Глава держави в інтерв’ю виданням «День», «Україна молода» та «Дело» — про перспективи проекту нової Конституції, важливість України для Росії, особливості фінальної частини справи Гонгадзе, формування курсу національної валюти та інше.
«ПОТРІБНО ЗМІНИТИ СИСТЕМУ ВЛАДИ»
— Вікторе Андрійовичу, безумовно, в суспільстві й у державі вже давно назріли зміни. І треба віддати вам належне: ви як ніхто інший серйозно захищаєте й обговорюєте свій проект Конституції. Але якщо пригадати 2003 рік, тодішній президент Леонід Кучма вже виступав з аналогічною спробою зміни Конституції. Він ініціював всенародне обговорення політичної реформи, яка передбачала перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки, зокрема, й до двопалатного парламенту. Опозиція й ви як її лідер виступили з жорсткою критикою на адресу президента. Опозиціонери говорили, що всенародне обговорення такого серйозного юридичного документа, як Конституція, неможливе. Зрештою, Кучма відмовився від цієї ідеї й передав ініціативу парламенту. Виникає запитання: що, власне, змінилося з того часу?
— Я думаю, що у нас є дві моделі відповіді на найактуальніше запитання щодо організації політичної влади в Україні. 46 мільйонів людей відчувають, що якщо ми не принесемо нову концепцію організації влади, для нас політика буде фактом дестабілізації. Тому питання, як через Конституцію змінити характер влади, її принципи й відповідальність, є головним, незалежно від того, ким воно піднімається: владою чи опозицією. Це перше. Друге — чим відрізняємося ми від 2003 року? 2003 року виборцю пропонувалася гра, мета якої полягала в наступному. Людина, яка закінчувала другий термін президентства і, очевидно, не хотіла бути політичним аутсайдером, шукала подальше своє застосування. Хоча це стосується не тільки Кучми, а й інших, наприклад, Мороза.
Тодішні зміни не були спрямовані на вдосконалення політичної влади в Україні. По суті, давалася відповідь на те, як через клани і недемократичну більшість парламенту насильницьким способом внести зміни до Конституції, які гарантували комусь політичне майбутнє. Це не може бути ціллю реформи, тому опозиція й виступила проти. Тим більше, якщо ми говоримо про змістовну частину — економіку, яка потребувала оперативного втручання влади. Очевидно, схилятися в сторону зменшення президентської влади і передачі її несформованій парламентській владі було просто нелогічним кроком. Але це не свідчить про те, що ті чи інші частини тодішнього подання президента були нераціональними. Ні, нераціональною була сама мета, тому 2003 і 2009 роки різняться цілями.
Два роки тому я створив Національну конституційну комісію з метою підготовки концепції нової Конституції різними політичними силами, правозахисниками, конституціоналістами, академістами й іншими. Ця площадка була сформована, і я її використав, власне, для створення нинішнього оновленого проекту Конституції. Паралельно цей проект я направив до парламенту, але, на жаль, до сьогоднішнього дня він не розглядається. Він невигідний ні ПР, ні БЮТ, ні іншим політичним силам. Хочу зазначити, що і керівник опозиції, й прем’єр-міністр неодноразово заявляли, що вони направлять свої проекти до парламенту, але потім їхні погляди змінилися: кажуть, що зроблять це після виборів.
Це спонукало мене до більш ефективних дій. Чому? Конституція не повинна писатися під результати виборів, кандидата чи політичну силу. Найчесніша Конституція — це та, яка у своїй основі приймається до президентських виборів. Тоді ми будемо знати позицію кожного, хто ще не знає результатів виборів, спонукаючи його писати більш правдоподібний варіант Конституції. Це момент істини для всіх — чи твій підхід демократичний, чи ти намагаєшся узурпувати владу. Також я направив свій проект до Венеціанської комісії, яка дала найкращий висновок, починаючи з 1996 року. І все це я роблю публічно, на відміну від того, як це робилося 2003 року.
Що стосується самих змін Основного Закону. Зізнаємося, що депутатську недоторканність можна зняти тільки через реформу Конституції. Адже ми розуміємо, що депутатська недоторканність — це покров, який далі формує корупцію й глибинні зловживання ресурсами, фінансами, статусом... Ми маємо 450 осіб у парламенті й безліч їхніх помічників, які поза законом. Це стосується і прокурорів, і міліціонерів, і суддів тощо.
