Завтра — останній день виборчої кампанії, й уже сміливо можна підбивати підсумки. Ми попросили зробити це відомого політолога Віктора НЕБОЖЕНКА.
— Вікторе Сергійовичу, ваш прогноз: скільки політичних сил пройде до парламенту?
— Я думаю, буде чотири «проходимці» (ті, хто пройшов). Зараз уже можна їх ображати. Я взагалі прихильник жорсткої критики переможців і м’якого ставлення до сторони, що програла.
— Четверті — це комуністи?
— Або комуністи, або Литвин, або Мороз, але в комуністів найбільше шансів. Я поїздив країною, й, у принципі, моя практика свідчить, що вони мають пройти... Принаймні, вони не дадуть можливості вкрасти ці голоси. І друге, що дуже важливо. Вони не збираються ставати золотою акцією. Чого не скажеш про Литвина й Мороза, які соромляться зробити остаточний вибір, зберігаючи за собою свободу дій. І таким чином ставлять великі партії у важке становище — вони не знають, пропускати Литвина чи Мороза чи не пропускати.
— Учора Ющенко зустрічався з Тимошенко. В інтернеті вже гуляють списки майбутнього «помаранчевого» уряду. Схоже, йде до того, що Тимошенко знову стане прем’єром. Якщо, звісно, «Наша Україна» й БЮТ наберуть більшість...
— Вона може бути прем’єром лише за умови, що всі посади формуватимуть інші люди. Її обставлять зобов’язаннями: а) стабільні ціни на газ, б) чужорідні міністри в її Кабміні і т. ін. Якщо вона погоджується на всі умови, то, відповідно, відбувається римейк того, що було 2005 року. Минає рік, і усе це руйнується з неймовірним тріском.
— Ви вважаєте, «помаранчеві» не здатні вчитися на власних помилках?
— Ні, не здатні. Більше того, не здатні не лише політики. А й бізнесмени. Здавалося б, вони неабияк мусять бути налякані 2004 роком, 2006 роком і навіть першою половиною 2007 року. Дестабілізація мала незабаром позначитися на їхніх проектах. Але їх це нічого не навчило. Напевно, удар був не таким сильним, що змусив би їх робити висновки. А населення для них — це не аргумент.
— Якщо Регіони з комуністами наберуть більше голосів, і Регіони вибиратимуть, з ким робити коаліцію — з «Нашою Україною» чи з комуністів, як ви вважаєте, варто «Нашій Україні» погоджуватися чи для них краще залишатися з БЮТ в опозиції?
— Звісно, їм зараз не треба створювати коаліцію з Регіонами. Але, з другого боку, вони ж можуть голосувати. Свого часу Партія регіонів і БЮТ показали оригінальний спосіб розв’язання проблеми: до обіду вони завзято критикують одне одного, а по обіді голосують за закон про Кабмін. От така «технічна коаліція» цілком можлива між трьома цими силами.
— А «ні», тому що тоді Тимошенко йде на президентство?
— Так, і вона може виграти це президентство. Причому цілком спокійно. І в Ющенка, і в Януковича. У принципі, Партія регіонів і «Наша Україна» можуть об’єднатися. Але є ризик, що регіонали можуть зробити з тим же БЮТ невинне голосування щодо дострокових президентських виборів. Це ж усе дуже легко. Вноситься до порядку денного. Ніхто не звертає уваги. Говорять, що це PR. А потім голосується. І все. І ці дві сили, Партія регіонів і БЮТ, йдуть спокійненько на вибори, з’ясовувати хто сильніший.
— Тобто Рада шостого скликання буде такою ж нестабільною, як і п’ятого...
— Так. Єдине джерело її стабільності полягає в непередбачуваній поведінці Тимошенко. Вона може неабияк налякати всіх, і тоді вони просто об’єднаються. І це цілком реально. Хто його знає, що Юлія Володимирівна може утнути.
— Здається, ви Юлію Володимирівну недолюблюєте...
— (Усміхається)... Знаєте, людина, яка говорить, що з першого січня не треба йти до армії, — це дуже небезпечно.
— Але вона просто розраховує на голоси домашніх хлопчиків і їхніх матерів.
— Але це реальні люди, й вони починають у це вірити. Так не можна. А до неї я нормально ставлюся. Я розумію її потенціал... Але її важко прогнозувати. З іншими все більш-менш зрозуміло.
— Повернімося до наших виборів. Завтра останній день цієї виборчої кампанії. Можна вже підбивати якісь підсумки. Хто був найкращим PR-ником на цих виборах. Чия кампанія була найталановитішою?
