Американські політики та історики згодні, що удари терористів 11 вересня 2001 року мають для Сполучених Штатів таке саме значення як напад японської авіації на морську базу США Перл Харбор 7 грудня 1941 року. Так, як тоді, так і тепер завдано удару по престижу, національній гордості і символам могутності Америки. Але поміж тим і теперішнім пониженням тих вартостей величезна різниця. Сьогоднішнє завдання США, незважаючи на колосальний потенціал, багато складніше. Міжнародний тероризм не має конкретної батьківщини, він подібний до стоголової гідри, яку годі знищити одним ударом.
З виникненням антиамериканського підпілля під керівництвом його духовного батька Че Гевари і під впливом студентських рухів проти війни США у В’єтнамі і «культурної революції» у Китаї, виник лівацький тероризм «Червоних Бригад» в Італії, «Революційної Фракції» в Німеччині, керований переважно молодими інтелектуалами. Він зник під ударами поліції, а з закiнченням в’єтнамської війни і китайської революції гунвейбінців висохли джерела бойової мотивації.
Але з часом центр інспірації до відновлення тероризму, з іншим обличчям але з приховуванням старих методiв боротьби, перенісся на Близький Схід. Його джерелом є протест ісламських ортодоксів проти модернізації суспільного життя і секуляризації релігійної сфери. Боротьба, започаткована проти антиісламських тенденцій, набула згодом додаткових антиізраїльських і антиамериканських прикмет. Підсилений виникненням реакційних теократичних орієнтацій в Ірані і Афганістані, агресивний ісламізм випрацював специфічну форму фанатичного сектанства у формі бійців-самогубців. Атака на твердиню «сатани», себто США, стала кульмінаційним пунктом зростаючої протягом кількох років хвилі тероризму.
ВИПРОБУВАННЯ ПIДТРИМКОЮ
Удар в обидва символи престижу і потенціалу Америки мав на меті сколихнути самовпевненість американської політики, викликати замішання і дезорієнтацію. Виконавцям страшного наказу вдалося викликати шок. Нерозуміння того, що сталося. Адже ж американці протягом двох століть не зазнавали ніякої інтервенції. Їхнє почування безпеки супроти зовнішніх загроз було безмежне. Їхня віра в всемогутність своєї держави непохитна. Замахи з повітря 11 вересня знівечили ту віру. Це багато більше, ніж наслідки вибухiв жилових будинкiв у Москві. Там міф про «неподiльну» вже був підірваний занепадом імперії, хоч Путіну вдалося повернути шок і зневіру на шлях війни і ненависті проти Чечні. В Америці справа складніша.
Зараз найважливішим фактором є духовний стан американської нації після несподіваного удару. Пригадаймо, що основою американської ідеології були не програми політичних партій або масових громадських рухів, як у Європі, а всенародний оптимізм як життєва настанова до всіх суспільних проблем. Це суто ідеалістичне ставлення і радикальне ділення вартостей на «добрі» і «погані». Одному з наших великих земляків професорові Дмитрові Чижевському так це не сподобалося, що покинув оферовану йому кафедру у США і повернувся до німецького університету у Гейдельберзі. Коли німецькі колеги його запитали про причини виїзду з Америки, він відповів: «Як же ж там жити? Вони не вірять у чорта». Американський ентузіазм зазнав уперше поразки в час в’єтнамської війни. Вона поділила націю на довгий час. Тодішні рани загоїлися лише за другої каденції Клінтона не без впливів економічного добробуту. Але мінімальна перемога республіканців Буша не усунула протиріч. У концепції консервативного уряду проглядалися тенденції до ізоляціонізму та егоїстичної системи ПРО. В європейській пресі запанував кепкуючий тон про «президента-ковбоя» Буша.
Трагедія 11 вересня все перевернула. Зникли ізоляцістські тенденції і у американському Конгресі. Затихли ще донедавна галасуючi праві та ліві групи в США, які закликали до боротьби з глобалізмом, Світовим банком і взагалі з капіталізмом. Навіть адепт альтернативного Інтернету Анджела Девіс зняла свій сайт. Тепер махає американським прапором.