Зміна системи виборів призвела до штучної політизації влади. Ще 2004 року в пакеті була привнесена кланова система політики. Сьогоднішні партії — це фан-клуб однієї людини без будь-якої ідеології. Тому я виступаю за пропорційну систему з відкритими списками і з ротацією списків — це механізм відповідальності.
Ідея двопалатного парламенту. З реформою 2004 року політична відповідальність зсунулася з президентської вертикалі до парламентської, при цьому списки партій залишили закритими, що призвело до криміналізації політики. Я не ставлю питання повернення до організації влади моделі 2004 року, я ставлю завдання продовжити конституційну реформу, зробивши серйозні висновки: перейти на систему відкритих списків. Ця пропорційна система повинна працювати на нижню палату, яка формуватиме уряд, прийматиме бюджет, закони — це європейський шлях. Але тут губиться унікальна функція представництва, тобто виникають регіональні тенденції. А це вже функція верхньої палати, яка представлятиме регіони.
У суспільстві ще не визріла та конструкція, яка б дозволяла людям ідентифікувати себе з тією чи іншою ідеологією. Тому, власне, ми не можемо об’єднатися навколо якоїсь ідеї, люди все ще велику місію покладають на державу. Виходячи з цього, багато політичних сил сьогодні використовують такі надії людей і займаються популізмом. Це є велика проблема нашого суспільства, яке поки що не розуміє, що це примітивна політика. Вихід із цього — двопалатний парламент. Верхня палата якраз і займатиметься цим питанням — формуванням нації. Це палата, яка буде поза конфліктом, бо все залишиться в нижній палаті. Крім цього, верхня палата візьме під свій контроль всю судову систему, правоохоронні органи...
Що потрібне зробити, щоб привнести політичну стабільність в Україну? Повторюю — змінити систему влади. Для цього я звернувся до народу, бо парламентський шлях закритий. Люди повинні бути авторами Конституції, а не хтось за лаштунками, як це вже неодноразово роблять ПР і БЮТ.
— Ви думаєте, що всенародне обговорення вашої Конституції завадить планам ПР і БЮТ?
— По-перше, сьогодні тандем Янукович-Тимошенко дуже близький до комбінації 2004 року. Я їх поважаю як людей, але не хочу, щоб доля моїх дітей залежала від їхнього чергового зговору — це не по-батьківські. По-друге, громадяни України повинні бути політично відповідальними і розуміти, що тільки від них залежить їхня доля, бо вони обирають собі політиків. Треба раз і назавжди сказати, що змінювати Конституцію може лише народ.
— Чи планується після всенародного обговорення провести референдум щодо Конституції? Деякі з ваших опонентів говорять про те, що референдум не був проголошений саме тому, що ви не впевнені у підтримці нового проекту Основного Закону?
— Я глибоко переконаний, що народ випише правильно Конституцію. Коли я пропоную свій проект — це демонстрація сили, але логіка не в тому, що тільки я правий. Станьте поруч мене і пропонуйте — ми почуємо ваш голос. Не виключено, що однією з запропонованих народом ідей може бути загальнонаціональний референдум. Адже я не нав’язую свій варіант Конституції, я шукаю партнерів.
— Чи є якісь календарні рамки проведення референдуму?
— Ви трохи забігаєте наперед. Я б не хотів розкривати зараз всі карти, бо моя задача спонукати людей і владу в рамках чинного Основного Закону рухати конституційний процес. Якщо я назву сьогодні якісь числа, то завтра дві третини мого інтерв’ю буде саме про ці числа, а не по суті. У нас є час і для обговорення, і для внесення змін, а потім, з дозволу людей, і для проведення референдуму.
— Ви не хочете розкривати карти, бо є вірогідність того, що домовленості ПР і БЮТ можуть зруйнувати ваші плани?
— Я застерігаю людей, що в руках цих двох політичних партій велика мандатна сила, що може призвести до глибокої ревізії національної Конституції. Тому коли ми говоримо про єдиний спосіб цього не допустити, це є публічність. Президент працює абсолютно публічно, але це не означає, що я повинен розкривати всі карти.
— Окрім закону Портнова — Лавриновича про вибори президента ви знайомі з якимось іншими планами ПР і БЮТ?
