТЕГНІЙ, керівник відділу соціально-політичних
досліджень Центру соціальних і маркетингових досліджень СОЦІС
1. Двопалатний парламент: не можна довіряти населенню вирішення
у ході референдуму питання, яке є досить складною адміністративно-правовою
проблемою і вимагає певного рівня компетенції та інформованості. Якщо ж
Президент хоче укріпити регіони, то треба зміцнювати місцеве самоврядування,
як інститут держави, а не передавати владу місцевим чиновникам. Що ж до
загрози єдності держави, то її як такої немає. У випадку двопалатності
регіони будуть дуже автономними, та не стільки політично, як економічно.
Двопалатний парламент — це, безумовно, крок назад. І хоч політичне дроблення
сьогодні малоймовірне, але економічне може мати наслідки не менш серйозні.
2. Однозначно, що рівень розвитку традицій усвідомленого
раціонального вибору в Україні не дозволяє вирішувати важливих питань на
всенародному референдумі. Наші дані свідчать, що у лютому і березні 32
% наших співгромадян говорили, що вони знають про те, які питання виносяться
на референдум, а водночас у лютому і березні 63 % громадян, тобто вдвічі
більше, збираються у ньому брати участь. Виникає запитання: якщо ви не
знаєте, які питання виносяться на референдум, то навіщо ви йдете голосувати?
Це що, почуття обов’язку, яке присутнє у старшого покоління, для якого
голосування завжди було обов’язком, чи ж вони сподіваються в останні дні
прочитати всі запитання? Щодо останнього у мене великий скепсис — якщо
людина не має можливості подивитися питання протягом двох місяців, то навряд
чи вона їх подивиться і за день до голосування. А якщо вона і подивиться
їх в останні дні, то рішення буде швидкоплинним і необдуманим. По-друге,
сам імідж референдуму у масовій свідомості. Позитивно його оцінює близько
третини населення. Та хочу особливо підкреслити, що негативне ставлення
переважає: у лютому 54 % населення вважали, що це або гроші, викинуті на
вітер, або гра політиків. Тепер уже 62 % дотримуються таких точок зору.
Який висновок? Перше — негативне ставлення населення до референдуму. Друге
— низький рівень інформованості про існуючі питання. У такій ситуації раціональність
голосування — під великим питанням. І покладатися на роль громадської думки,
як на роль арбітра, якоюсь мірою навіть небезпечно. Я не проти референдуму
як форми волевиявлення народу, але до референдуму треба готуватися. Право
участі у референдумі дорівнює відповідальності за зроблений вибір. Якщо
ця формула працює, тоді все нормально. Проте вона працює у громадянському,
демократичному суспільстві, до якого ми тільки йдемо.
Олександр ДЕРГАЧОВ, головний редактор журналу «Політична
думка»:
1. Головним завданням є зараз розібратися, що відбувається
в нас на рівні еліт у центрі і на місцях, як розвивається політичний процес
і, чи зможемо ми скористатися плюсами двопалатного парламенту, і як ми
зможемо мінімізувати ті ризики, які пов’язані з посиленням місництва (якщо
не сепаратизму). На жаль, в Україні немає досить динамічного, єдиного економічного
організму. Україна просто недостатньо економічно розвинена для того, щоб
компенсувати очевидною загальною вигодою дії регіональних інтересів, які
виявлятимуться. Фактично, голосуючи за двопалатний парламент треба собі
уявляти, як це буде прописане у відповідних розділах Конституції. Найбільш
очевидне питання — це виборність чи призначуваність губернаторів, функції
верхньої палати парламенту, чи залишиться досить повноважень у палати представників,
оскільки передбачається скорочення числа депутатів, і, очевидно, уточнення
— як мінімум — в Законі про вибори. Треба врахувати і те, як формуватиметься
представницька гілка влади. Якщо все це відбуватиметься за стандартами
правової держави і супроводжуватиметься відповідними зусиллями суспільства
в самоорганізації, у впливі на владу й управлінні владою, ми можемо виграти.
Однак такий варіант належить до числа оптимістичних прогнозів, які мають
під собою поки що тільки побажання. Якщо йти за логікою розвитку подій
в українському політикумі, то ті, хто сьогодні при владі, вибудують просто
більш зручний механізм володарювання. Тому існує загроза того, що сама
українська нація не зможе скористатися новими формами самоорганізації й
буде лише об’єктом впливу. Загроза ж федералізації невелика й не треба
її перебільшувати. Однак, все залежить знову ж таки від того, як реалізовуватимуться
рішення референдуму. Конкретне виконання в різних варіантах може дати діаметрально
протилежні результати.
2. Демократія потребує дуже високого рівня громадянськості.
Якби в нас було хоч би 10 млн. активних громадян, готових захищати свої
усвідомлені права, тоді б ми мали можливість скористатися благами демократії.
Зараз ми спостерігаємо, як формально використовуються механізми демократії
для того, щоб вибудувати по суті недемократичну систему влади. Але вона
при цьому легітимна — і формальностей дотримано, і народ в основному мовчить
і підтримує. Цією владою можна скористатися по-різному тому, що пересічний
громадянин сьогодні дозволяє використати свій голос і свою невибагливість
не лише в матеріальних, але й у ще більшій мірі — в політичних аспектах
життя.