Після днів страху, гніву і сорому по всій Америці пливе широкою рiкою хвиля патріотизму, якого тут не було від Другої світової війни. Дивлячись на вибух емоцій ображеної і зраненої нації, пригадується відомий рефрен у воєнній радянській пропаганді: «Вставай, страна огромная». Але з тiєю різницею, що тут цей патріотизм виходить з низів, з чорношкірого Гарлема, латиноамериканського Бронкса, єврейського Брукліна, польсько- українсько-пуерториканського Нижнього Манхеттену, з «Чайна-тауну» китайців і найвищих прошарків WASP. Америка стоїть за президентом, якого ще не так давно половина нації відкидала. Буш має повну підтримку обох палат Конгресу. Такого не мав ні один з великих президентів — Рузвельт, Трумен, Кенеді, Ніксон і Рейган. Багато американців дивляться цими днями на Вашингтон і ставлять собі в душі — не без тривоги — запитання: чи господар у Білому домі впорається з якою відповідальністю?
ШАНСИ КИЄВА
Не підлягає сумніву, що наш світ знаходиться перед глобальними змінами у дотеперішньому розкладі сил і взаємовідносин. Непрацездатність і несерйозність ООН і ОБСЄ будуть поглиблюватися. Вони вже давно втратили колишню функцію ефективних інструментів для розв’язання міжнародних конфліктів і проблем. Стали місцем самореалізації, нездiйснених амбіцій політичних діячів. Взаємини США з ООН були віддавна напружені і, мабуть, скоро погіршаться. Заходить сонце ОБСЄ, яке, до речі, — якщо не рахувати ілюзій професійних пацифістів — ніколи не сяяло.
Які будуть і коли збройні акції проти терористів? Тиск громадської думки в США вимагає негайних акцій і, так думає частина оточення президента Буша, а зокрема, головний плановик у Пентагоні Пауль Больфовіц. Якби він вирішував, то бомби вже давно падали б на Афганістан і, можливо, на інші країни. Але він, на щастя, не вирішує таких справ, хоч його вплив на стратегію США величезний.
Поки вдалося опанувати хвилю войовничого патріотизму з загрозливими проявами нетолерантності супроти американських мусульман у Нью-Йорку. Настав час спокійних планувань, а передовсім консультацій з союзниками. Вони почалися, як це бувало і під час давнішніх криз з найважнішим партнером — Францією. Париж завжди вів і веде окрему політику. Так було за Де Голя, продовжувалось при Міттерані і далі триває при Шираку. Тому Буш запросив президента Франції як першого західного лідера на консультації до Вашингтона. За ними пішла серія розмов з різними політиками з рiзних частин світу. Росія у тих планах займає також досить важливе місце. Але американські експерти свідомі того, що це буде нелегка справа. Москву манить співпраця у великій міжнародній коаліції проти тероризму, бо це гарантія вільної гри у розправі з чеченцями. Але чи Путін дійсно зацiкавлений у глобальному винищені джерел агресивного ісламізму? Тут американські експерти дуже сумніваються, знаючи, що Кремль потребує тiєї загрози для втримання впливів у Середній Азії.
А що очікує Україну у новій ситуації? Несприятливу картину для Києва, пов’язану зі зміною влади у Вашингтоні і українськими скандалами, було вже нівельовано перед 11 вересня. Пригадаймо, що протягом кількох місяців їздило за океан багато українських постатей з опозиції. Американці уважно вислухали зміст доносів, зважили кожного політично й дійшли, що ті всі фігури нездатні керувати державою.
Це не значить, що у Білому домі і Держдепартаменті запалали любов’ю до Леоніда Кучми. Досі ще американці не можуть забути, «історії» з такими блискучими дипломатами як посол Антон Бутейко і його заступник Богдан Соколовський. (Мовляв, у Америці погано голосували в українських президентських виборах). Американські експерти все ще з пошаною згадують як Бутейко врятував для України у 1998 році космічну програму «Морський старт», а роком пізніше — допущення українського миротворчого контингенту у Косові, про що США спочатку і слухати не хотіли.
Але шанси у теперішній ситуації все ж таки існують. Наприклад, для дипломатичної ініціативи у справі змiцнення і остаточного оформлення українсько-російських кордонів. США б радо виділили великі суми для модернізації прикордонних військ iз загальної суми 40 мільярдів доларів, затверджених Конгресом. Інша можливість — це Ан-70. Це лише дві ідеї, а їх могло б бути більше. Для цього потрібно пожвавлення української дипломатії, креативності, гнучкості і трохи фантазії.