— Так, Україну найближчим часом чекатимуть кілька варіантів, щоб збити народне обговорення. Буде велика гра, мета якої дискредитувати те, що робить Президент. Що може зіпсувати справу? Абсурд. Не виключено, що в цьому напрямку буде виплеснуто лавину пропозицій, яких не було раніше. Вони ж живуть по зовнішнім рекомендаціям, а ззовні не передбачали такого сценарію. Коли ми говоримо про єдиний спосіб мати демократичну Україну, це означає спиратися на волевиявлення людей і виконання Конституції. Я не можу сказати, що суспільство готове до цього, і, на жаль, його погляди поки що не піднесли людину до рівня відповідальності. Але суспільство вже ковтнуло свободи, тому є велика надія, що народ усвідомить свою відповідальність перед вибором тих чи інших політичних лідерів.
«ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОТРІБНА ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО РОСІЇ»
— Останнім часом із боку сусідньої держави на адресу України лунають дуже гострі звинувачення. Деякі експерти навіть говорять про необхідність готуватися до серйозніших подій. Чи дійсно є воєнна загроза з боку Росії? Як це пов’язано з президентськими виборами в Україні?
— По-перше, Україна — це не Грузія, тому я б одразу виключив будь-які мілітарні кроки стосовно нашої держави з боку Росії. Сьогодні взагалі лякати зброєю або агресією — це примітивна поведінка. Не це формує силу, а інформаційний простір, тобто вплив на голови людей. По-друге, незалежна Україна — це не мрія всіх держав. Це є виклик для України — бути чи не бути. Провести сценарій з утрати державності сьогодні неможливо, бо це позиція мільйонів людей, і вони встануть, щоб захистити Україну.
Що треба зробити, щоб ми більше вигравали, ніж програвали на міжнародній арені? Все починається з єдності всередині. Що найбільше ослаблює українську політику — це п’ята колона. Наша країна ще не виховала «породистих» політиків. У нас генетично закладено лакейство, відчуття вторинності, страху, не люблю цього слова, але малоросійськості. Я українець і не хочу, формуючи національну політику, лукавити тільки для того, щоб побачити себе на цьому місці через рік або два. Це дешево і безпринципно. Зрештою, виключно від нас залежить, як буде формуватися Україна. Люди повинні розуміти, що лише через державу можна реалізувати своє особливе — національне. Українців, вибачте, об’єднає не хліб і ковбаса, а відчуття відповідальності за власну державу.
— У будь-якому разі сьогодні з боку Росії йде агресія — інформаційна, дипломатична, газова. Нещодавній лист Медведєва до української влади тому яскраве підтвердження, і тут треба визнати: ваша відповідь була достойною. Наша газета щодо україно-російських відносин вже давно ставить питання інакше: чим ми можемо допомогти Росії? Наприклад, як українська держава підтримує ті прогресивні, демократичні сили, які існують в Росії? Або як ми дбаємо про українців в Російський Федерації?
— Росія дійсно багатолика, тому не треба плутати владу і народ, зокрема, й українську складову. Отже, коли ми говоримо, як реагувати, — спокійно! Генеральною нашою ідеєю повинно бути творення української держави, дуже важливо, як ти себе поводиш, якою мовою спілкуєшся, яка в тебе традиція, яка за тобою історія. Російський академік Ліхачов десь років із десять тому сказав: «Гражданином России может быть только тот, хто работает на российскую культуру». Він абсолютно правий.
Те, що українська незалежність для когось, як горошина в чоботі, це одне, але часто це відчуття присутнє і в українців. Прикро, що до таких політиків нація має поблажливе ставлення. Ми добре розуміємо, хто працюватиме проти української незалежності, але нам потрібно робити свою справу, як робив її Мазепа, Скоропадський та інші. Переконаний, що Україна могла б зробити велику послугу Росії. Демократична Україна потрібна для майбутнього Росії.
Коли ми говоримо про україно-російські стосунки, хочу зазначити, що я у своєму порядку денному ніколи не допускав зневажливого ставлення до російського народу чи керівництва. Хоча не таїтиму, очевидно, російське керівництво мало інші плани щодо організації влади в Україні і, можливо, навіть хотіло б бачити інші персональні характеристики, але для мене це неважливо. Я український Президент, і я дбаю про Україну. В мене були зустрічі й по три з половиною, і по чотири години з Путіним, де на 90% тематика була виключно гуманітарною. Думаю, що я один із перших президентів, який поставив питання про важливість мати в Росії українську школу, газету, канал, театр, бібліотеку, музей тощо.
