Тема так званих «інформаційних війн» не сходить зі сторінок періодичної преси. Ні в кого сьогодні не викликає сумнівів, що за допомогою вміло проваджуваної інформаційної політики маніпулювання громадською думкою можна завдавати противнику не менш відчутних ударів, ніж бомбами і ракетами. Війна проти Югославії, друга російсько-чеченська війна — яскраве цьому підтвердження. Однак безпосередньо до армії, військової справи такі «війни» та їх технології мають вельми далеке відношення — йдеться швидше про політичні технології, ніж про озброєні зіткнення армій противників. Однак сьогодні люди в погонах також кажуть про «інформаційні війни» — як складник справжнісінької війни.
Першими запровадили термін «інформаційна війна», мабуть, американці. Державні протистояння, значення яких полягає в ослабленні ворожих країн і підриві їх національно-державних основ, здійснюються спільно держструктурами і спецслужбами, а військові операції проводяться тільки Пентагоном.
До речі, проведення інформаційних операцій часом зле жартує з військовими Заходу, передусім американськими. Як відомо, в США пишаються свободою слова і свободою отримання інформації, на яких і ґрунтується західна демократія. Нещодавно помічник міністра оборони США — начальник служби AFIS (прес-служба американського військового відомства) Кліффорд Бернат пояснював автору цих рядків, що офіційні представники Пентагона просто не можуть надати журналістам неправдиву інформацію — мовляв, хто нам тоді повірить завтра? Подібні аргументи вам надасть будь-який представник американських військово-політичних кіл. І заперечити дійсно нічого, тільки ось досвід горезвісних локальних конфліктів все ж таки свідчить про інше. Класичний приклад — славнозвісна операція «Буря в пустелі» проти Іраку. Тоді, як відомо, майбутня висадка десанту союзних сил широко висвітлювалася в ЗМІ, військові навіть провели прес-конференцію з приводу майбутньої операції. Однак поки кореспонденти з фотоапаратами чекали «своїх» у вказаному місці, війська висадилися на іншому напрямі. Таким чином союзникам (насамперед американцям) вдалося відвернути основні сили противника (іракці також телевізор дивилися і радіо слухали), успішно вирішивши бойове завдання. Однак водночас вони підтвердили на ділі істину: задля вирішення військових завдань усі засоби гарні, і для проведення інформаційної операції маніпулювання пресою і телебаченням не є «табу».
Після операції «Буря в пустелі» проти Іраку в НАТО прийшли до висновку, що на командирів необхідно «повісити» ще одну функцію — боротьбу з системами керування військами противника і захист своїх систем. А після війни проти Югославії в західних арміях вирішили, що максимальний інформаційний вплив на ворога треба здійснювати задовго до початку самих бойових дій. Мета останнього — впливати не тільки на комп’ютери різних систем озброєнь і військових структур, але і на командування противника з тим, щоб воно само «скорегувало» свої плани в потрібний бік. Насамперед, крім генералітету, «мішенню» для таких операцій є командний склад автоматизованих систем керування (АСК), як і самі ці системи. Зрозуміло, що армія без керування — не більш ніж озброєний натовп, боєготовність її вельми сумнівна. Таким чином, інформаційні операції спрямовані на два об’єкти — людей і комп’ютери.
З людьми дещо простіше — все ж таки це традиційний «матеріал». Хіба що сьогодні підхід винахідливіше — наприклад, у війні проти Югославії союзники вже не скидали з літаків листівки із закликами на кшталт «Серби, здавайтеся!» Використовувалися складніші технічні засоби — як унікальний американський літак радіоелектронної боротьби на базі військово-транспортного С- 130, за допомогою якого глушили «недобиті» югославські телецентри і весь національний ефір країни наповнювали своїми програмами (зрозуміло, не музичними шоу).
Змінився підхід і до «роботи» з командним складом противника. Так, в армії США зараз ведуться найсерйозніші дослідження військових колективів та їхніх керівників не тільки армій потенційних противників, але й нейтральних, і навіть сьогоднішніх друзів. Причому моделюється поведінка, спосіб мислення, здатність до прийняття тих або інших рішень командирів окремих з’єднань (до рівня командира дивізії). Те, що сьогодні здійснюється найбільший обмін військовими делегаціями різних країн, спільні навчання, різні міжнародні конференції та зустрічі представників військових кіл, не так вже й нешкідливо, як може здатися. Адже для створення психологічного портрета того чи іншого командира використовується вся доступна інформація, в тому числі й та, що її отримують під час тих самих військових обмінів. А у разі необхідності є практично готовий рецепт, як впливати на того чи іншого генерала, можна передбачувати будь-який його крок. Недарма аналітики стверджують, що ефект від такої інформаційно-військової операції можна порівняти з ефектом від застосування зброї масового знищення .
З машинами, себто комп’ютерами, справитися також цілком реально: фахівці називають такі методи програмно-математичним впливом. Військові розрізняють в інформаційній, як і звичайній, війні два види операцій — наступальні й оборонні. Оборона — захист своїх систем, наступ — виведення з ладу систем противника. І тут уже, якщо всі країни із зрозумілих причин приховують свої методи доставки «інформаційної зброї» до місця призначення, (тобто в комп’ютерні військові мережі ворога), то сама зброя відома сьогодні й школяреві. Це так звані «логічні бомби», здатні, знаходячись в комп’ютерній системі, в певний час або за встановленим сигналом «вибухнути», знищуючи інформацію, блокувати доступ до інформаційних ресурсів і дезорганізувати роботу технічних засобів. Зрозуміло, якщо це трапиться в момент бою, вихід з ладу систем управління військами і озброєнням просто паралізує армію ворога. Для розвідки використовуються «троянські коні», або «трояни» — програми, які дозволяють приховано скачувати інформацію з комп’ютерних систем. Не менш ефективні «нейтралізатори тестів», що заважають противнику виявити недоліки в роботі його систем. Недарма комп’ютерні віруси розробляються у військових лабораторіях — більш дієвої зброї у військово-інформаційній боротьбі просто не знайти.
До речі, існують версії, що найбільш потужні віруси створені саме військовими, а поширення їх в Інтернеті — не більш ніж «обкатка в умовах полігону». І недаремно, наприклад, в США, на найбільших з’їздах тінейджерів-хакерів присутні посадові особи Пентагону. Про це без задньої думки інформує американська ж преса.
Виникає парадокс: чим більше розвинена країна, чим більше комп’ютеризована її армія, тим вона і вразливіша. Збройні сили України надлишком комп’ютерної техніки похвастатися не можуть, але й наявні системи військового зв’язку в нашій армії куди надійніші за американські. Просто на відміну від того ж Пентагону, українське військове відомство всесвітньою мережею Інтернет для службової діяльності не користується. А створило… свій «Інтернет». Система «Дніпро» (так вона називається) має перевагу в тому, що ніде «не стикається» з аналогічними неармійськими системами, тобто повністю замкнена і існує на основі ліній військового зв’язку. Проте вже зараз ясно, що майбутні війни, напевно, будуть схожі на голлівудські блок-бастери. Але жертви будуть справжні.