— Найкращим PR-ником, звісно, була Тимошенко. У неї була яскрава кампанія. Інтенсивна. Звісно, за великим рахунком, відсутність тактичної школи відчувається. З одного боку, пропонується «Український прорив». Як правило, такі речі робляться для майбутнього прем’єр-міністра. Начебто все логічно. Я — прем’єр-міністр, у мене є програма. І ми її реалізуємо. З другого боку, її іміджмейкери активно працювали над меседжем «за Юлі було добре, за інших погано». А у PR так не можна: або ви продаєте своє майбутнє, або ви продаєте своє минуле. А Тимошенко, як завжди, пішла водночас у різних напрямках. Або слід казати: «Я майбутній перспективний прем’єр, у мене є «Український прорив», або: «Дивіться, як добре було при мені».
Друге, їй треба було забирати електорат у Партії регіонів у Центрі. Один музичний кліп, де дівчатка розбивають головами бетонну стіну, — цього замало. А здебільшого вона забирала голоси у розслабленої «Нашої України». У них, звісно, найкволіша виборча кампанія.
— Як вам участь Президента в агітації?
— Це як остання зброя. Спроба знайти щось таке, що різко змінить ситуацію. І те, що Ющенко пішов на це, нічого доброго не дало. Їм треба було робити виборчу кампанію зовсім інакше, а вони зробили її на речах, які мало цікавили електорат.
Партія регіонів також має свої плюси й мінуси. З одного боку, вона виконала дуже важливе історичне завдання — тихо перетворилася з партії Януковича на Партію регіонів. Більший упор у виборчій кампанії робився на партію, а не на Януковича. А Янукович був одним з інструментів. Це грандіозна еволюція, на яку ніхто не звернув уваги. І я вважаю, що це велика драма для самого Януковича. Бо він усе ж таки хотів, щоб це був блок Януковича і партія Януковича. Адже так набагато простіше в житті. А це все-таки була Партія регіонів.
Можливо, Колесников не впорався з відсотками, не домігся того результату, якого хотів. Але те, що йому вдалося переорієнтувати населення з постаті Януковича на партію, — це розширює можливості «донецьких». Але при цьому, мені здається, вони нічого такого агресивного, доброго не зробили. Лише міцно утримували свій електорат. Не спробували навіть перелізти в інші регіони.
— Зате «Регіонам» вдалося захопити Майдан.
— Вони правильно роблять, вони роблять те саме, що «помаранчеві» 2004 року. Будь-який результат буде оголошений Партією регіонів як нереальний, сфальсифікований, і це буде доти, доки не закінчаться всі торги щодо Кабміну. Щойно на їхні умови пристануть, і якась людина з бездоганною українською біографією та чудовою українською мовою, але водночас орієнтована на плекання донецьких інтересів, увійде до уряду, вони згорнуть свої намети.
Точнісінько так само вчинить Тимошенко на Софійській площі — якщо їй дадуть прем’єр-міністра, інтерес до Софійської площі різко зникне.
— А взагалі, який прем’єр наразі найбільше підходить Ющенку?
— Навіть не знаю. До 30 вересня в Ющенка все добре. Після 30 вмикається його «лічильник». Постане питання: ну а що тепер — вибори президента? Дострокові, не дострокові. Байдуже. Це означає, що для чинного Президента і того, хто хоче ним стати, увімкнуто «лічильника». Гра почалася. А це дуже важко насправді. Навіть така геніальна, удачлива й хвалькувата людина, як Путін, вимушена щось робити. Здавалося б, людина все в житті має, а третього терміну не виходить. Хоч гопки скачи. Тепер така сама проблема постає в Ющенка. Незалежно від того, чим закінчаться ці вибори.
— І Тимошенко, і Янукович починають президентську кампанію...
— Обов’язково, не подобається їм цей парламент, кепсько їм з ним. Вони хочуть сильної президентської влади та реалізації своїх інтересів. Тут яскраво виражений принцип гетьманства. І Юля — гетьман, і Янукович — гетьман.
— До речі, й Янкович, і Тимошенко ініціювали референдуми. Усе це забудеться після 30-го?
— Щойно буде прийняте рішення про виконавчу владу й будуть досягнуті домовленості, це повільно зійде нанівець. А якщо не буде прийняте рішення і якась сторона буде ущемлена в Кабміні, то PR- технології, що вщухли, перетворюватимуться на великі політичні конфлікти.