— Україні не дають це реалізувати в Росії?
— На жаль, прогрес надзвичайно слабкий. Позитивне вирішення цього питання залежить виключно від бажання Росії. Тому дивно, коли ти слухаєш докори про те, як переслідується російська мова в Україні. Я в таких дискусіях часто пригадую слова колишнього російського посла в Україні Віктора Черномирдіна, який казав, що в Україні є одна мовна проблема — це проблема української мови, і він був абсолютно правий. Якщо бути чесним політиком, навіть російським, треба говорити про правдиві обставини: йде велика гра, різними методами, часто непрямими, позбавити українця української мови. Взагалі є примітивною та політика, яка ведеться на звуження тієї чи іншої мови. Треба говорити про інше — у нас є своя мова, яка пройшла десятки заборонних указів, за яку люди палили себе, яка століттями була бездержавною, тому сьогодні потрібна зважена мовна політика, що я з ранку до ночі намагаюся донести до кожного українця — він зобов’язаний знати українську мову. Це не насильство, це дотримання нашої Конституції.
Як гарний приклад можна навести україно-польські стосунки. Інколи вони навіть були більш конфліктними, ніж україно-російські. Сьогодні ще живі ті люди, які були учасниками трагедій шістдесятирічної давнини між Україною й Польщею. Ще свіжі рани, але відкритий діалог, залучення влади всіх рівнів, взаємне прощення показує, що ми можемо сучасно подивитися й оцінити всі ті проблеми. Треба подавати одне одному руки і визнавати взаємні помилки — тільки це дасть змогу йти вперед у стосунках. Іншими словами, ніщо не замінить діалог між країнами. Нам не треба переписувати історію, її треба переосмислювати.
Необхідно пам’ятати також, що є така проблема, як Чорноморський флот РФ на території України, і на це запитання теж необхідно дати відповідь, виходячи з пунктів вітчизняної Конституції. Як Президент я не можу займати неконституційну позицію. Взяти іншу проблему — демаркацію кордонів. Нам не треба залишати цю інтригу, тому що половина з того, що псує відносини між сусідами, — це межа. Отже, межу треба визнати і поставити крапку в цьому питанні.
Безпекова політика. Хотілося б, щоб український народ розумів — він формує суверенну безпекову політику, як її формують, наприклад, народи Німеччини, Франції, Великої Британії. Хіба ми забули, як ми втратили УНР, державу Скоропадського, Карпатську Україну, загалом за 90 років — п’ять наших проголошених держав?! Не треба повторювати помилки, Росія сама формує свою політику з Китаєм, Кореєю, групою держав Латинської Америки та іншими. Це право кожного народу; якщо ми не будемо мати свого бачення, його легко замінить чуже.
Нас багато років привчали до рефлексії, що в тебе немає будинку, вулиці, вітчизни, ти космополіт, громадянин планети. Неважливо, якою мовою ти розмовляєш, яка в тебе столиця, яка твоя адреса — ти «общность» і все. Тому коли сформувалася незалежна Україна, не всі розуміли свої завдання творення власної держави, не всі розуміють і сьогодні.
Я не хочу, щоб громадяни сприймали проблеми в україно-російських відносинах як проблеми стосунків двох президентів, це далеко не так. Прізвища можуть мінятися, але у нас повинна бути національна система поглядів, а під неї підведена національна політика, яка забезпечить розвиток України.
— Перед виборами треба бути сильними і, очевидно, у вашому оточенні мають відбутися якісь кадрові перестановки, призначення, наприклад, губернаторів. Чи спілкувалися ви з цього приводу з Вірою Іванівною?
— Замінити главу адміністрації я не можу без пропозиції прем’єр-міністра. Це новація 2004 року. Тому тут проводяться багаторазові консультації з головою уряду, але назвати їх плідними я не можу. Глибоко переконаний, що така модель формування влади не є досконалою, бо вона небезпечна рецидивами. Подивіться, що робиться з главами районних адміністрацій, починаючи з Київщини. Я скасував укази щодо призначення виконуючих обов’язки і провів із цього приводу консультації з головою Конституційного Суду, але, на жаль, в тілі Конституції важко вишукати ясну політичну відповідь на ці запитання. Я звертався до прем’єр-міністра, але окрім справ десяти голів районних адміністрацій, великого прогресу ми не досягли. Протиріччя одне: головами обласних адміністрацій це питання врегульовується, але уряд на пропозиції губернаторів щодо голів районних адміністрацій не реагує. Аналогічна ситуація й з обласними адміністраціями.
«МИ ОТРИМАЛИ ВІДПОВІДЬ ПО КЛЮЧОВИХ ПИТАННЯХ СПРАВИ ГОНГАДЗЕ: ПРИЧЕТНІ НАЙВИЩІ КЕРІВНИКИ ДЕРЖАВИ»
— Я думаю, що ніхто зараз не піддасть сумніву вашу заслугу в тому, що з 2004 року в Україні існує свобода слова. Якщо пригадати початок вашого президентства, то воно розпочиналося з обіцянки розкрити справу вбивства Георгія Гонгадзе. Через кілька тижнів виповниться дев’ять років, як убили журналіста. 2005-го посадили двох виконавців цього злочину, третього — екс-генерала Пукача — нещодавно затримали. Але й досі невідомо, чи понесуть покарання замовники вбивства. Чи відчуваєте ви волю довести цю справу до кінця?
— Я ще чотири роки тому був переконаний, що завершення цієї справи створило б для суспільства унікальний резонанс. Дати публічну відповідь з цієї справи — це значить дати відповідь на те, що в цій державі панує закон, що люди, які займають навіть найвищі щаблі влади, такі ж підзвітні закону, як усі решта. Тому коли з перших днів ми приступили до розкриття цієї проблеми, Генеральна прокуратура дала нам повне сприяння. Повірте, були пересушені ставки і перекопані землі для того, щоб вийти на необхідні обставини вбивства, тобто посадити замовників у тюрму. Зараз ми на фінальній дорозі. Я не приховуватиму, що мені як Президенту легко забезпечувати реалізацію цієї справи, особливо протидіяти тиску. Адже ви самі розумієте, що ті, хто причетний до цього злочину, сидять у високих кріслах і навіть поза ними зберігають колосальний вплив. Я проводжу щотижневі консультації з генеральним прокурором і хочу зазначити, що це питання його особистої честі й честі всієї прокуратури.
— Чи є якийсь прогрес по плівкам Мельниченка і чи розглядається варіант притягнення до відповідальності тих слідчих, які фальшували слідство протягом перших п’яти років?
— Як ви пам’ятаєте, кілька місяців тому одним із напрямків справи стало затримання екс-генерала Пукача. На останній доповіді генпрокурор сказав мені, що слідство по даному напрямку ведеться дуже активно. Я думаю, що в найближчий місяць ми будемо інформовані Генеральною прокуратурою, чому розслідування цієї справи гальмували ті чи інші обставини або люди. Сьогодні завдання номер один для журналіста — не знімати рівень публічності з цієї справи, вона постійно повинна бути під контролем. Ми отримали відповідь по ключових питаннях справи Гонгадзе — причетні найвищі керівники держави.
— Як ви гадаєте, чи вплинуть результати цього розслідування на президентську кампанію?
— Очевидно, вплинуть, але головний виграш не в цьому. Найголовніший сигнал для нації — це можливість вперше побачити, як відповідальність понесуть керівники дуже високих рівнів влади. Адже важливо, щоб у відповідальності перед законом ми не обмежувалися рівнем пересічної людини, бо всі перед ним рівні. Справа Гонгадзе стане дуже серйозним уроком для суспільства.
«НАЙБІЛЬШУ ШКОДУ НАЦІОНАЛЬНОМУ КУРСУ ЗАВДАЄ ПОЛІТИКА ТА СЛАБКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ БЮДЖЕТ»
— Останнім часом курс національної валюти знову робить різкі коливання вниз. Як ви це прокоментуєте?
— Найбільшу шкоду національному курсу завдає політика і слабкий національний бюджет. Політика — тому що вона експлуатує тему стабільності гривні, тобто без бюджетної резолюції хтось в уряді починає визначати, який курс буде в 2010 році, й називає цифру, яку б хотілося, щоб він пояснив народу. Чи коли протягом багатьох місяців існує «травля» банківської системи. Якщо б 1996 року був такий тиск на банківську систему, я б ніколи не провів реформу. Політика руйнує стабільність, це робиться і з боку уряду, і з боку опозиції. Це тотальний піар, вони забувають про повагу і шану до власних національних грошей.
На валюту впливають три речі. Перша — це торгова політика уряду. Минулого року ми мали 18 млрд. негативного сальдо товарами. Це можна було змінити тільки через політику обмежень, вилучень, мита... На жаль, якоїсь чіткої політики минулого року, як і цього, ми не побачили. Не підтримується експорт, а підтримується імпорт. Все це збільшує тиск на гривню. У Національного банку не було іншого виходу, як девальвувати курс гривні, щоб вийти на підтримку експортера, і сьогодні ми маємо ситуацію, коли вся торгова політика більше підтримує експортера, ніж імпортера. Невигідно стало завозити товарів на декілька мільярдів доларів. Сьогодні прийшли до того, що торговельний баланс країни вирівнявся — негативне сальдо складає близько 700 млн.
Друге — платіжна політика. Тут дещо складніше, тому що минулого року ми отримали 12 млрд. інвестицій. За перше півріччя 2009-го ми маємо відтік близько 6 млрд. Це знову ж таки був тиск на гривню. Цю проблему ми спланували вирішити за допомогою резервів Національного банку, і вона теж під контролем. Щоб резерв не падав, використовується допомога МВФ. На початку року наші валютні резерви були 27—28 млрд., завдяки МВФ ця ситуація повинна зберегтися до кінця року.
Отже, ні торговельний, ні платіжні баланси країни на сьогодні не є чинником тиску на гривню. А тиском є довіра до банківської системи, яку підриває уряд. Третій чинник — це слабкий, дефіцитний бюджет 2009 року, який ніхто не хоче покривати, окрім Національного банку, а Нацбанк — це емісія. Випуск подальших емісійних грошей для покриття дефіциту бюджету є колосальною проблемою для стабільності гривні.
— Нині для прем’єр-міністра Тимошенко є актуальною проблема фінансування Євро-2012 за рахунок так званого прибутку Національного банку. Скільки вже було витрачено цього прибутку і скільки ще планується витратити?
— Я різко виступив проти цього, до того ж, це не та обіцянка, яку давала прем’єр-міністр МВФ — не включати станок для уряду. Чому? У центрального банку будь-якої країни прибуток не планується, тому що НБ — це фабрика грошей. Скажіть йому мати 400 млрд. прибутків через півгодини — він це зробить навіть швидше. У нього немає лімітів, і якщо йому через закони будуть нав’язувати випустити стільки-то, він це зробить. До речі, це та політика, яка була до 1993 року щодо Нацбанку. У НБУ має бути політика, яка забезпечуватиме стабільність грошей, а не фінансування збору врожаю. Вперше з 1996 року ми маємо прецедент, коли парламент прийняв рішення про те, що Нацбанк в емісійному порядку в середині року повинен комусь віддати гроші не як запозичення, а як фінансування якихось потреб. Це рішення веде до дестабілізації ринку. Звичайно, 10 млрд., про які говорять, це байка. По доповіді НБУ, на 2009 рік перевищення доходів над видатками, яке він очікує, складає приблизно 700 млн.
За перше півріччя урядом профінансовано приблизно 5% програм Євро-2012. Із цього приводу я провів чотири чи п’ять нарад. По бюджету нам потрібно 7 млрд. для фінансування об’єктів Євро-2012, всю цю суму має фінансувати уряд. Коли уряд пішов на фінансування начебто з прибутку, це означає, що ці гроші вилучаються і направляються в обіг, тобто ніякої іншої роботи з цими грошима ніхто не веде. Це емісія, яка розкручує інфляцію і девальвацію гривні. На святі Дня незалежності я звернувся і до уряду, і до Національного банку. До уряду — якщо ми матимемо такий неврегульований дефіцит бюджету і таку слабку бюджетну політику, ми дуже довго і дорого будемо справлятися з кризою. До Нацбанку — персональна відповідальність за стабільність гривні лежатиме на його голові й правлінні. Кожен повинен відповідати за свої обов’язки.
